Love story:  активне сімейне життя Вадима Коцаги та Олени Котович

12 Червня 2018

Текст: Юлія ФІНКОВСЬКА

Фото: Сергій Матвійчук

Настрій: солодощі від «ТЕРЕМНО»

Коли в родині з’являється немовля, закоханому подружжю непросто знаходити час одне для одного, а що ж робити, коли у родині троє веселих, гамірних та активних хлопчиків?

Гостями чергової волинської історії кохання стали відомий спортсмен Вадим Коцага та його дружина Олена Котович, які точно знають, як не розгубити позитив, стильний вигляд та маленькі миті радості у буднях сімейного життя.

«Таблоїду Волині» за чаєм із солоденьким вони розповіли про перше побачення, виховання дітей, подорожі, сімейні традиції та «вагітні капризи».

***

- Чи пам’ятаєте ви, як познайомилися?

В: Пам’ятаємо. Нас знайома познайомила, а в підсумку вона стала нашою кумою.

О: Взагалі ми познайомились на сайті знайомств.

В: Тому що подруга Олени зареєструвала її на сайті знайомств. А я там вже був зареєстрований. Так і познайомились.

- А хто перший кому написав?

В: Я, здається. Не пам’ятаю.

О: Кума написала від мого імені щось. А потім Вадим відповів і так все почалося.

- Пам’ятаєте першу зустріч?

В: Так, Лєна тоді була на роботі. Я їй зателефонував, домовилися про зустріч, і я під’їхав. Трапилось так, що я там трішки запізнився. Якби ще буквально кілька хвилин, ми вже б не зустрілися.

О: Я не мала наміру повертатись назад сама (сміється – авт).

- А що одразу запам’яталося одне в одному? Чи одразу Ви сподобалися?

О: Ні, відразу було роздратування, у мене особливо (сміється – авт). І потім воно протягом декількох років ще було.

В: Роздратування через те, що я запізнився, але трапилося так, що закінчилося все нашим одруженням минулого року. Одружилися ми, певно, через те, що нарешті знайшли якусь точку. У стосунках хтось має йти на поступки, але ми з Лєною не хотіли цього робити.

О: Ми два Тельці просто. Кожен відстоював свою думку.

В: Так, ми обоє вперті (сміється – авт..). І відстояли думку одне одного та зійшлися.

- Було романтичне освідчення?

В: Було освідчення в серпні, коли святкували річницю шлюбу моїх батьків (43 роки). Я освідчився, подарував каблучку майбутній дружині. Оленка погодилася, а потім ми вже разом планували весілля. Дату для розпису ми вибрали 1 січня, новорічну ніч. Це була друга чи третя година ночі, я знайшов сайт, на якому можна було подати заяву онлайн, і ми вибрали третє чи четверте січня (один з перших робочих днів після свят). Нам сказали принести документи, але попередили, що так швидко ми не зможемо одружитися, оскільки є процедура і треба чекати місяць. Нам запропонували кілька дат і я вибрав сімнадцятого лютого, бо дата 17.02.2017 з двох боків читається однаково.

- Ви вірите в магію чисел?

В: Ні, це просто красиве число (сміється – авт). Ну, а якщо магія чисел, то так трапилось, що в нас на машині номерний знак 3939.

О: В мене завжди так випадає. Багато трійок, шестірок та дев’яток. Такі щасливі числа. Це просто ми такі везучі.

- Які особливі риси Ви цінуєте одне в одному?

В: В Лєні – наполегливість. Вона добивається всього, що задумує. Мені це подобається, хоча інколи дратує (сміється – авт). Але я швидко відходжу. Я тілець за характером, тобто звик бути лідером, але Лєна теж тілець, тож часом нам важко порозумітися.

О: Я лідер, але не такий явний, можна сказати прихований.

- Олено, а Вам що сподобалося в чоловікові?

О: Мабуть, мужність і те, що я можу бути впевнена в ньому на сто відсотків. Таких людей, на яких завжди можна покладатися, зараз мало.

- Чи є в Вашій сім’ї розподіл на чоловічу та жіночу роботи?

О: Всю домашню роботу практично роблю я сама.

В: так, справді все це робить мама, бо тата практично вдома не буває. В тата як починається сезон змагань, то вдома максимум на тиждень з’являюся, а буває й таке, що на кілька днів. Фактично всі хатні турботи лягають на плечі нашої мами.

- А що робить тато вдома, коли там буває?

О: Нічого (сміється – авт).

В: Не так, щоб зовсім нічого…

О: Ну, як треба вкрутити лампочку, то вкрутить. І полагодить, якщо щось зламається, але тато наш постійно весь в роботі.

В: Дійсно, так є. Я можу поїхати на роботу о шостій, а повернутися о першій чи другій вночі. Дітей бачу рідко, але також часто буває, що дружина та діти їздять зі мною на змагання. Наприклад, в Грузії та Польщі ми були разом. Інколи хочеться взяти цілу сім’ю з собою, щоб усі були поряд.

- А яке у вас улюблене заняття, коли ви буваєте разом?

В: Ми їдемо за місто.

О: Так, відпочиваємо за містом або їдемо в кафе чи ресторан, щоб діти могли погратися, побігати.

В: Раніше ми могли купити два кілограми полуниці, сісти та з’їсти її, переглядаючи якийсь фільм!

О: А зараз немає часу на сидіння, треба рухатись.

- Тоді питання до мами: які коронні страви в родині?

О: Не знаю, мабуть, немає у мене коронної страви.

В: Ми їмо все, що мама готує.

О: Зазвичай діти люблять печену картоплю по-домашньому і салат «Цезар».

В: А ще запіканки сирні мама дуже смачно готує!

- Вадиме, у Вас, напевно, якесь особливе харчування?

В: Є суміші, які я маю пити, просто розмішавши їх у шейкері.

О: Тато вдома їсть все, що є.

В: Мабуть, правильно було б носити з собою лотки з харчуванням, але у мене немає можливості тримати їх в холодильнику, бо доводиться багато їздити, тож завжди з собою пляшка води, шейкер та суміші. Я п’ю їх і таким чином отримую необхідну кількість білків та вуглеводів.

- Чи актуально для Вашої сім’ї, що чоловік — голова, а дружина — шия?

О: У нас так і є (сміється – авт).

- А як це проявляється? Хто приймає найважливіші рішення?

В: Разом!

О: То ти так думаєш (сміється - авт). Мама спочатку здалеку підводить до потрібної думки, а потім так виходить, що начебто разом приймаємо рішення. У тому ж і суть жінки як шиї у сім’ї.

- Як боретеся з суперечками в родині?

О: Зараз ми вже ніяк не боремося.

В: І битого посуду в нас теж ніколи не було.

О: Раніше ми дуже сварилися, бо обоє стояли на своєму. Зараз, якщо в мене якісь там психози, так би мовити, починаються, Вадим старається промовчати, стримати емоції. Тоді воно все гасне. А потім, навпаки, я стримуюсь, коли Вадим нервується.

В: В мене характер такий, що я можу вибухнути, не стриматися, але зараз цього вже немає. Як я вже казав, ми знайшли цю точку, що зближує нас.

- А чи змінюються стосунки після народження дітей?

О: Звісно, змінюються. Багато часу витрачається на дітей, вже не можна приділяти стільки уваги одне одному.

В: Більшає відповідальність. Коли немає дітей, ти приділяєш увагу дружині, хочеш отримати від життя все. І тут з’являється дитина, і ти маєш щось забрати: якусь частинку від себе та від дружини, об’єднати їх і дати дитині. Можна, звісно, бути нарцисом, але нічого хорошого з цього не вийде. Зараз я намагаюся приділяти увагу всім.

О: Завжди, коли Вадим вільний, ми намагаємось кудись їхати, відпочивати. На змагання теж іноді разом їздимо.

В: У нас немає такого, щоб я прийшов з роботи, ліг на диван та дивився телевізор. Наш відпочинок завжди активний. По-перше, є можливість поїхати в будь-яке місто України, де проводяться змагання. У нас був період, коли ми за два місяці об’їздили фактично всі замки західної України! Все почалося з того, що ми поїхали до Львова зустрічати батьків. Олеський замок, звісно, бачили, а потім покаталися та подивилися інші. Була ідея продовжити наступного року, але, на жаль, не вийшло. Думаю, згодом ми продовжимо та об’їдемо всі замки.

- Ви багато подорожуєте, а чи є якесь найкомфортніше місто для сімейного відпочинку?

В: Знаєте, найкомфортніше місто те, де ти народився та яке ти любиш. Для мене Луцьк комфортне місто. Але місто, до якого хочеться весь час повернутися, це Львів. Там якась магія: я хочу весь час поїхати до Львова. Як є можливість, ми завжди мандруємо туди.

О: Я у свій час жила у Львові, там працювала, і навчалася.

- Чи є у Вас якісь сімейні традиції? Може, якісь свята святкуєте разом?

В: Новий рік, звісно. Різдво.

О: Новий рік я вже сприймаю як якесь таке радянське свято і його не дуже хочеться святкувати. На Різдво, на Пасху збираємось вдома з родиною, обідаємо, вечеряємо.

В: На Різдво всі діти були з нами, був ще Лєнин брат. А зранку ми сіли та поїхали за кордон, активне життя (сміється – авт).

- Часто кажуть, що в сім’ї головне почуття гумору…

В: Інколи буває, коли приходиш заклопотаний, Лєна може пожартувати, а я можу не зрозуміти, бо десь там на своїй хвилі. Часом сприймаю жарти «в штики». Але взагалі гумор хороша річ.

- Чи цікавитеся ви хобі одне одного?

В: Колись Лєні було цікаво те, що я роблю, а зараз на це не вистачає часу. Хобі є, але немає часу на це. Спорт – це вже фактично життя, а хобі в мене – це вишивка. Хрестиком, гладдю, качалочкою, болгарський хрестик. Будь-яка. Мої сорочки та сорочки хлопців я вишивав сам.

О: До мене не дійшло діло. Тільки манжети вишив і все (сміється – авт).

В: Вишив манжети, тоді на щось переключився і вже не вистачило часу.

- Олено, а у Вас яке хобі?

О: У мене дуже багато хобі. Вони то з’являються, то зникають. Мабуть, найбільше мені запам’ятався візаж. Я займалася ним ще в школі, потім в університеті. Перед тим, як ми взяли Максима, вирішила трішки відновити це заняття, але зараз не вистачає часу, щоб їздити на навчання. Можливо, якщо буде час, повернуся до нього. Зараз дуже багато йде на реабілітацію, на лікування Максима. Ми постійно займаємося цим і для себе немає часу.

- Чи пам’ятаєте Ви якісь «вагітні капризи» дружини?

В: Вагітні капризи? Так, булочка серед ночі.

О: Булочок серед ночі не було. Це не правда!

В: А що було? Морозиво було.

О: Не було морозива! Я не люблю морозива. Я їла тільки ікру і суші серед ночі. А булочок не було. Вадим ходив до «Сільпо» цілодобового, купував ікру і робив мені бутерброди.

- А хто обирав імена дітям?

О: Я обирала. Ми хотіли, щоб другою в нас була дівчинка. А коли дізналися, що буде хлопчик, я по книзі вибрала ім’я Кирил. Так співпало, що він народився на Кирила.

- Олено, а чи думали Ви, що будете мамою багатодітного сімейства?

О: Я, взагалі, думала, що у мене не буде дітей (сміється – авт). До зустрічі з Вадимом у мене на першому місці була кар’єра. Я хотіла до Києва їхати, у Львові багато працювала. Я навіть не планувала, що у мене можуть бути діти.

- А як сталося, що Ви змінили свою думку?

О: Ну, так і сталося.

В: Не задумуючись. Мені здається, що найкраща та праця, коли ти не задумуєшся. Коли воно саме стається, а ти маєш лише його підштовхнути. Коли ти щось плануєш, то починаєш нервуватися, і все може піти не так. А потім докоряєш собі через це.

- А чи вчать діти вас?

В: Терпінню одне до одного у всьому. Можна, звісно, накричати на дитину так, що весь будинок чув, але який сенс?

О: Коли ми приїжджаємо у свій будинок, то там, напевно, всі сусіди чують. Діти в нас просто дуже активні.

В: Гіперактивні. Якби у нас там було господарство, то вони б його просто знесли. Корову подоїли, коня запрягли, яйця курячі позбирали б. Вони просто гіперактивні, їх не помітити неможливо.

О: Ми наймали аніматора на день народження, то він сказав: «Боже, я від 15 дітей так не втомлююся, як від ваших двох». Вони суперактивні, їх зупинити неможливо.

В: Я думаю, що ця гіперактивність в майбутньому буде для них корисною. Ми такі дуже легкі на підйом: встали та поїхали. Ми можемо не планувати заздалегідь. Далекі подорожі, звісно, плануємо, а менш масштабні часто бувають спонтанними.

- А як вдається справлятися з такими гіперактивними дітьми Вам самій?

О: Важко, дуже важко.

- Можливо, у Вас є няня?

