Love story: луцькі тренери з капоейри Софія та Станіслав Смілі

10 Серпня 2018

Текст: Юлія ДЗЬОБИК

Фото: Лілія КОЖЕВНІКОВА

Настрій: Спорт-бар «10 дерунів», солодощі «ТЕРЕМНО»

Подружжя, яке прожило разом 10 років точно знає, що допомагає підтримувати лад і спокій вдома, а чого варто уникати, аби не розпалювати побутових конфліктів.

Гостями чергової волинської історії кохання стали енергійні та активні луцькі тренери з капоейри Софія та Станіслав Смілі.

«Таблоїду Волині» за чаєм вони розповіли про коронні родинні страви, суміш темпераментів, ревнощі й те, як сваряться у сім’ї спортсменів.



***

Як ви познайомилися?

Софія: Ми познайомилися дуже давно, мені тоді було 13 років. Він був і залишається хорошим другом мого брата. Зустрілися вперше в селі на дискотеці, так?

Станіслав: Ні, я спершу не звертав на тебе уваги, бо був на три роки старший, якось інша компанія. Ми з її братом займалися спортом, от і вона така маленька приходила часом до нас. Коли друг збирався в армію, Софії уже виповнилося 15, тоді, мабуть, вперше під час повільного танцю я побачив її по-іншому. Але потім трохи загубилися, бо ж друг був в армії, тому із його сестрою ми бачилися рідко. Після його повернення ми знову займалися капоейрою, вона відвідувала заняття і по трошки дружні стосунки переросли в кохання.


Пам’ятаєте, як чоловік вам освідчувався?

Софія: Це було на 8 березня. Ми залишилися лише вдвох. І все було дуже спонтанно, я абсолютно не очікувала!

Виходить, що капоейра була у вашому житті з юності, а потім стала уже спільним заняттям?

Станіслав: Десь так. До того я довго займався дзюдо-самбо, а потім, коли з 9 класу пішов в училище, то шукав альтернативу, бо по часу не виходило відвідувати заняття з дзюдо. Брат Софії, мій друг, був діджеєм на сільських дискотеках і якось показав посеред танцполу трюк з капоейри (ходив на заняття уже десь близько 2 місяців). Усі дівчата захоплено запищали, і я зрозумів, чим хочу займатися, аби дивувати дівчаток! А потім це стало професією і понад 15 років уже займаюся саме тим, що люблю.

Для вас це більше танець чи бойове мистецтво?

Софія: Звичайно, що бойове мистецтво! Іноді можна навіть образитися на тих, хто вважає це просто танцем і несерйозно ставиться до того, що ми робимо.

Станіслав: Це найбільший секрет, коли виходите на спаринг, а суперники думають, що ти просто танцівник! Капоейра – бойове мистецтво, яке відоме більш ніж 400 років, саме так вперше повставали раби проти рабовласницької системи в колоніальній Бразилії. Ототожнення з танцем прилипло від того, що часто хлопці вирішували свої конфлікти у публічних місцях, та майданах і базарах, а це каралося смертю. Тоді вони вигадали розбиратися у колі глядачів, а коли з’являвся контроль, просто вихоплювали дівчат з кола і починали танцювати, начебто нічого й не було.

Є бажання побувати у Бразилії? Чи, можливо, уже бували там?

Станіслав: Звичайно, що це бажання було і є, але трохи дорогуватий переліт туди й назад. Багато наших друзів уже побували там, ми поки ще не відвідали, але у планах є. До нас приїжджає чимало бразильців, які привозять той дух і колорит із собою.

Софія: Це велика мрія!

От дружили ви, займалися улюбленою справою, закохалися… І раптом шлюб. Чи змінюється щось у цей переламний момент?

Софія: На мою думку, все змінюється після появи дітей, а після шлюбу люди залишаються такими ж, як були. Так, виникає більше обов’язків, більше відповідальності, але в моєму випадку кардинально все стало іншим з появою дітей. Я стала більш вимоглива, бо раніше дозволяла собі часто відкладати щось на потім, а зараз усе має бути чітко, за планом. Мама в нас не дуже сувора, то більше тато, як, знаєте, злий і добрий поліцейський (сміється – авт): якщо тато насварив, то одразу до мами. Але я люблю, щоб був порядок, щоб усе на своїй місцях, тому під гарчу руку попадають всі. Відповідальність відчувається, бо хочеться вже не жити одним днем, а піклуватися про щасливе майбутнє, про те, аби забезпечити всім необхідним дітей.

А скільки у вас діток?

Софія: Двоє. Старша дівчинка і молодший хлопчик.

Наскільки важливим для вас був традиційний шлюб? Як ставитеся до цивільного?

Софія: Знаєте, у нас не було навіть роздумів про таке. Ми – люди, юність яких минала у 90-х, навіть не думали про цивільний шлюб.

