Гурт «MOTANKA»: «Бути лучанами – це дар Божий»

^{Текст: Юлія ФІНКОВСЬКА}

^{Фото: Юлія ФІЛІРОВСЬКА}

^{Настрій: Львівська майстерня шоколаду (проспект Волі, 15)}

Фіналісти німецького конкурсу SPH Bandcontest 2016, етнічний та самобутній рок-гурт «MOTANKA» впевнено доводить, що музика – це важливіше, ніж просто шоу-бізнес.

Ексклюзивно для «Таблоїда Волині» Віктор Жалнін (вокал, цимбали, електроніка), Анатолій Жалнін (гітарист, бек-вокал), Сергій Ходорчук (бас-гітара, окарини, бек-вокал), Дмитро Дяченко (барабани , перкусія, горловий спів) розповіли про глибоке значення музики і текстів, містичність гурту, автентичність української музики в Європі та теми-табу.

Все це та багато іншого – у свіженькій «Кавовій розмові».

Традиційне питання кавових розмов: чай чи кава?

Анатолій: Я обираю каву, чаю можна і вдома попити. Кава – бо ранок, бо вранці було тренування з футболу і хочеться випити чогось такого, як латте або капучіно.

Віктор: Капучінко. Підсів на нього в Берліні, бо до того якось не пив. А в Берліні була одна така улюблена кав’ярня, куди часто ходили з хлопцями у вільний час, і пити там капучінко стало вже традицією. А після повернення до Луцька це якось не минуло.

Дмитро: Я люблю пити еспресо. Для мене це напій, який піднімає настрій, надає енергії. Мені дуже приємний сам смак кави, а еспресо якнайкраще його передає. Без цукру. А ще цікавий процес – маленька чашечка,з якої повільно п’єш.

Сергій: Кава. Еспресо. Чорна і без цукру.

Чим має бути насичений ваш ідеальний ранок?

Сергій: Щоб був ранок ідеальним, це має бути зовсім ранок. Не 9-10 година, а десь 5 ранку. Правда, про цю ідеальність ти дізнаєшся вже потім, десь після обіду, коли розумієш, що люди тільки прокидаються, а в тебе вже четвертина дня пройшла і стільки всього встиг. Також ідеальним ранок роблять тренування з футболу або тренажерна зала. Тоді ти знаєш, що ранок був успішним, отже таким же буде день.

Анатолій: Прокинутися з коханою, поцілуватися. Вона займається йогою, я збираюся на футбол або на тренування в зал. Потім репетиція з гуртом, вирішення організаційних питань. Люблю починати дні дуже активно!

Віктор: Мій найкращий ранок – це відкрити очі і побачити проміння сонця. Дуже часто це буває в неділю. До речі, якось я помітив, що в неділю день спокійніший і ясніший. Ти прокидаєшся і одразу настрій чудовий. Для мене важливий не момент кави чи тренування, а емоційного стану. Люблю цінувати кожну мить, бо новий день – як нове життя, в якому вже треба бути щасливим.

Дмитро: Люблю чіткість, люблю режим, тому мій ідеальний ранок – прокидатися в один і той же час, готувати собі сніданок. Найчастіше це те, чого вимагає наша спортивна і музична дієта, оскільки ми всі – вегетаріанці. Вранці полюбляю вівсянку з різними сухофруктами, це заряд енергії на весь день. Потім я збираюся на тренування, на репетицію. Усі мої найщасливіші дні – це дні з гуртом, бо ми – одна родина. Зараз у підготовці до концерту задіяні не лише ми, а й наші дружини, дівчата і всі, хто підтримує нас.

Ким кожен з вас хотів стати у дитинстві?

Віктор: Завжди хотів бути музикантом, співати. Ще є фото з дитинства, де я вже граю на цимбалах, тобто тоді ще на таких маленьких гуслях в садочку. Театральні гуртки, музичні, усілякі концерти, хор, декламація віршів, гра на гітарах – все це почалося ще з садочка і тривало все шкільне життя. Я не можу не займатися музикою, це те, що йде зсередини. Музика рухає нами і стає частинкою нас.

Анатолій: Не пам’ятаю, ким хотів бути в дитинстві, але змалечку брав участь у різних гуртках. Займався танцями, і бальними, і народними.

Сергій: Теж уявляв, що заняття буде пов’язане з музикою, в дитинстві забирав мамин гребінець для волосся і співав у нього. А потім був такий період, коли хотілося бути кухарем. Тоді якраз почалися ці кулінарні передачі з Бурдою, мені так було цікаво, як вони щось нарізають, варять. Але все одно музика завжди була поряд.

Віктор: А ще він займався брейк-дансом! А Толік займав переможці місця з бальних танців, а потім походив усього 2 тижні на дзюдо і зайняв 3 місце в Луцьку!

Дмитро: В дитинстві я розкладав книжки, брав олівці і по них тарабанив, тож теж було очевидно, чим хотів би займатися надалі. Міг стукати годинами, тому хотів стати барабанщиком, але батьки радили зайнятися чимось серйозним. Тоді один мій бік хотів стати військовим, але інший бік, музичний, взяв своє. І зараз я не уявляю свого майбутнього без музики.

Чи подобається, коли вас називають луцьким гуртом?

Віктор: Дуже подобається! Життя в Берліні дуже вплинуло на нас, ми зрозуміли, що бути українцем і саме лучанином – це дар Божий. Бо все, через що ми пройшли у Луцьку, що ми бачили і вбирали у себе, природа та історія, формує нас. Для мене зараз – честь бути луцьким гуртом.

Дмитро: Ми – корінні лучани, тому ми – луцький гурт. Місту ми завдячуємо нашим знайомством і творчістю.

Віктор: І в принципі усі пісні гурту ми написали у Луцьку. Подорожували, бували в різних містах, а потім поверталися писати до рідного, до витоків. Спершу в Берліні ми були без Дмитра, але з ним до того грали ще 10 років тому.

Дмитро: Я в той час грав в інших гуртах, а потім все одно зійшлися і народився гурт.

Віктор: Насправді нашому колективу не рік і не два, бо ми одне одного знаємо дуже давно. Усі ідеї, які народжувалися тоді, просто залишалися ідеями, бо не було досвіду і знань їх втілювати. А потім ми зійшлися і практично 95 відсотків усього матеріали ми написали за кілька місяців. Бо це все жило в нас 10 років!

Дмитро: Момент, в який ми зійшлися і вирішили створювати новий гурт, теж був дуже цікавим і трохи містичним. На вулиці посеред білого дня вдарила блискавка, почався вітер, ураган!

Віктор: Ми зрозуміли, що хочемо більше співати українською. Почали шукати цимбали, окарини, багато всього. Два місяці писали матеріал, дуже нову для нас тоді музику.

Як з’явилася ідея саме такого містичного гурту?

Сергій: Поглядами зійшлися. Почали грати музику, яка в кожного із нас виходить з серця. А коли ще й назвали гурт «Мотанка», то з’явилася в ньому додаткова енергія і сила.

Віктор: Гуртів мільйони, тому вибрати звучну українську назву було не дуже просто. У нас був спершу гурт «Forkida», ми з нею грали пісні «Мотанки», але це було зовсім не те, чогось бракувало. А Діма почав вішати ляльки-мотанки на барабани як данину давнім традиціям, яких багато у наших піснях. І ми так виступали з півроку, а потім замислилися над зміною назви, глянули на барабани і зрозуміли – ми ж «Мотанка»!

Дмитро: Назва проста і дуже рідна по звучанню для кожного українця, тому запам’ятовується.

Що важливіше: текст чи музика?

Сергій: Головне – емоції! А вже, як вони викликаються, то інша справа. Часом Віктор може просто зачепити якусь нотку, ти йому підіграєш – і щось всередині прокидається.

Анатолій: Раніше у нас було багато тексту, часто англійською мовою і речитативи, ми думали, що так круто. А зараз навпаки, мінімально слів, в яких закладено максимально багато емоцій.

Віктор: Може бути два рядочки, які постійно повторюються, але вони передаватимуть усю суть! Коли ми граємо, то насправді фізично відчуваємо, що молекули і атоми нашого тіла відновлюються. Люди розповідають, що на наших виступах відновлюються, тому саме ця емоція важлива.

Дмитро: Камертон для душі такий собі! Це стан, в який ти занурюєшся.

Віктор: Саме так! І це найсильніше відчуваєш, коли граєш наживо, тому ми вирішили, що свої пісні будемо записувати на плівку. Напевно, одиниці записують музику в такий спосіб, бо це дуже дорого і важко, оскільки не маєш можливості переписувати багато разів.

Анатолій: Щодо тексту, то іноземці, наприклад, зовсім не розуміли, про що пісня, але дуже часто підходили після концерту і розповідали, що хотіли закінчити життя самогубством, а після цієї музики передумали.

Дмитро: У нас вже ціла стопка листів від ймовірних самогубців, які передумали завдяки музиці. Ми вже в певний момент навіть звикли до історій, що от, мовляв, я ішла вулицею і хотіла щось собі зробити, а потім випадково почула цю музику, постояла-послухала і погані думки минали. І ми зрозуміли, що ця музика – не просто шоу-бізнес, тут уже трішки інші завдання. Люди так глибоко реагують, що ми справді відчуваємо відповідальність за те, що робимо.

У вас є досвід концертів у Європі. Чи цінують там оцю українську автентику в музиці? Чи можна у такий спосіб піднімати імідж України?

Сергій: Найбільш тішить, що таким чином їм стає цікавою наша культура. Іноземці купують диски, слухають українську і часто запитують нас у Фейсбуці про переклад або транслітерацію, щоб співати і розуміти більше.

Віктор: У нас є фанати, які почали вчити українську мову після того, як побували на наших концертах! Закордоном після фестів і концертів ми продали вже більше 4 тисячі дисків.

Дмитро: На початках творчості зустрічалися люди, які нічого не чули про Україну і зараховували її або до частини Польщі, або до Росії. А зараз все більше прокидається зацікавлення, іноді навіть здається, що їм воно цікавіше за нас.

Анатолій: Але в першу чергу ми хочемо донести музику до українців, бо вони це більше відчують і зрозуміють, ніж закордоном. Бо відчують душею, не думаючи ні про текст, ні про музику.

Віктор: Відколи ми почали виступати із «Мотанкою», то відчуваємо, що презентуємо Україну. Що ми не американці, британці чи європейці загалом, а демонструємо щось дуже своє і рідне, роблячи його ближчим для іноземців. У музиці ми використовуємо багато наспівів волинських, такий дуже етнічних частинок.

А звідки ви знаєте ці наспіви? Це щось із ваших родин?

Віктор: Якось воно саме. Ми ж лучани, ми ж волиняки, то ж усе в крові! На нас впливала ця природа, ця історія, якою ми почали активно цікавитися. «Мотанка» – це все про Волинь, про звичаї, про давні мотиви.

Сергій: Буває таке, що ми просто знаємо цю мелодію. Приходимо, ділимося і виявляється, що інші теж їх чули. Після того, як створили «Мотанку» я по-іншому прочитав для себе навіть Лесю Українку. Бо вона ж теж надихалася цими волинськими лісами, цими дубами і ясенами. Нам дуже пощастило, що всі музиканти – люди природи. Тобто нема такого, що я краще в планшеті посиджу, ніж прогуляюся. Батько Віктора і Анатолія – рибалка, він їх з дитинства забирав до дуже красивих волинських місць. Нам з Дімою теж пощастило багато гуляти лісами, надихатися ними.

А чи є улюблені місця в Луцьку чи на Волині? Такі собі місця сили.

Сергій: Весь Луцьк – енергетично потужне місце. Іноді гуляєш в парку і аж не віриться, що за кілька метрів центр міста. Є такі місця з вербами і річкою, що аж переповнює відчуття, ніби зараз поряд якийсь князь пробіжить.

Віктор: Якщо ви питаєте про природу, то є таке село Кульчин, а за ним далі хвилин 20 проїхати через ліс – і можна знайти галявину, збоку якої далеко простягається Стир… Навколо дерева, поле і ліс. Немає ні міста, ні машин, ні шуму. Ідеальне місце, де немає цивілізації. Чуєш пташок, чуєш ріку, чуєш себе! Ми там, до речі, знімали деякі моменти кліпу.

Анатолій: На Стиру у парку є чудесне місце біля верби, де ми зазвичай збираємося, обмінюємося думками, будуємо плани. «Тещин язик» в народі називається (сміється – авт.).

Дмитро: А ще з дитинства дуже люблю озеро Світязь, куди батьки щороку возили відпочивати. Ходив босоніж по природі, багато чого вбирав у себе, бачив, як проводяться свята з перевдягнутими міфічними істотами, сприймаючи їх тоді справжніми.

Ви дуже глибокий гурт, тому хочеться детальніше поговорити про теми ваших текстів, кожен з яких не просто так написаний. Які з традиційних фольклорних образів, архетипів українських вам найближчі?

Дмитро: Нам цікаво заглиблюватися в нашу історію, яка сягає тисячоліть. Навіть сама лялька-мотанка достеменно невідомо коли з’явилася. І взагалі, писанкам, вишивці, традиційному розпису стільки тисячоліть, що торкатися всього цього особливо зворушливо. Світові історики часто стверджують, що сучасна цивілізація зароджувалася в межах України. Рованці, Жидичин, Боратин – усе це древні поселення, про які нам варто знати більше. Ми ходимо по землі, яка ховає у собі мільярди легенд.

Віктор: У наших піснях мінімально текстів, ми не посилаємося на конкретних авторів, але надихаємося стародавніми традиціями, подіями, природою, звичаями… Є в нас пісня про гори, на яку нас надихнув мольфар Нечай, він ще зовсім нещодавно жив у Карпатах. Там усього 5 рядків, один з яких – «десь у горах дідок сидить». Тобто усі слова пісень невипадкові і за кожним образом є історія, є свій сенс.

Сергій: Інтерв’ю Мольфара можна слухати на щодень, там така сила!

Віктор: Якщо за стінкою сваряться сусіди чи вдома щось не клеїться, то треба вмикати інтерв’ю або якісь інші записи Нечая. Справді, не один раз перевірено, що його енергетика позитивно впливає на людей, сварки закінчуються через 10 хвилин. У Німеччині в сусідній репетиційній кімнатці грали панки, чим дуже нам заважали. Ми вмикали Нечая і через 5-10 хвилин на цілому поверсі панувала тиша. Його мова очищає повітря, звільняє ауру.

А хто із таких просвітлених людей надихає вас зараз?

Віктор: Дуже надихають письменники наші, які дійсно хотіли просто нести українську культуру, але з різних причин мусили боротися за неї. Франко, Коцюбинський, Леся Українка…

Дмитро:.. усе «Розстріляне Відродження»!

Сергій: Дуже мотивує те, що жодна російська або проросійська влада не змогла розчавити ні українську мову, ні українську культуру. Отже, щось таке є в нас, що не просто так, що глибоке і важливе.

Віктор: Отака боротьба людей за українську свободу, часто смертельна боротьба, нас дуже надихає. Багато роздумів про це увійшло в пісню «Верба», яку ми презентуємо після концерту. Там символізм Голодомору, війни, боротьби за українську мову – пісня невесела, але дуже важлива.

Анатолій: А для відео «Верба» ми десь місяць шукали гарних локацій навколо Луцька, а потім знайшли їх у самому місті. Тепер знаємо, що найбільше верб у всій Волинській області – у луцькому парку!

Чи є теми-табу, про які ніколи не заспіваєте?

Сергій: Політика. Якщо ти влізаєш у це, то про емоції казковості, магії та глибинність суті музики можна забути відразу.

Дмитро: Політика, релігія – все, що роз’єднує людей, нам не цікаво. Ми навпаки працюємо над тим, щоб гуртувати слухачів-глядачів довкола якоїсь спільної ідеї, спільних відчуттів та музики. Дати зрозуміти, що ніде закордоном не знайдеш тієї енергії і тієї сили, яку тобі дає рідна земля.

Анатолій: Музика ламає кордони. Коли до нас підходять люди з Китаю, з Америки і з тієї ж Росії, то приходить усвідомлення, що якби не політичні інтриги, то добра у світі було би більше.

Дмитро: Ми всі любимо одне одного, якщо тільки хтось не каже нам не любити. А музика – вічна, і особливо в такий складний час, як зараз в Україні, музика може стати тим чинником, який допоможе, врятує і подарує відчуття спокою, захищеності, єднання з народом.

Що особливого дарували прихильники?

Анатолій: Було таке, що хлопець настільки відчув музику, що підійшов після концерту і подарував старовинну Біблію. Він сказав, що має її з дитинства, а тут раптом відчув сильне бажання віддати її нам. Вона у мене вдома лежить, щиро кажучи, боюсь її кудись віддати, бо людина довірила нам найцінніше.

Дмитро: Старий чи Новий заповіт, десь 1800 року випуску, німецькою мовою. У такій ще металевій оправі, жовті зістарені аркуші, дуже красиво!

Віктор: А ще прихильник після виступу один старший чоловік, німець вирішив подарувати нам гітару.

Анатолій: Ми спершу не дуже повірили, бо знаєте, як то буває, сказав щось на емоціях, а ще трохи алкоголь зіграв своє. А він наступного ранку подзвонив до нас і серйозно запитав, чим може допомогти гурту, який його дуже зачепив. А в нас тоді вкрали гітару на студії, то якраз гітара була дуже потрібною. І він купив, подарував і став постійним відвідувачем наших концертів у Берліні.

Дмитро: Звичайно ж, у нас дуже багато подарунків-малюнків, хенд-мейду, браслетиків…

Віктор: Деякі фанати почали мотанки робити і дарувати! Німці, правда, неправильно робили, бо не знали, що голку не можна використовувати, але така увага до наших традицій не може не тішити.

​​​​​​​​​​​​​​

Де шукати весну, поки холодно?

Анатолій: 18 березня ми їздили в музей в Рокині, там проводили обрядове дійство з викликання весни. Палили вогнище, бігали довкола, кричали «Весна, прийди!», співали свої пісні. Очікували, що вже 19 прийде весна, але… Мабуть, мало зіграли пісень (сміється – авт.).

Дмитро: В серці треба шукати весну! І приходити на концерт гурту «Мотанка», там точно буде весна!

_***

_{Передрук без згоди «Таблоїда Волині» заборонений.}