Лідер волинських ультрасів: Не буду підтримувати ФК «Луцьк» чи «Світязь». Це має бути ФК «Волинь»!

30 березня 2016

Текст: Ірина САСОВСЬКА
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ
Настрій: кав'ярня «ЗЕРНО»

Тараса Третяка знає у Луцьку чимало людей, щоправда, значній частині з них хлопець відомий як Йофі Тофі. Це – псевдо, яке він почав використовувати з часів «Євро-2012». Нині ж у цьому нема особливого сенсу, адже Тарас вже давно не ховає власного обличчя і є визнаним лідером волинського футбольного фан-руху.

Фанат із семирічним стажем має дві вищі освіти: освоїв фах редактора-видавця у СНУ імені Лесі Українки та закінчив юридичний факультет Національної академії внутрішніх справ України. Журналістсько-видавнича дипломна робота хлопця – журнал «Футбол». На жаль чи на щастя, на цьому усі зв’язки з медіа-сферою обірвалися. А от книги Тарас любить, щоправда, лише читати. Серед улюблених авторів – Василь Шкляр.

Хлопець веде здоровий спосіб життя: не палить, вже понад п’ять років не вживає алкоголь, відвідує тренажерний зал та займається єдиноборствами. Більше про себе, ситуацію у футбольному клубі та фан-рух Тарас розповів «Таблоїду Волині» у «кавовій» розмові. 

– «Кавові» розмови ми розпочинаємо із запитання про улюблені напої. Що ти п’єш найчастіше?

– Чаю не п’ю взагалі. Кава – інша справа. Стимулюючий напій. Тому кожен ранок випиваю чашку-другу. Якщо є молоко, то п’ю каву з молоком, немає – п’ю без. У цьому не принципово. Не можу сказати, що я вибагливий до напоїв. 

– Сам каву вариш?

– Так, сам варю. Навчився це робити в горах, до речі. Зараз часто ходжу в гори. Там кава – це заряд на цілий день. Якось з другом вирішили піднятися на Говерлу. З такого сходження й почалась любов до гір і до кави. Гори і кава для мене – дуже поєднувані речі. Коли ти сонний вилазиш зі спальника, то першим ділом хочеться кави. Пити її в горах – неймовірні відчуття. Заради таких моментів варто жити.

– Як часто буваєш у горах? Які вершини вдалося підкорити?

– За останні два роки був у горах вже десять чи одинадцять разів, тож можна сказати, що роблю це досить часто. Дуже подобається гірська природа й те, що там немає злих людей. У горах завжди добрі люди. Принаймні мені за увесь цей час тільки такі й траплялися. Вони або допомагають тобі, або просять допомоги й ти їм допомагаєш. Можна сказати, що у горах не просто своя атмосфера, а окрема країна з особливими негласними правилами. 

З друзями я обійшов увесь Чорногірський хребет вже тричі. «Маю» всі двохтисячники в Україні. Тричі пробував штурмувати Мармароси. Кожен раз не щастить з погодою, коли туди йду.

– Коли почався період твого життя, пов’язаний з «Ультрас Волинь»?

– Це відбулось десь сім років тому, коли знайомий привів мене «на сектор». Вже тоді я зрозумів, що це на все життя. Я починав як рядовий фанат і ніколи навіть подумати не міг, що на щось матиму вплив чи чимось керуватиму. Зараз у мене «золотий сезон», тобто я не пропускаю жодного матчу команди. До речі, це буде перший «золотий сезон» в історії волинського фан-руху.

– То це вважається вагомим досягненням? Що треба зробити для «золотого сезону»?

– «Золотий сезон» – це такий термін у фанатів. Аби мати таке досягнення, необхідно відвідати всі офіційні матчі клубу у сезоні – і домашні, і виїзні. Ніхто з волинських фанатів ще не «відкатав» усіх матчів. Таке буде перший раз. Я йшов до цього дуже довго. Був сезон, коли мені залишався тільки Харків і Полтава, але завадило весілля у брата. Пам’ятаю, що під час весілля постійно перевіряв рахунок матчу. Сподіваюсь, що цього разу мені нічого не завадить. Тим більше, що мене підтримують близькі – батьки й моя кохана дівчина. В середині травня, думаю, я таки нарешті матиму «золотий сезон».

– Тебе зараз називають лідером волинських ультрасів. Як взагалі будується ієрархія у таких структурах? Скількох людей можна назвати учасниками руху?

– У нас в русі є декілька людей, які вирішують політику руху та те, що буде відбуватись на тому чи іншому матчі. Ці люди вирішують, якими будуть перформанси протягом найближчого часу. Звичайно, зараз багато залежить від ситуації, яка склалась навколо клубу. 

Щодо кількості людей, то нині «на секторі» близько 120-130 людей. Звичайно, багато залежить від матчу та дати його проведення. Виїзні матчі відвідує різна кількість фанатів. Чим ближче – тим більше людей їде: у Львів може й увесь сектор поїхати, в Харків – близько 40 людей. Треба розуміти, що всі наші переміщення відбуваються власним коштом, ніхто не виділяє ніяких грошей. Все тримається на ентузіазмі та ідеї.

– Чи може існувати фанатський рух без сутичок між уболівальниками?

– В Україні вже два роки перемир’я, яке підписали усі клуби без винятку. Тож зараз можливі лише бійки в лісі. Так само не використовуються жодні образливі «заряди» в сторону суперника. Раніше ж це було невід’ємною частиною футбольного матчу. Насправді, простій людині це зрозуміти важко. Я тобі скажу правду: усі чекають кінця перемир’я. Передумов для його продовження майже не залишилося.

– Яка позиція фанатів «Волині» щодо ситуації, яка сьогодні склалася з клубом?

– Клуб потрібно зберегти, бо це історія, і не тільки наша історія. Я не думаю, що знайдеться на Волині людина, яка була би проти того, щоб клуб існував. Зараз усі мали би зосередити сили на тому, аби зберегти клуб: починаючи від Федерації футболу і закінчуючи власниками й тренерами. Всі знають, що може статися найгірше. І ми до цього готові також. Але дуже не хочеться втрачати те, що набуто десятками років. Головне, щоб залишилась назва «Волинь».

– Тобто ви будете підтримувати клуб, навіть якщо він гратиме у другій лізі?

– Та хоч на чемпіонаті району! Аби тільки це була «Волинь». На жаль, футбол у нашій країні – безперспективна сфера. Мало хто хоче вкладати у це гроші, бо їх не можна потім повернути. А для нас футбол – це все. «Волинь» – це все. Особисто я не буду підтримувати ФК «Луцьк» чи «Світязь, чи «Стир», чи «Торпедо». Це має бути ФК «Волинь»!

– Розкажи про гру, яка запам’яталась тобі найбільше?

– Це кожен раз унікально. Не було поганих виїздів чи поганих ігор. Найбільше мені запам’яталось, мабуть, коли я сам їздив у Полтаву. Сам був «на секторі» й сам вболівав. Це був Кубок України, будний день – середа, я повернувся з роботи й виявив, що ще встигаю на гру, яка мала розпочатись о 17.00 в Полтаві. Був єдиний потяг, який о 14.00 відправлявся з Києва, і о 16.00 я вже був на місці. О третій ночі мав виїхати назад до Києва. Так сталося, що на вокзалі заснув, прокинувся в 02.59. Добігав до останнього вагона, вісімнадцятого, тож потім ще півночі йшов до свого третього. 

Щодо тої гри, то було трохи незвично бути самому «на секторі». Але і один у полі воїн, якщо ти маєш ціль. Я тоді їхав не для того, щоб підтримувати силою голосу. Проста присутність навіть однієї людини з банером насправді дуже важлива для гравців. Емоційно це, можливо, навіть потужніше, аніж коли сектор повністю заповнений. Як для  гравців, так і для вболівальника.

***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа).


















+1
-6
-1

Коментарі

Фашист був и буде лидером

Шо за хунта Фашиста скинула? Він наш легітимний лідер!

то хто ж там у вас лідер, пацани, розберіться)))

Вся проблема суччасного українського суспільства у тому,що у нас дуже багато лідерів, а господаря нема

Коли Фашист це все розкрутив, вони ще цицьки смоктали, а на гамно буба казали

С-ки зерно заплатило,щоб піар зробити самим собі????Там мені далеко не подобається, кондитер-фу фу, таке все польське, неякісне. не рекомендую, Китай-Китай.

Додати новий коментар