Киянин розповів, чому закохався у Луцьк

11 Серпня 2016
Текст: Софія Бещук

Луцьк відвідав київський дизайнер та вуличний художник Єжи Коноп'є, який відомий авторськими написами, поезією та іншими арт-об'єктами. Їх він створює у дорогих для себе містах. Один зі своїх віршів присвятив і обласному центру Волині. Фото свого стріт-арту та враження від подорожей Єжи розміщує у своєму ЖЖ.

А ще митець обожнює їздити автостопом. На його думку, такий спосіб пересування є можливістю для людей проявляти доброту та свою творчість, і перетворити мандрівку дорогами на чудовий спосіб самовираження і спілкування з людьми.

Таблоїду Волині Єжи Коноп’є розповів про курйози під час подорожей, затримання міліцією і місця, які позначив своїми віршами. А ще зізнався, чому так полюбив Луцьк:

– Підкажіть, як до Вас звертатись?

– Взагалі, Єжи – це публічне ім'я, але якщо зручно, то називайте так. Я себе так позиціоную, так зручніше.

– Коли почали подорожувати і що стало поштовхом для цього?

– Почав подорожувати навесні, якщо мова йде про автостоп. А взагалі перші подорожі були просто випадковими, коли треба було дістатись до друзів, а єдиним способом був автостоп. Так я в Черкаси їздив декілька разів. Там «стопити» мені сподобалось, і після того вирішив, що треба здійснювати давню мрію. Я дуже захоплювався людьми, які їздять «без напрягу». От і цієї весни поїхав в Кам’янець-Подільський на концерт гурту «Запаска».



– Люди відразу погоджуються підвезти, чи буває таке, що чекати треба дуже довго?

– Все залежить від фарту. Якщо подорожуючий з рюкзаком, йому легше, адже великі речі привертають увагу. Хоча, інколи доводилось ночувати на дорозі.

– Ви подорожуєте сам?

– Так, частіше сам. Зручніше, бо залежиш сам від себе. Наприклад, я можу побачити садок і піти туди на півгодини, а іншим це може видатись марною тратою часу.

– Чи були курйозні ситуації під час автостопу?

– Були, звісно. Найцікавіші для мене ті, коли я не міг «застопити» нікого і доводилось ночувати абиде. Минулого року мене запросили учасником на фестиваль «Кременчуг». Грошей не було – поїхав автостопом. Повертався шляхом Чигирин-Черкаси. І от з Чигирина не міг довго виїхати, адже місто мале, після семи вечора всі вдома. У мене було багато речей, тому стояв окремо від них біля заправки. Врешті-решт підійшла жінка років 55-60, щоб розпитати, хто я, та й запросила ночувати до себе. Я був досить здивований, але погодився. Потім з’ясувалось, що вони євангелісти. Постояв ще трохи на дорозі і вирішив йти.

Будинки в Чигирині розкидані й знайти щось, особливо коли темно, дуже важко. Блукав-блукав і десь в 23.00 знайшов ту хатину. Постукав, вони якраз дивились проповідь. Чесно кажучи, в мене є психологічний бар’єр щодо різних сект, мережевого бізнесу, бо я, як студент-психолог, цікавився подібними речами. Але якщо ти подорожуєш автостопом, повинен бути готовий переступати через себе. Найголовніше тут – поставити мету і впевнено йти до неї, не зважаючи на будь-які перепони. Я зовсім не пошкодував, що залишився на ніч. Зранку віддячив пачкою вівсянки, яка залишилась з останньої дороги.

Ще була така ситуація, що я залишився ночувати серед поля. Неподалік Радехова є село, з якого довго не міг виїхати. Взагалі, на трасі Львів-Луцьк «стопити» найгірше. Створюється враження, що у Львівській області люди не дуже позитивно ставляться до автостопу. В тому селі я й зупинився на ніч, зранку вже розпалив багаття, бо холодно було. Важко, коли ти йдеш до мети, а все настільки не складається, і від того опускаєш руки. Проте, через 15 хвилин машину зловив і поїхав додому.



– «Стопити» не страшно?

– Не страшно, я стараюсь завжди налаштуватись на позитив. Є моменти, коли розумію, що може бути небезпечно, тоді я обираю простіші варіанти, обходжу конфлікти стороною.

Хоча, наприклад, в Хмельницькому на лавці ночувати було страшно. В рюкзаку була цінна техніка, а зранку мене розбудили чуваки. Добре, що вони були просто п’яні і веселі, що захотіли поговорити. Тобто, певний ризик завжди є, але психологічне навіювання позитиву справді допомагає.

– Місто, в яке хочете приїхати, обираєте заздалегідь чи спонтанно?

– Зазвичай, це залежить від подій, які маю відвідати. А вже у ході справи вигадую цікаві маршрути, щоб урізноманітнити подорож. Буває так, що приїхав, куди планував і стає сумно, бо досяг мети. Це залежить від гормону допаміну, найбільший викид якого відбувається під час досягнення цілі. Тому, часто після подорожі настає депресивний стан, на душі сумно і нічого не хочеться.

У мене таке буває рідко, бо коли досягаю мети, але знаю, що їду назад автостопом з пригодами, радість не припиняється. Нещодавно їздив у Одесу на концерт гурту «Запаска». Добирався туди за день, бо не розпланував все вчасно. Зранку «застопив» машину до Києва, там через метрополітен приїхав на Одеську трасу і вже там «застопив» машину через годину. Недарма, у Фейсбуці я використовую хештег «чудесні переміщення».

– В багатьох містах вже встигли побувати?

На відрізку Київ-Луцьк, а також Житомир, Рівне, Львів, Радехів, Кам’янець-Подільський, Хмельницький. В Житомирі зупинявся в знайомої два рази, а в Рівному гуляв цілу ніч.

– Де подобається найбільше?

– У Луцьку.

– Бачила, що на сторінці у Фейсбуці пишете про Луцьк. Чому так полюбили це місто?

– Ой, це класна історія! Вподобав декілька років тому, коли приїхали з другом. В нас було трохи часу, щоб погуляти. Дуже сподобалось, бо тут затишно, приємно. Луцьк – доволі великий, але не такий гамірний, як Львів чи якесь інше більше місто. Тут – золота середина між природою і урбаністичними речами. Маю мрію пожити в звичайному провінційному місті, думаю, що це буде Львів, Кам’янець-Подільський або Луцьк. А взагалі, я закохався в дівчину з Волині, тому тут так затримався, але, на жаль, вже ненадовго...



Є місця, які припали до душі найбільше?

– Так, є. Подобається Гнідавське болото природою, в місті люблю гуляти центральними вулицями, а ввечері, коли вже темніє, подобається на П’ятницькій гірці. Там атмосфера провінційного міста: чути, як гавкає собака чи плаче дитя. Це – пісня…

– Чи плануєте, у яких містах писатимете вірші?

– Я не пишу багато, бо вважаю вірші частинками себе, якими розкидатись не можу. Є проекти, які кльово реалізувати в режимі «автостоп». Було б цікаво розповсюдити написи на великій території. Але якщо в місті щось пишу, то обов’язково туди маю повернутись, бо воно важливе для мене.

– У Луцьку є такий напис?

– Є один. Вірш про любов: «Закохався нині в дівчину з Волині».



– Де берете натхнення?

– Просто з життя. Може надихати кохання, щось приємне чи неприємне. Інколи під час прогулянки щось наштовхує на якусь ідею.

– Давно займаєтесь стріт-артом?

– Три роки. Раніше займався дизайном, зараз більше творчістю. Це ніби така «ноша, яку я сам звалив на себе», моє призначення в житті. Я можу відмовитись, але навіщо? Мистецтво не може бути втрачене.

– Були конфлікти через розмальовані стіни?

– Було навіть таке, що раніше міліція забирала. І вже з поліцією я спілкувався, але все нормально закінчилось. Двірники часто сваряться. Тут треба мати вміння розмовляти й виходити з конфлікту – тоді нічого не страшно. Проте, намагаюсь працювати, щоб ніхто не бачив і не чув. Коли писав вірш про Луцьк в Ботанічному саду, навіть ховався від охоронців в кущах.

– Де шукаєте місця?

– Зазвичай просто гуляю, але є база локацій, де можна щось зробити. Буває, що шукаю спеціально. Проводив квест, умовою якого було зробити 33 арт-об’єкта протягом 33 днів. Тобто, щодня шукав локації, бо для учасників цей квест – гра, в якій вони шукали ці місця і робили там селфі. В такому режимі й знаходив цікаві вулички.





– Можна на стріт-арті заробити?

– Якщо на цьому заробляти гроші, то це вже не стріт-арт. Мурали – це не стріт-арт, а публічне мистецтво, дизайн. Стріт-арт – це вільне мистецтво, форма самовираження. Через цю творчість я спілкуюсь з людьми, кажу щось важливе.

– Є такі місця, в яких хотілось би залишити цю частинку себе, але ще не вдалося?

– Так, хотілось би в Камянці-Подільському, Львові. Ще знайшов чудове місце – Буцький каньйон в Черкаській області.

– Повертаючись до теми автостопу, які поради дали б «юним» автостоперам?

– Хах, якщо чесно, то і не знаю. Читати поради інших автостоперів. Обов'язково бути завжди на позитиві, бо все не прорахуєш. З власного досвіду скажу, що краще взяти декілька пар взуття в подорож, щоб було зручно в будь-яку погоду. Я маю кеди, капці і крокси. В яскравому одязі легше впіймати машину. Парасоля – прекрасна річ, корисна і під час дощу, і спеки. Бажано мати каремати та спальник, адже не знаєш точно, де будеш ночувати. Обов'язково мати паперову карту, бо батарея телефону дуже швидко розряджається. Для мене дуже важливо слухати музику, тому зарядку бережу.

– А яку музику слухаєте?

– Слухаю в основному Daft Punk, The Chemical Brothers, гурт Zapaska – це те, що цікаве і підбадьорює.

Загалом, головне – мати мету і йти до неї. У мене є мрія вирушити у подорож річкою на плоті, але я не вмію плавати, тому ціль собі вже поставив – навчитись. Автостоп загартовує, дає змогу побути наодинці. Я хочу показати, що подорожувати так – дійсно кльово! Не треба мислити обмеженнями. В якийсь момент я почав думати по-іншому і це дало змогу мені спробувати багато нового. Всі люди мають схильність проявляти доброту, але не завжди є привід чи ситуація для цього. Подорожуючи автостопом, я даю людям цю можливість. Наприклад, найколоритніший випадок був тоді, коли я зупинив маленький бус на Одесу. Водій набрав туди людей, а мене підвіз безплатно, хоча міг взяти когось іншого за гроші. Тож, творіть добро самі і допомагайте в цьому людям!




***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]




0

Читати ще

Коментарі

Євген

Клвасний чувак, але... дуже

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter