Хвилинка слави: луцький студент, який ворожить на Таро

07 червня 2017

Текст і фото: Софія ГУДИЧ

Ніколи не здогадаєшся, наскільки цікавими є люди, які щохвилини зустрічаються тобі на вулицях, сидять поруч у маршрутках, смакують каву за сусіднім столиком в кафе. А в кожному з них – особиста історія, яка заслуговує бути почутою.
 
 Саме тому на «Таблоїді Волині» стартує нова щотижнева рубрика – «Хвилинка слави», героєм якої абсолютно несподівано може стати будь-який житель міста. Cловом, якщо побачите наших журналістів, то не соромтеся і ловіть свою хвилинку слави!
 
Тим часом, перші промені «таблоїдних софітів» наздогнали в одній з кав’ярень студента Вову Кушнаренка. Він приїхав з міста Кременець Тернопільської області вивчати журналістику, а всього за 15 хвилин бесіди розповів чимало цікавого про вірші, ворожіння та дорогоцінне каміння.

– Як Ви опинилися у Луцьку?
– Коли після одинадцятого класу постало питання, куди вступати, то я вибрав три університети: Чернівецький національний університет, Острозька академія та Східноєвропейський національний університет, який був першим в списку пріоритетів. Так склалося, що пройшов сюди. Поки не шкодую. Вивчаю журналістику і, безумовно, планую займатися цією справою.
 
– Які у Вас є захоплення?
– Є дуже багато різних. Основне – я пишу вірші. Також, маю колекцію каміння.

–В якому стилі пишете?
– Немає певного стилю, я не люблю кліше. Більшість моїх віршів написані різними розмірами, не люблю стандарти, тому стараюся поєднувати, щоб знайти щось нестандартне.
 
– Що Вас надихає на віршування? Про що була перша поезія?
– Певні події з життя. Не найкращі зазвичай. Є певні близькі мені теми і хочеться щось донести, показати сказати у тій формі, в якій мені подобається. Так народжуються мої твори. Найперший мій вірш написаний про мене. Будемо казати, що він автобіографічний. Тоді мені було п'ятнадцять, він вийшов спонтанно. Я сів писати і воно саме собою склалося. Потім вчителька української мови прочитала і сказала, що я маю якийсь явний талант до цього. Згодом, в 11 класі, вийшла перша моя збірка.


 
– А як почалася історія з камінням?
– Це було років з семи. Мій дід, коли ми разом гуляли, знаходив різне звичайне каміння. Ми шукали таке, щоб було на щось схожим. У мене були камінчики в формі черепахи, кролика, собаки, просто різні цікаві абстрактної форми. А потім бабуся подарувала аметист, це був перший напівдорогоцінний камінь. Зараз колекція налічує близько п’яти сотень екземплярів.
 
– Який серед них найдорожчий? Як вони до Вас прийшли?
– Це, певно, лабрадор або ісландський шпат. Це все збиралося на різних виставках. Часто в Тернополі в музеї ювеліри-аматори продають свої роботи дуже недорогою на виставках. Хоча, якщо взяти необроблений аметист і надати йому огранки, то він коштуватиме досить немало. Все залежить від насиченості кольору, того, чи є якісь домішки, звідки родом камінь, чи є дефекти, скільки важить. Найдорожчий аметист – уругвайський, у нього дуже насичений колір, навіть ціна маленького уламку може стартувати від двадцяти п’яти доларів.

– Як в грошовому еквіваленті оцінюєте колекцію?
– Ну-у, мабуть десь 30 тисяч грн. Якщо продавати на певному ринку, де є поціновувачі. Якщо людина не знає, що продає, то можна знайти дуже задешево. Наприклад, мій перший гранат. Продавець сам не знав, що це, думав, це просто маленький камінчик. А маленькі гранати трапляються рідко! Я купив його за 50 гривень, а на ebay він коштуватиме десь 50 доларів.
 
– Чи є у вас історія, яку мало хто знає про Вас?
–  (Задумався – авт.). Мало хто знає, але десь у віці чотирнадцяти років я зацікавився системою гадань Таро. Я був у Львові, ми з мамою зайшли в книжковий магазин, де була ціла полиця з книгами про магію і стояла одна-єдина колода карт. Це було Таро Райдера Уейта. Цим також цікавиться моя бабуся, тож я все життя був поруч з магією. Десь півроку колода лежала в шухляді. Пізніше я попросив бабусю, аби вона розказала про це все, чогось навчила. Виявилося, історія Таро дуже-дуже цікава. Основа в тому, щоб ви побачили асоціації в зображеннях, символах, положеннях рук на картах. Все зчитується на візуальному рівні. Рекомендують початківцям спершу брати карту  до рук, вдивлятися, осмислювати, а тоді вже звірятися.
 

– Карти говорять лише правду, чи можуть і обманювати?
– Все залежить від того, як людина прочитає зображення. Це не стовідсоткове передбачення чогось, не гарантія, не наука, не точний метод визначення чогось. Це все піддається вірі. Якщо у відсотках, то за умови правильного прочитання і правильного питання, десь на сімдесят відсотків все буде правильно.
 
– Що скажете тим, хто говорить, що всі тарологи – шарлатани і їм треба йти до церкви каятися?
– В мене теж є така думка, що більшість тарологів – шарлатани. Багато хто з них не розбирається в суті, накуповує багато непотребу, оточує себе ритуальними предметами. Ці люди чомусь вважають себе магами. Скажу одразу, це справді непогані гроші, люди звертаються. Я знаю людину, в якої досвід роботи з картами – понад сорок років, а для неї це хобі, а не заробіток.
 

– А Ви хочете заробляти за допомогою Таро?
– Ні, аж ніяк. Я не хочу, аби до мене йшли з своїми проблемами і переживаннями, я не хочу брати на себе таку відповідальність. Більшість людей сприймають все дуже близько до серця. Коли людина йде з проблемою і вірить тобі – це дуже важко.
 
– Яка Ваша мрія?

– Я мрію, щоб в картах на майбутнє у кожного з нас випадало тільки сонце!

***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу tabloyid@gmail.com.

 

+1
+11
-1

Коментарі

Є інформація, що одна з дам на політичній арені області - спадкова відьма.

Додати новий коментар