Хвилинка слави: успішний 27-річний бізнесмен з Волині, який встигає все

^{Текст і фото: Таблоїд Волині}

Ніколи не здогадаєшся, наскільки цікавими є люди, які ходять тими ж вулицями, що і ми, сидять поруч у маршрутках, смакують каву за сусіднім столиком в кафе, або ж їдуть з тобою на BlaBlaCar. У кожного з них – унікальна історія, яка заслуговує на те, аби бути почутою.

Потрапити у «Хвилинку слави» від «Таблоїда Волині» може кожен. Cловом, якщо побачите наших журналістів, не соромтеся і ловіть свою!

Героя сьогоднішньої рубрики – волинянина Олеся Потягайла ми зустріли, прямуючи на фестиваль у Київ. Розговорившись з водієм «Шкоди», дізналися, що у свої 27 Олесь не просто співвласник бізнесу, а й людина з непересічними думками та дуже незвичними хобі.

– Розкажи про себе, звідки родом, чим займаєшся?

– Мені 27 років, я співвласник компанії «МАРККВЕН». Разом із моїм кращим другом Богданом. Ми маємо офіс у Словаччині, Україні і займаємося виготовленням торгового обладнання – усе, на чому стоїть продукція у супермаркетах – касові зони, орендовані стелажі.

Працюємо спеціалізовано разом із брендами «Coca Cola», «Nestle», «Philip Morris».

Я родом із Камінь-Каширська (мама звідти), деякий час жив на Івано-Франківщині (батьківщина тата), опісля переїхав у Київ. Там навчався 5 років у Київському національному лінгвістичному університеті. Після цього повернувся до Луцька, в якому я постійно не жив.

– З чого починали власний бізнес?

– Починали з роботи у компанії «Modern Expo», в якій пропрацювали біля 5-ти років. До слова, я з другом – майже ровесники. Після того, як здобули певний досвід у цій компанії, вирішили відкрити свою справу. Загалом пропрацювавши певний час на певній посаді я розумів, що переріс уже це (коли бракує розвитку). Щоб не застрягати на одному місці, рухався далі. І прийшов до того, що доцільно відкрити свій бізнес.

– Ким працював?

– Керівником відділу продажу європейського напрямку. Володію англійською і німецькою.

– Розкажи про своє хобі?

– У мене їх два – бджільництво і тріатлон. Бджільництвом я займаюсь коли приїжджаю у Камінь-Каширський. У мене там невеличка пасіка – 7 вуликів. Один із яких я називаю «королівським», тому що на ньому можна спати. Він складається з чотирьох маленьких вуликів. На ньому є така платформа, на котру залізаєш, щоб піднятися вгору, де можна спати, і невеличкий матрац та подушка.

– А це безпечно?

– Так. Будь-хто може прийти і там полежати. Наприклад, коли ти спиш на такому вулику, то одна година сну рівносильна п’ятьом годинам звичайного. За півтори години на вулику ти можеш набратися такої ж енергії, як протягом повноцінного нічного відпочинку.

– З чого почалися твої захоплення?

– Мені подобається займатися справами, які вимагають спокою та якоїсь врівноваженості і терпіння.

Цю справу я не сам відкрив. У мене дідусь цим займається дуже давно – біля сорока років. У зв’язку з тим, що дідусеві уже немало років, я почав йому помагати. Так це стало моїм хобі.

– Яку курйозну історію, пов’язану з бджільництвом, ти можеш пригадати?

– Пам’ятаю, коли я був ще малим, допомагав дідусеві. Якось мене вкусили одразу три бджоли за лице, біля ока… Наступного дня мені потрібно було виступати у будинку культури, бо я займався співом. Довелося співати з таким розпухлим лицем. Це виглядало дуже дивно. Хлопці думали, що я потрапив у бійку.

– Бізнес, бджоли, спів… Як це все поєднати? Є якийсь секрет?

– Моє основне правило – це інвестиції у себе. З дитинства було прагнення розуміти велику частину того, що відбувається у світі. А щоб це зрозуміти – треба спробувати. Я дуже багато в житті пробую, багато різних справ, у тому числі й спорт.

Напевно, спробував п'ятнадцять різних видів. Починаючи від шахів закінчуючи стрибками з трампліну на 30 метрів.

– Але ти врешті знайшов, що тобі до вподоби?

– Так, я знайшов тріатлон – біг, велосипед і плавання. І це мені подобається найбільше.

– Як часто вдається цим займатися?

– Минулих кілька років це вдавалося досить часто. Тренування були 2-4 рази на тиждень. У цьому році трохи рідше. Ми відкрили офіс в Україні і зараз багато робіт пов’язаних з ремонтами, залученням нових людей…

– Де тренуєшся?

– Виїжджаю сам. Бігаю теж сам. Деколи у компанії із хлопцями, з якими разом працювали. Бігаю у парку, кільцевою дорогою, у Воротневі, Звірові, Жидичині.

Минулого року у мене завжди в машині були з собою кросівки. Дуже часто у мене велосипед в машині. І куди я не їхав – у будь яке місто європейське чи українське, тренувався.

– Як почав бігати? Що порадив би тим, хто ще вагається?

– Треба пробігти 500 метрів. Почати з того, що купити нові кросівки, в яких буде мотивація бігати, бо вони зручні та класні, коли за них віддав чимало грошей. Тоді появляється поштовх.

– Кому ти рекомендував би біг?

– Абсолютно всім. Без обмежень у віці, статі чи професії.

– Ти розповідав, що багато подорожуєш. Де був? Які найцікавіші місця вдалося відвідати?

– Два тижні тому я повернувся з Ісландії. Ми подорожували удвох із моєю майбутньою дружиною. Брали кемпінгове авто на прокат, в якому можна жити. Дуже короткий такий «тріп» у нас був – на п’ять днів. За цей час ми об’їздили майже усю Ісландію. Це неймовірна країна. Я переконаний, що зрівнятися з нею може хіба що Норвегія.

– Чим вразила Ісландія?

– Ландшафти і природа. Такого різноманітного поєднання я ніде не зустрічав, хоча об’їздив, якщо не помиляюся, 28 країн ЄС. Дуже багато подорожував Азією, Казахстаном, Росією. Був на Кавказі.

Поєднання вулканів, водоспадів, льодовиків, волошкових полів, зеленої-зеленої трави, океану і застиглої лави я не бачив ні в одній країні. І погоду,яка змінюється протягом 20-30 хвилин – сонце, дощ, туман… Це просто щось неймовірне.

– Знаходиш свої прототипи, дивлячись фільми? Які вони?

– Не знаю, у кіно, напевно, ні. В дитинстві я дуже любив книжку Джека Лондона «Жага до життя». Напевно, я себе асоціюю з таким персонажем.

– У тебе є друзі, майбутня дружина і ти розповідаєш про те, що ти завжди дуже активний. Здається, що ти біжиш постійно. Чи встигають за тобою близькі люди?

– Це хороше питання. У мене дуже часто є невідповідність у тому як рухаюся я і як рухається моє оточення. Мені дуже пощастило, що зустрів своїх ключових людей в житті, з якими я маю найтісніші зв’язки. З моїм найкращим другом, зі своїм колективом, зі своєю половинкою, зі своїми батьками. Ми знаходимося на одному рівні. Тобто вони відчувають мій, я відчуваю їхній і ми стараємося рухатися разом. У нас, мені здається, це виходить. А щодо свого іншого середовища – дуже часто я рухаюся набагато швидше.

– Багато молодих людей прагнуть покинути Україну. Ти залишаєшся тут, хоч у тебе бізнес й у Європі. Чому?

– Я абсолютно переконаний у тому, що, маючи голову на плечах, в Україні можна добре заробляти! Коли маєш відповідну мотивацію, можеш знайти собі хорошу роботу чи навіть відкрити своє підприємство. З підприємством, звичайно, важче, тому що потрібно завжди мати якийсь стартовий капітал.

Щодо переїзду, то в Ісландії, коли ми ночували у хостелі, я на стіні побачив картинку з таким надписом: «Home is where the heart is». Я все життя прожив в Україні, але моє серце знаходиться у північних країнах. Мені подобаються ці люди – їхня впевненість в собі, стриманість, раціоналізм і простота.

Знову ж таки, я не бачу себе 100% у цій країні. Вірю, що ти повинен підтримувати свою рідну країну. І в майбутньому моя діяльність буде пов’язана з цими двома країнами. Це буде якась країна Скандинавії. Скоріш за все – Норвегія. Україна-Норвегія.

– Як познайомився з нареченою? Чим підкорила твоє серце?

– Більшість людей, з якими я спілкуюся, вони не можуть зрозуміти цього. Вони не знають її так, як я. У силу того, що у мене багато терпіння, я дуже тонко розбираюся у людях. Багато спілкуючись з ними, задаючи велику кількість питань, я починаю їх краще відчувати.

Моя дівчина. Не можна сказати, що вона вирізняється зовнішністю – вона не модель. Не працює на керівних посадах. Вона, як і я, звичайна. У ній мені дуже подобається доброта і щирість. Я не зустрічав таких людей, які настільки добрі та щирі. Це мені найбільше до вподоби. Можливо, у силу того, що вона віруюча людина, і у неї є дуже хороші гени, вона дуже глибока особистість, дуже думаюча людина, щира, така дуже турботлива. Вона – свідок Єгови. Я – людина, яка вірить у Бога, яка розуміє, що це все було створено ним, однак я не прибічник якоїсь релігії.

– Хто надихає?

– Володимир Дегтярьов. Він є співвласником українського піар-агентства, яке входить у першу п’ятірку в Україні компаній. Він дуже класна людина. Він батько трьох дітей. Він тріатлоніст. Він займається дзюдо, серфінгом. Він часто подорожує і цікаво дописує. Дуже літературна людина, багато читає… У нього дуже класні батьки, розумна дружина... Він приклад людини, яка встигає усе.

***
Передрук без згоди «Таблоїда Волині» заборонено.