О: Немає.

В: У нас няня — Адріан, коли мами немає, то він няньчить всіх.

О: Така, у свої 11 погодувати Максимка, побути біля нього, вийняти з кільця та віднести до ліжечка — то все без проблем для Адріана.


- А як виглядає приблизно Ваш день?

О: Особливого режиму немає. Я собі не вигадую, щоб потім не накручувати, що чогось не встигла. Коли треба йти до реабілітаційного центру, то я встаю вранці, варю кашу, діти снідають. Тато везе хлопців до школи, а я іду з Максимом на Кравчука в «Пролісок». Там ми до обіду, а потім повертаємось додому. Я знову щось готую, годую Максима, кладу спати. Доки він спить, прибираю, а там вже приходять хлопці. Потім прокидається Максим, ми йдемо гуляти. Ввечері знову готую і лягаємо спати. Нічого особливого.

- А чим займаються діти? Які в них захоплення?

О: Цього року захоплення трохи «повідпадали», бо ми багато їздили з Максимом до реабілітаційних центрів.

В: Адріан у нас математик, йому це цікаво.

О: Йому мови теж легко даються. Він у нас ще на танці ходив.

В: Зараз в школі є гурток моделювання.

О: Кирюша наш ходить туди, йому дуже подобається пиляти лобзиком. Адріан хоче на хокей ходити. А ще вони відвідували художню школу.

- Якими були перші слова дітей?

О: Мама. Адріан в дев’ять місяців, здається, сказав «мама». Кирюша трішки пізніше. В одинадцять місяців.

- Хлопчики вже розповідають, ким хочуть стати, коли виростуть?

В: Ой, у них гіперфантазія. То вони футболісти, то вони гонщики, то бізнесмени.

О: Кирил каже: «Мама, я хочу стати міліонером чи міліардером». Питаю: «А для чого це тобі?». Відповідає: «Я хочу купити багато класних автомобілів і своїй Настюхє все, що вона захоче». Це ще з садочка його «наречена». Він їй квіточки дарує, на побачення запрошує. Такий у нас романтик.

В: Адріан у нас теж романтик. Він швидко захоплюється. Може прийти ввечері і сказати: «Так, у нас завтра восьме березня. Мені треба квіти купити, але в трьох екземплярах».

О: Це валентинки були три, а потім він визначився і дарував квіти одній.

В: Так, це перед восьмим березня дзвонить мені мама і каже: «Слухай, дзвонить Адріан зі школи, що йому терміново треба квіти». Я з іншого кінця міста йду по квіти, везу дитині в школу. Набираю, а він вибігає захеканий, забирає квіти: «Все, тато, дякую. Па-па». І побіг. Такий дорослий (сміється – авт.).

- А чи відрізняються вони за характерами?

О: Адріан більше ніжний, а в Кирила характер повністю татовий. Кирил теж ніжний, але якщо його дістане хтось, то він може так «вклеїти» (сміється – авт).

- А хто на кого схожий візуально?

О: Кирил — на тата. Взагалі татова копія і ззовні, і за характером. Адріан більше схожий на мене.

В: Впертий такий самий, як тато.

- Як ви частіше називаєте одне одного? На імена?

В: Тато і мама. А наші батьки — це вже бабусі та дідусі.

- А з батьками говорите на «Ви»?

В: Як коли.

О: Переважно на «ти» говоримо. Мені здається, що для дітей треба бути другом. Для мене таке звертання — це звертання до чужої людини.

В: Модель на «ви», як на мене, є пострадянська. Коли я працював в школі, я казав дітям (особливо старшокласникам): «Ви можете спілкуватися зі мною на «ти». Я можу мати якесь там прізвисько, але бажано, щоб я знав про нього, бо все одно рано чи пізно я про нього дізнаюся від когось. А так ви мені можете сказати прямо». Таким чином ти стаєш для дітей ближче.

- То було у Вас якесь прізвисько?

В: Якщо чесно, я навіть не знаю. Коли вже я закінчив працювати в школі, з колегами спілкувався, то дізнався, що мене всі називали Анатоліч.

- Є для вас різниця між поняттями кохання та любов?

В: Якщо чесно, я ніколи не думав про це.

О: Любов — це більше, мабуть, почуття до батьків, до дітей, до рідних людей. А кохання — це вже одне до одного.

- Як змінюється кохання протягом прожитих років?

О: Так, змінюється. Спочатку є закоханість…

В: А потім це почуття міцнішає.

О: Ти починаєш любити цю людину, як рідну. Немає вже такої закоханості, коли метелики в животі. Є якесь повільне почуття. Ти переживаєш за цю людину.

В: Особливо, коли тато в понеділок вранці виїхав, а в вівторок о третій його ще немає. Відразу дзвінок: а ти де, а тобі ще далеко, а коли ти будеш? Приїжджаю о сьомій годині вранці, очі в Олени червоні. Питаю: !Чого ти не спиш?!», каже: «Ну, я ж переживаю». Лєна може не спати, я можу не спати, переживати. Це така прив’язаність одне до одного. У мене батьки, взагалі, одне без одного не можуть лягти спати. Вони відпочивають завжди разом. Для мене це хороший приклад. Я теж намагаюся весь свій час проводити з сім’єю.

- А Ви виховуєте дітей інтуїтивно чи за якимись методиками?

О: Інтуїтивно, але я читаю різні психологічні книги. Також у мене є психолог в інтернеті, з яким консультуюся у важких ситуаціях.

В: До кожної дитини потрібен індивідуальний підхід. Не так, як раніше було, що всі школярі мають бути в однаковій синій формі. Більш молоді вчителі це знають, а вчителі старої формації сприймають такий підхід в штики. І потім дитина приходить додому і каже, що їде в Англію чи Японію, а до школи більше не піде.

- Ви згадали синю форму… А хто у вашій сім’ї займається шопінгом?

В: Більше мама. Вона у нас шопер. І тут спрацьовує цей принцип про голову і шию: мама знайшла, а тато купує. В цьому у нас мама — шия, а тато — голова.

- А діти долучаються до цього процесу чи носять все, що Ви купуєте?

О: Хлопці у нас люблять самі одягатися. Можуть перебирати речами. Особливо Адріан, він довго вибирає, що краще до школи вдягнути.

В: І в магазинах вони самі кажуть, що їм пасує, а що ні.

- А хто займається шопінгом тата?

О: Мама. Тато в нас взагалі не любить нічого такого.

В: Тато вдягає те, що йому зручно. Я не вважаю, що одяг має бути обов’язково брендовим, хоча у мене є свої улюблені бренди, але у нас їх немає. Коли я їду за кордон, я намагаюся купити одразу декілька пар брюк і знаю, що мені їх вистачить на певний період часу. Мені подобаються футболки з капюшоном і штани, в яких багато кишень, а Лєні не подобаються. Через це у нас бувають суперечки, хоча вона дуже добре вміє вибирати одяг, який мені пасуватиме.

- Що вас найчастіше може вивести з себе в побутовому сімейному житті?

О: Частіше за все це гармидер, який створюють діти, а потім не хочуть прибирати.

В: Дратує те, що вони перекладають відповідальність один на одного, а прибирають тільки після того, як на них суворо подивишся або крикнеш.

- Що зараз найбільше любить ваш Максимко? З’явилися у нього якісь вподобання в їжі, в способі відпочинку?

О: Він дуже любить супи. Зараз смакують йому йогурти, гречку. Особливо любить картопельку з тефтелями. Як приходимо сюди, в «Фелічіту», то у нього улюблена страва — пульпети. Раніше він їв дуже багато, по три порції. Зараз же зрозумів, що їжа є, що можна перебирати харчами.

В: Він вчиться у Кирюші, який любить сказати: «Мама, звари гречку». Мама гречку зварила, а він каже: «Мама, я гречку не буду, звари вермішель». Мама вермішель зварила, а він: «Ні я вермішель не буду, я буду гречку».

О: Він бере приклад зі старших хлопців. Буває, вони між собою посваряться, і він теж починає на них кричати. Переймає їхню модель поведінки.

- А чи є в нього якісь улюблені ігри?

В: В нього це якось періодами відбувається, бо він розвивається, росте. Любить дуже кубики складати, свинку Пеппу любить.

В: Ведмедика плюшевого!

О: Дуже любить з котиками гратися. Кубики зі шнурочками, фігурки різні. Багато такого.

- І насамкінець, поділіться маленьким секретиком щасливого сімейного життя.

В: Почуття відповідальності перед родиною допомагає згуртовувати всю сім’ю. Для мене головне, щоб всі були живі та здорові. Головне стабільність в сім’ї та повага рідних до того, що ти в житті робиш.

***

Передрук без згоди Таблоїда Волині заборонений.



6

Читати ще

Додати новий коментар