Станіслав: Так виховали батьки, така була культури. Софія – дівчина з села, а це ж виходить, що треба на весілля запросити всіх сусідів, знайомих, хресних, друзів. І хотілося б, може, зробити менше гуляння, але в нас було таке традиційне весілля, до ночі, за всіма обрядами.

Софія: Ми не розглядали, одружуватися чи ні, штамп чи без штампу. РАЦС, вінчання і довге подружнє життя (сміється – авт).


Спільне заняття швидше допомагає чи шкодить у подружньому житті?

Софія: Разом працюємо ми лише 2 місяці. Раніше як була в декреті, то відвідувала якісь його тренування, аби хоч трошки привести себе у форму після пологів, але часу багато разом не проводили. Зараз він в одному залі, я в іншому, бачимося 10 хвилин на перервах.

Станіслав: Але спільне заняття дуже об’єднує сім’ю, бо твоя половинка розуміє, чим ти займаєшся і цілком може це оцінити. Деякий час Софія працювала у торгівлі, я поєднував тренування з роботою на будівництві, і тоді все ж виникали певні суперечки. Коли ж людина сповна поринає в те, що любить її кохана половина, то всі дрібні конфлікти минають швидко.

Конфлікти трапляються у кожній родині. Які маєте секретики примирення і хто зазвичай робить перший крок після сварки?

Станіслав: Одягаємо рукавички – і вперед вирішувати! (сміється – авт). Друзі усі жартують, що двом спортсменам у сім’ї справді небезпечно сваритися, бо буде погром.

Софія: У нашому випадку найшвидше примирення – це діти. Ми дуже рідко підвищуємо одне на одного голос, але якщо десь таке стається при дітях, то вони одразу в сльози, переносять все на себе.

Станіслав: Саме тому намагаємося максимально багато дослухатися і не сваритися. Авжеж, конфлікти бувають у кожній родині, це нормально, але якихось потужних затяжних сварок за 10 років життя я й не пам’ятаю.

Софія: У мене трошки «вредний» характер, що вже тут ховати, тому я часто запалююся з півоберта. Тоді допомагають спільні тренування, де ти у спарингу можеш викинути на нього усю негативну енергію і повернутися в сім’ю спокійною.

А якісь побутові дрібниці, які можуть вивести вас із себе?

Станіслав: Ага, її злить, коли шкарпетки всюди валяються… (сміється – авт). А мене, певно, хіба, коли розраховуєш на якусь суму у своєму гаманці, а потім виявляється, що вона взяла собі звідти щось на каву (сміються обоє – авт).

Ділите роботу на чоловічу і жіночу?

Софія: Так, ділимо, але специфічно. Наприклад, я не люблю прасувати, тому це чудесно робить він. А ще вибиває килими і рубає дрова. Мій обов’язок – сніданок, зараз до цього долучається ще й дев’ятирічна донечка. Ну, і взагалі всі жіночі обов’язки – прибрати, попрати.

Станіслав: Але мені не принципово, як находить натхнення, то можу і я сніданок приготувати. На природі, якщо кудись їдемо, то готую лише я.

Яка коронна сімейна страва?

Станіслав: Дуже люблю, як вона запікає скумбрію… Взагалі рибу не дуже люблю, а за її рецептом – то моя коронна страва. А я можу смачно зробити уху, посмажити стейки і шашлик.

За 10 років зародилися якісь особливі сімейні традиції?

Софія: Давно вже зародилася у нас традиція сніданку в постіль чоловікові..

Станіслав: Так-так, я щаслива людина, бо мій ранок починається із сонця (усміхається – авт.).

А що найчастіше готуєте на сніданок?

Софія: Звичайну вівсянку! Я просто її дуже люблю, а він вже їсть, коли наварю забагато і прошу доїсти. Чоловік не вибагливий щодо сніданків, але дуже любить каву з бутербродами.

Станіслав: Хліб з варенням, хліб з ковбаскою… Я такий спортсмен, який вважає: хочеш чогось з’їсти – з’їж, але не зловживай і відпрацюй.

Софія: То так йому пощастило з генетикою, а я схильна до повноти, тому ретельно стежу за харчуванням і фізичними навантаженнями. Говорячи про традиції, то ми ще разом дивимося мультики, граємо в «Крокодила», по черзі з дітьми вигадуємо казочки, їздимо у спортивні літні табори на Світязь. А щонеділі я їх відправляю на тренування з верхньої акробатики, а сама весь день нічого не роблю! Просто це мій єдиний день без спорту, який я ліниво проводжу.



А з якого віку почали долучати дітей до спорту?

Станіслав: Як тільки народилися. Я читав багато наукових книг, як дітей треба правильно розтягувати, які фізичні вправи робити.

Софія: Навіть питання не було, чи будуть вони займатися, бо якось уже народилися з цим. Спочатку я трошки трусилася як кожна мама, коли чула будь-який крик чи плач.

Станіслав: Це вже, як дорослі стали, а в дитинстві вони на такі фізичні активності відгукуються сміхом, їм самим дуже подобалося. А зараз обоє біжать на тренування. У нас спортом займаються хрещені, брат Софії, ми – така спортивна сім’я.

Софія: Хотілося б, щоб діти завжди займалися спортом, бо це корисно для здоров’я, але чи стане це їхньою професією залежить лише від них, ми не будемо наполягати.

Станіслав: Можливо, це звучить трохи грубо, але до 16 років дитину треба тримати «на цепі», в тому сенсі, що оберігати від поганих компаній та впливів, щоб вона росла в правильному середовищі, а це – спорт. Нас із братом батько виганяв вранці займатися спортом і зачиняв за нами двері, але зараз я йому дуже вдячний, що виріс іншим, ніж мої друзі, на яких впливала вулиця.


Як змінюється почуття кохання через роки?

Станіслав: Я вважаю, якщо твоя половинка намагається завжди бути у формі і дивувати тебе, то все у стосунках буде гаразд. Жінки до одруження – пантери на полюванні, які постійно вдосконалюють себе, а потім виходять заміж і розслабляються, ніби на пікнічок прийшли. З чоловіками так само: хлопці намагаються сходити на турнічок, три волосинки прилаштувати, вдягнутися, а після одруження якщо це втрачається, то так само втрачається і цей вогонь. У нас із дружиною такого не було.

Софія: Кохання переходить на дітей, на побут, коли щасливі мама з татом, тоді добре усім в домі.

Станіслав: А ще ми маємо жити так, щоб бути прикладом своїм дітям. І будь-якій дочці чи сину буде приємно, якщо молоду й красиву маму будуть приймати за їхню сестру. Дуже гарно, коли батьки за собою стежать. Моменти, коли хтось звертає увагу на твою дружину чи чоловіка дуже підігрівають стосунки.



Ви ревниві?

Станіслав: Не фанатично, але кожному чоловікові, думаю, приємно, коли на його жінку звертають увагу. Це найбільше досягнення чоловіка, якщо дружина схожа на цукерочку, яка подобається всім, а належить лише йому. А найбільше досягнення жінки після шлюбу залишатися красивою і звабливою. Коли хтось каже: «Як тобі пощастило з дружиною!», то ти й справді відчуваєш себе щасливчиком!

Софія: У мене раніше ревні були сильніші. Все ж, коли жінка сидить у декреті, то це в дечому біда. Завжди здавалося, що він там десь ходить, поки я з дітьми. А зараз впевненість з’явилася і повна довіра. Не розумію жінок, які контролюють, чи вдягнув вранці чоловік обручку, які переглядають смс у телефоні і дзвонять через кожні півгодини. У мене такого нема. Звісно, він може на когось подивитися, бо це ж природа чоловіча, але я впевнена, що зрад не буде.

Вживаєте у звертаннях якісь пестливі імена?

Станіслав: Я можу сказати «кохана» чи «коханенька», іноді буває «сонце», але коли не самі, то зазвичай звертаємося на імена.

Софія: «Сонце» – то коли тобі від мене щось треба (сміється – авт).

Станіслав: А на мене мама завжди казала Стаска і малий тепер мене так дразнить, його це дуже веселить, але мене аж бісить. Є в нас друзі, які щомісяця вигадують нові форми імен і при інших людях аж надто багато інтимних слівець вживають.

​​​​​​​​​​​​​​

Як чоловік поставився до рішення набити тату?

Станіслав: От взяв би лопату і дав би по хребту за тату! (сміється – авт.). Бо вона ні разу не радилася!

Софія: Перше моє тату – ім’я «Софія», він сам вибрав мені ескіз, думаючи, що воно буде маленьке. Ми мали робити разом, але він поїхав на семінар у Суми, я щось сиділа і вирішила зробити! Приїжджає, а в мене рука перемотана, кажу, що маю сюрприз…

Станіслав: Я дувся цілий день! Ну, потім сподобалося. Побачив, як на неї заглядаються і зрозумів, що таки гарно.

Софія: Друге тату зробила, коли він воював в АТО, а показала, коли вже демобілізувався. Така вишиваночка українська. І знову кажу, що маю сюрприз…

Станіслав: Я казав, що хай вона наб’є друге тату, коли я наб’ю перше, але знову вийшло, що я поки «чистий». Але знову ж таки звик, та й друзі, з якими воював, часто хвалять це тату, а на «Бандерштат» як приходиш, то одразу цю картинку на руці дружини всі помічають і фоткають. Це привертає зайву увагу до дружини, а мене це тішить. А ще в неї було довге волосся, воно почало сіктися, то вона й сказала, що хоче коротку зачіску. Спитав, наскільки коротку?

Софія: А я кажу, та десь так, каре. Потім вирішила трохи підрівняти і прийшла зовсім пострижена. Але йому сподобалося!



Хто займається покупками одягу?

Станіслав: У нас це якось спонтанно: сподобалася річ – купив чи купила. Не можу сказати, що дуже люблю шопінг, але цілком можу щось собі підібрати.

Софія: Раніше в нас був день, коли ми обоє мали час, йшли купувати одяг мені і йому, зараз часу все менше, то в принципі одягаємося кожен собі.

Станіслав: З роками сімейного життя то навіть стає цікавим купити собі щось таке, аби здивувати одне одного! Мовляв, от дивився, яку круту сукню я собі купила! Це насправді дуже важливо, щоб погляд не притирався до чогось однакового і буденного.

Софія: Мені подобається, щоб було зручно в одязі, а чоловік дуже любить, коли я ношу сукні.

Станіслав: Особливо, коли короткі сукні!


​​​​​​​

Як у вашій сім’ї з почуттям гумору?

Софія: От з цим точно проблем нема! Часом навіть діти починають піджартовувати з нас. А так, щоб заховатися десь за дверима і налякати одне одного, піднос з чашками від несподіванки перекинути, то це звична справа (сміється –авт). В принципі більшість конфліктів вони саме почуттям гумору і вирішуються.

Станіслав: Допомагає інтернет: можна надіслати їй щось в повідомленнях, коли сидимо поряд. То весело і можна сказати щось таке, чого при діях не скажеш (сміється – авт).

Чи легко підлаштовуватися під темперамент одне одного?

Софія: Я – холерик, а він усього потрохи з різних типів темпераменту позбирав, але якось вдається з цим жити.

Станіслав: Нам всякі там астрологи, нумерологи тощо кажуть, що ми взагалі несумісні. Числа не збігаються, знаки Зодіаку не гармонують, прогнозували, що більше 6 років разом не проживемо… А ми згадуємо це на кожну річницю і сміємося!

Софія: А його мама нам на річницю постійно дарує тематичні подарунки. Ну, знаєте, дерев’яне там весілля, паперове, льняне… У неї є календарик і вона стежить за таким. Вона така хазяйка, тримає нас усіх у доброму розумінні слова.

​​​​​​​

А як Ви називаєте маму Станіслава?

Софія: Бабуся. Бо діти постійно так кажуть. Щиро кажучи, мамою я її ніколи не називала, хоч стосунки дуже хороші і люблю її, як рідну маму. Вона дуже хороша людина, над онуками труситься, допомагає нам. Просто одразу якось не переступила цей рубіж, здавалося, що в мене лише одна мама. Я їй одразу це пояснила, вона спокійно сприйняла, то лише їхні родичі дивувалися, а як то так!

Станіслав: Я теж тещу мамою не називав, а тепер вони обоє стали бабусями і проблему зовсім вирішили.

Коли з’являються діти, вдається іноді побути вдвох?

Софія: От сьогодні! Моя мама забрала дітей. Насправді це дуже важливо робити, особливо в літній час, коли діти постійно знаходяться вдома. Буває таке, що діти виснажують нас, ми – їх, це не зменшує любові між нами, але відпочинок окремо варто влаштовувати. Ми сьогодні спали до 10 години!

Станіслав: На відстані ти більше розумієш, що потрібен комусь! Як не бачив кілька днів дітей, то радість зустрічі втричі цінніша.


​​​​​​​

Що можете порадити тим, хто лише збирається одружитися?

Станіслав: Якщо ти наважився одружитися, дав слово жінці, то маєш дотримуватися його ділом. Оберігати її, допомагати, йти разом по життю. Принцип «от ми вже довго зустрічаємося, то й, мабуть, треба одружуватися» не працює, треба справді хотіти цього і бути готовим працювати над стосунками. А для тих, хто вже стали на ці граблі, то старайтеся ухилятися так, аби не било по чолі. Менше травматизму, менше конфліктів, більше говорити одне з одним, радитися і шукати точки дотиків! Якщо ставати на місце коханої людини, думати про її стан, думки і почуття, то все завжди буде гаразд.

Софія: Має бути допомога з обох боків і в побуті, і з дітьми, не ділити роботу лише на чоловічу і жіночу. Якщо у коханого чи коханої поганий день, то знайти підхід, простежити, чи краще не чіпати людину, чи навпаки поговорити і відволікти від проблем. Не рівнятися на когось і тільки своїми вчинками чинити так, як добре вам обом і вашій сім’ї!


***

Передрук без згоди «Таблоїда Волині» заборонений.

11

Читати ще

Коментарі

Роксолана

Яка чудова подружня пара) Всім би таку сім'ю) А чоловікові як пощастило з такою жінкою)

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter