Інна Кириченко розповіла про стосунки, мрії та музичний конфлікт

23 травня 2017

Текст: Тамара ЗУБЕНКО
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ
Настрій: «Львівська майстерня шоколаду» (пр. Соборності 16В та пр. Волі, 15)

На кавову розмову до «Таблоїда Волині» завітала знана у Луцьку співачка та викладачка Інна Кириченко. Дівчина зуміла реалізувати себе у мистецтві всебічно і повною мірою: вона є вокалісткою у кількох музичних проектах, співає у камерному хорі, викладає. Встигла Інна спробувати себе й у модельному бізнесі.

Про стосунки, дружбу, авто, роботу й заняття у спортзалі читайте у інтерв’ю.

– Традиційне питання кавових розмов: чай чи кава?

– Лише кава. Це, напевно, єдиний напій, який мені дозволяє зранку відкрити очі. Для мене це не який-небудь фетиш, а реальна потреба для того, щоб прокинутись. Від еспресо у мене дуже вже тарабанить серце, тож п’ю американо. Зазвичай – три-чотири чашечки на день і без молока.

Якогось особливого вранішнього ритуалу з приготування кави немає, готую її сама або це для мене робить мама. Вона навіть мені її на підносику у ліжко приносить. Уявляєте, яка милість? Таке, щоправда, буває не часто, лише тоді, коли мама у мене.

– Дуетом до кави часто є шоколад. У тебе як?

– Я так люблю солодке… Ви собі не уявляєте! Мені байдуже, що їсти, можу – все, крім колючого дроту, аби було солодке (сміється – авт.).

– Знаю одну цікаву історію, яка пов’язує тебе, Павла Табакова та шоколад. Розкажеш?

– З Павлом ми знайомі давно. Я знала його ще до того, як він пішов на талантшоу. Я тоді працювала у Львові, й у нас навіть були якісь замальовки на спільні проекти, але так нічого й не склалось.

І от через кілька років він приїхав з концертом до Луцька. Мені захотілось зробити якийсь сюрприз, щоб він запам’ятав це. Ми з Михайлом Кузьмичем (телеведучий та організатор – авт.) довго думали, чим би здивувати. Нарешті я вирішила, що купимо йому шоколадного рояля. До речі, якраз у «Львівській майстерні шоколаду» й купували.

Ми подарували той рояль, й Павло був дуже здивований і задоволений, але ще більш була здивована я, адже і для мене колега приготував подарунок. Подарував мені парфуми, шоколадки, диск й різні приємні дрібниці.

– Попри те, що ти любиш солодке, дуже гарно виглядаєш. Як вдається підтримувати форму Інні Кириченко?

– Можу показати вам, що у мене в машині завжди їздять ковзани, пакети з одягом для тренувань та басейну. Коли я маю вільну хвилинку, йду в спортзал. До речі, один близький друг нещодавно подарував абонемент. Це такий був приємний сюрприз, що запам’ятається, мабуть, на усе життя.

Я люблю фізичні навантаження, бо я дуже динамічна й енергійна дівчина, тож мушу кудись ту енергію дівати. Коли я у класі сиджу й займаюся зі студентами, то ледь не підскакую на тому кріслі, коли граю.

– Скільки часу ти ось так активно займаєшся спортом?

– Раніше я ходила на аквааеробіку. Дуже давно, ще коли була студенткою. Потім записалася на йогу. Потім мене посунуло на фітнес. Десь два роки я ходила за зумбу до Оленки Кашевської (викладач танців – авт.). Зумба – це дика суміш африканських та латиноамериканських танців, яка за годину з тебе вижимає усі соки.

Ще я їжджу на велосипеді. Колись у мене в дитинстві була мрія мати велосипед. Нас із сестрою у батьків було двоє, тож просто не могли тоді купити велосипеда. Коли я почала заробляти, я купила собі велосипеда. Він тоді був страшно дорогим, рожевий «Comanche». Хоч я просто ненавиджу рожевий, але оскільки я дівчина висока, то довелося брати. Влітку і теплу пору досить часто їжджу велосипедом.

– То громадський транспорт стараєшся оминати? На скільки я знаю, у тебе власний автомобіль. Куплений чи подарований?

– Звичайно, куплений за власні гроші. Чотири роки довелось посилено працювати, а останній рік я вже як дівчина навіть нічого не хотіла: ні сумочок, ні платтячок, ні туфельок.

– А якщо не секрет, який автомобіль?

– Он там стоїть – малесеньке червонесеньке. Це не нове авто, не з салону. Він з 2006 року.

– Довго мріяла про автомобіль?

– Довго. Знаєте, я більше хлопець, як дівчина. З хлопцями дружила, у футбол ганяла, подружок у мене не було. Навіть ляльок не дуже багато було, бо я їх не любила. Якось тільки родичі із Франції прислали. До речі, я й зараз більше з хлопцями дружу. Маю тільки одну близьку подружку, вона теж вокалістка.

З хлопцями мені набагато простіше, немає оцього підводного каміння. Вони так, як є, так і говорять, і мені це подобається.

– З Інною Кириченко у «Резус Блюзу» почалась нова віха, він став інтелігентніший. Ти стала обличчям команди. Як вдається кожен раз виглядати по-різному, хто допомагає підбирати образи?

– Мені так здається, що Господь дав мені талант і смак. Я дуже люблю передивлятись журнали, концерти, порівнювати й створювати образи. Підбираючи образ, я зважаю на те, на якому заході виступаємо, який у нас буде репертуар і яка публіка. Над цим я не заморочуюсь, але все ретельно продумую.

– На сьогодні скільки є образів у твоєму творчому гардеробі? Чи є улюблений?

– Нещодавно я про це подумала і … багато (сміється – авт.)! Маю одну червону сукню, вона дуже-дуже по фігурі й там навіть на кілограм не можна поправитись. Тому коли знаю, що попереду якийсь важливий виступ з цією сукнею, стараюсь протягом тижня активніше у зал походити, щоб усе було ідеально.

– Або ж можна на дієту сісти…

– Я не люблю дієти, просто терпіти їх не можу. До речі, один раз я сіла на дієту, просиділа на ній три дні й мене забрали у лікарню, бо лопнув апендикс. Такий мій досвід з дієтами, після того на дієти не сідаю.

– Нещодавно ти потрапила у топ-25 найсексуальніших волинянок. Як поставилась до цього? Що, на твою думку, робить жінку сексуальною?

– Як правило, такі речі мені скидають друзі. Над цим я трохи посміялась, бо насправді у нас в країні й у місті дуже багато красивих жінок. Я й сама можу часом затримати погляд на таких. Та все ж, дякую, що не забуваєте.

Сексуальною жінку робить жіночність та мозок. Якщо жінка може довго говорити про щось, окрім косметики, шмоток і чоловіків, я з нею можу дуже довго говорити.

– У такому разі дозволю собі припустити, що окрім тренувань для тіла, ти тренуєш також і мозок. Як це відбувається?

– По-перше, у мене є духівник. Бабця привела мене у церкву ще в чотири роки. З того часу кожної неділі буваю у храмі, слухаю проповіді, читаю. Хотілося б більше читати, але, на жаль, не вистачає на це часу. Можливо, трохи зміню свій графік, щоб було місце для читання. Маю одного товариша, він встає о п’ятій ранку й до шостої читає. Вважаю, що це дуже круто.

Щодо авторів, то я дуже люблю Харукі Муракамі. Знаю, що вийшла його нова книга, але ще не читала. Останнє, що прочитала – «Соло для Соломії» Володимира Лиса. Цю книжечку мені подарувала моя студентка, вона якось побачила, що я читаю «Століття Якова» й вирішила зробити такий презент. Бралася за «Атланта» («Атлант розправив плечі» – роман Айн Ренд, – авт.), але не пішло мені, мабуть, ще не доросла.

– А фільми, театр?

– Це моя дуже велика слабкість. Я обожнюю театр. Акторської освіти я не маю, але довгий час працювала солісткою оркестру. Акторська моя кар’єра була недовгою: я грала у виставі «За двома зайцями», була подружкою Проні Прокопівни. Також мала епізодичну роль у «Дон Жуані». Це дуже цікаво, це дуже затягує, бо то постійно щось нове: нас вчили танцювати, фехтувати. На жаль, це забирає дуже багато часу, якого й так обмаль, а гроші заробляти треба.

– Щодо заробляння грошей. Поміж багатьох вокальних проектів, ви також граєте на весіллях. Як тобі вдається не перейти цю межу, коли музикант стає «лабухом»?

– Розкажу одну історію, яка трапилась нещодавно. Ми поїхали за місто працювати на хрестинах. Для мене це щось таке, що відбувається не тут, а десь там… Це дитинка, це щось дуже особливе… Але тут почалось: грайте «Дзідзя», грайте «Мурку», грайте «Женщина любимая». У мене такий був шок, я два дні не могла відійти від тих хрестин.

Це був капець. Звичайно, що ми від такого відмовились. Уявляєте, що ще й досі є молодь, наголошую – молодь, яка хоче слухати «Мурку» на хрестинах.

Бліц-інтерв’ю від «ТВ»

Улюблені парфуми – «Dior Addict»
Улюблений алкоголь – Бехеровка
Улюблений джазовий виконавець – Елла Фіцджеральд
Улюблений мультик і мультяшний герой – «Русалонька Аріель» і мультик «Русалочка»
Улюблена страва – суши

– У одному з інтерв’ю, коли тільки починався «Double Voice», ти сказала таку фразу, що гарну джазову, акапельну музику у нас не вміють слухати. За ці сім років, що існує «Double Voice», чи відчула ти, що змінився слухач?

– 100%, що змінився. Зараз маємо зовсім іншу ситуацію. Акапельна культура виросла настільки, що люди хочуть чути таку музику. Вони нарешті слухають. Нічим не тарабанять, не розмовляють, вони слухають. Підтанцьовують, підспівують. Ситуація повернулась просто на 360 градусів.

– Коли у твоєму житті з’явився джаз?

– Це сталося дуже випадково. Я ще вчилася в училищі імені Стравінського, ми приходили о шостій-сьомій годині ранку займатися. Уявіть собі: зима, шоста ранку, глуха ніч, а ти вже сидиш і щось там граєш. Якось мені стало нудно, я взяла якусь книжечку, що лежала поруч, й почала грати. Зрозуміла, що щось не те, адже то було зовсім не за канонами класичної музики. Так я познайомилась з «Колисковою Клари» Джорджа Гершвіна. Це був перший курс училища, до цього я не чула джазу.

– Також ти співаєш у волинському камерному хорі «Оранта». Що можна сказати про Інну Кириченко, яка виконує джаз, й Інну Кириченко, яка виконує духовну музику?

– В першу чергу, це різні відчуття. Коли я співаю джаз, я не думаю, що я маю зробити, де маю взяти дихання, куди має піти звук, – все відбувається саме собою.

«Оранта» – це теж особлива історія. Тоді, в дитинстві, коли бабуся завела мене до церкви, я робила мерво там. Мама розповідала, що я лежала, сиділа й не дуже чемно поводилась, але все ж до церкви ходила.

Декілька років назад бабця розказала мені історію, як я колись, подивившись на крилас, де співала «Оранта», сказала, що там, мабуть, ангели співають. Мене це так вразило, аж наче струм тілом пройшовся. Я так хотіла потрапити у той хор! Коли я ще в училищі вчилася, до мене підійшов Василь Мойсіюк (керівник камерного хору «Оранта» – авт.) й запропонував спробувати. На той час вокальна читка у мене була дуже слабенька і я дуже хвилювалася.

На початках мені було дуже важко. Там колосальний об’єм роботи і все дуже-дуже швидко. Деякий час я брала ноти додому й готувалася вдома. Дякуючи «Оранті» й Василю Васильовичу, зараз не проблема будь-що вокально прочитати з листа.

– Зараз, стоячи там, ти так само переконана, що там співають ангели?

– Ні. Це все звичайні люди, які мають свої проблеми, свої характери. Мусять все поєднувати, розуміти і витерпіти.

– Знаю, що у тебе є ще одне незвичне амплуа. Ти була обличчям весільного салону… Захотілося заміж після того?

– Так, була у мене така співпраця. У мене була фотосесія, маю весільне портфоліо. Знаєте, перемірявши стільки суконь, вже нічого не хочеться. Я й припустити не могла, що це буде так важко.

– На сьогодні ти в стосунках, твоє серце зайняте?

– Це якось дещо двояко, я б сказала. У мене така професія, що мушу бути постійно у когось закохана. Не можу сказати, що я у стосунках. Так, є люди, які мені подобаються, але мені на це реально бракує часу. У стосунки треба вкладати, деякою мірою змінювати себе.

– То ви з Мішою (телеведучий та організатор Михайло Кузьмич – авт.) не пара? Все ж місто так думає…

– Ні (сміється – авт.), ми з Мішою дуже класні друзі. Це людина, якій я можу довірити все. На скільки я знаю, у нього є дівчина. Ми були парою, зустрічались десь роки два чи три.

– Як вдалося зберегти дружні стосунки після розриву?

– Я ж кажу: я дуже добре дружу з хлопцями. Хоча, також маю досвід шестирічний стосунків, і оскільки я екстраверт, то хотіла би спілкуватися, але там все дуже погано. Ну а з Мішкою ми давно-давно не пара, але все одно ходимо на концерти, теревенимо, вечеряємо разом.

– Яким має бути чоловік, якому б ти сказала «так»?

– Це людина, яка мене зрозуміє, адже робота у мене така, що маю багато різних знайомств. Знаєте, що мені казали: ти кинеш оці всі свої співульки, бо мені це не треба, мені треба жінка вдома, яка глядить дітей. Я не знаю, чи я зможу колись з цим змиритися.

Або ж це буде людина, яка настільки мене наповнить, що мені й не треба буде цього всього. Хоча, я в цьому дуже сумніваюся. Мабуть, я все життя буду співати. Я люблю це. Це – моє життя. Це – я.





***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу tabloyid@gmail.com.

+1
+24
-1

Коментарі

360 градусів це як, тобто ситуація з музикою в місті залишилась такою як була?

Лінзи можуть бути)
Але на рах. чоловіків згідна, а потім будеш ніким і звуть тебе ніяк.., а кинеш ради нього все, а потім всеодно:" погана вона"!

Інна дуже світла і щира людина, сама - як ангел! Бажаю творчих злетів, натхнення та позитивних емоцій!

Додати новий коментар