Дизайнер Стронґовський розповів у Луцьку про «фігурні кізяки»

21 Січня 2016
Текст: Оксана Федорук
Фото автора та із сайту www.behance.net


Він створив зображення славнозвісної майданівської «Йолки» та серію плакатів «Зберігайте спокій та …», що стали «вірусними» і прикрасили сотні, а то й тисячі листівок і футболок. Зараз він співорганізатор унікальної благодійної ініціативи «Добра листівка», за допомогою якої уже назбирали 200 тисяч гривень для діток із важкими інвалідностями. А також, він представник покоління так званих «двотисячників», займається літературою (поезією, перекладом) та створює обкладинки для книжок.

Мова йде про талановитого житомирянина Іллю Стронґовського, який завітав до Луцька прочитати лекцію під час неформального фестивалю каліграфії та шрифту «Простір літер», що відбувався у антикафе «Inner space». «Таблоїд Волині» поспілкувавя з гостем про видавничу справу в Україні, особливості книжок, що продаються та реалії української літератури.

Про український книжковий дизайн

***
В основному я позиціоную себе як книжковий дизайнер, щоб виділитися з маси людей, які називають себе дизайнерами і займаються переважно вебом. Я працюю з тим, що можна надрукувати на папері. Вирішив сфокусуватися на книжках, оскільки мав велике літературне підґрунтя і знаю, в якому стані перебуває українське книговидавництво.

***
Якщо ми будемо порівнювати український книжковий дизайн 2000-х років із західним, то це буде відставання на десятиріччя. А от за останні п’ять років, я скромно вважаю, що завдяки і моїм зусиллям також ситуація дещо змінилася. У нас виросла плеяда молодих книжкових дизайнерів, які переконали видавництва, що красиві книжки продаються краще. Завдяки чому, я вважаю, приблизно за п’ять років ми будемо десь на рівні з західними колегами. Тому що всі видавництва, які не приймуть правила гри, просто вимруть.

***
З’явилися так звані малі видавництва, які працюють із молодими спеціалістами. Найчастіше в таких випадках обкладинки створюють молоді художники, що раніше не були помічені, які інколи дуже радикальні, але вони створюють просто неймовірний, часто вибуховий ефект. Це дозволяє говорити про те, що наш книжковий дизайн нарешті починає конкурувати з західним.

[caption]
Ілля Стронґовський на фестивалі каліграфії в Луцьку[/caption]

Про власне видавництво

***
В інтерв’ю люблю озвучувати різні ексклюзиви, тому в Луцьку я офіційно заявляю, що цього року ми з Лілією Омельяненко, з якою організували проект «Добра листівка», запускаємо власне видавництво. Нарешті ми зважилися почати видавати книжки. Це буде мале видавництво, яке матиме назву «Видавництво». Не збираюся гнатися за кількістю, оскільки це поховало не один цікавий проект. Основний акцент ми робитимемо на якості виданих книг.

***
Я можу стверджувати, що нарешті видавнича сфера почала оздоровлюватися. Раніше в українському видавництві ніхто, крім особи видавця, не заробляв, зараз потрохи це почало долатися, трохи змінюватися. Я б ніколи не наважився започаткувати такий проект, якби не вірив у те, що він буде успішним.

[caption]
Плакат із євромайданівської серії «Джерело»[/caption]

Проблеми видавничої галузі

***
В Україні дуже слабо розвинений книжковий ринок. Головні проблеми, з якими можна стикнутися у видавничому середовищі: дуже розмиті критерії якості книги та нікчемна робота з піаром у більшості видавництв. У нас вийшли хороші альбоми з української нумізматики, боністики, для колекціонерів, для тих, хто цікавиться, якими були українські гроші. У нас кожне українське місто у 17-20 рр. ХХ ст. видавало свої гроші, хто про це знає? Хто це вивчає?

***
Почали з’являтися регіональні альбоми старих поштівок, у Франківську видали величезний альбом про франківську поштівку, є чернівецькі зразки. Ось у Луцьку я бачив набори старих поштівок Луцька, перевидання. Але знову ж таки: хто про це напише, де якась газета чи журнал? А якщо немає культурної преси, то, власне, немає культурного розвитку. А того, що є в інтернеті, вкрай недостатньо.

***
У нас є сайт «Літакцент», але нам потрібно 20 таких сайтів, які б писали про різні види культури. Але треба писати про культуру так, щоб люди хотіли про неї читати, і якщо ми знайдемо ці способи, ми зможемо досягнути якогось радикальнішого ефекту в розбудові нашої суспільства.

[caption]
Колаж обкладинки Стронґовського на обкладинку закордонного видання[/caption]

Про відсутність видавничих кадрів

***
В українських видавництвах існує інша проблема, про яку я говорю останні десять років. Оскільки у видавничому світі не заведено було платити гідні гроші тим, хто творить книгу, повністю «вимилися» всі люди, які мали якийсь фаховий рівень. Хто погодиться редагувати книжку на 1000 сторінок за 1500 гривень? У результаті ринок фахівців як шагренева шкіра зіщулився до одиничних імен. Зараз я можу сказати, що в Україні існує до десяти редакторів – людей, які здатні зробити з будь-якого тексту «лялечку», до 20 коректорів, які фахово можуть «поприбирати» з тексту всі «блохи». І ми опинилися в такій ситуації, про яку я попереджав і бив на сполох: рівень видавничої свідомості виріс, але немає кому працювати, навіть за великі гроші.

***
Хто такий редактор? Це не людина, яка навчається на філології, це людина, яка десятиріччями править чужі тексти. Якщо останнє десятиріччя людей морили голодом, то вони за рік не з’являться.

***
І така сама катастрофічна ситуація з перекладачами: шматки Кінга перекладали з російського, до того ж паскудного, перекладу. Або перекладали «гугл транслейтом» і виходили друком просто палітуровані тексти. У нас немає зараз перекладачів. У «Клубі сімейного дозвілля» буде виходити Чак Палагнюк, і у своїй спільноті у Facebook вони прямим текстом кажуть, що ми шукаємо перекладачів. Коли йдеться про видавництво якихось західних хітів, все робиться на досить низькому рівні, видавці часто намагаються зекономити і шукають якихось студентів, щоб вони перекладали.

[caption]
Обкладинка Стронґовського для книги репортажів[/caption]

Про власні переклади

***
Я переклав дві книжки за місяць (Чак Паланік (Палагнюк) «Бійцівський клуб» та Чарлз Буковскі «Поштамт», – ред.), перед тим я системно працював над перекладом оповідань. І обидві мої книги вийшли без належної редакторської правки, такі були реалії. Всі огріхи цих книжок – винятково мої, видавництво не обтяжило себе тим, щоб хтось мені допоміг зробити ці тексти кращими.

***
Я порахував, що три місяці працював за комунальні, і в результаті все, що я маю, – це біль і синці. І претензії від фанатів, тому що моя перекладацька стратегія не могла бути досконалою, я був початківцем, не мав на кого орієнтуватися, тому що тексти, які перекладав, не мали аналогів в українському художньому дискурсі, були доступні лише російськомовні.

***
Але мені нецікаво займатися речами, які успішно роблять інші. Мені цікаво давати речам нову якість, от, власне, заради цього я і намагаюся працювати. Якщо це книга або навіть якась грьобана футболка – це має бути найкраща футболка в усій Україні.

[caption]
«Постштамп» Чарльза Буковські: переклад і обкладинка[/caption]

Про книги, які радить прочитати

***
Так склалося, що я зараз дуже мало читаю прозових книжок, і мій світ звузився до поезії й альбомів. Але зараз читаю свіжу збірку Юлії Мусаковської «Чоловіки, жінки і діти». Юлина поезія – гідне завершення поетичного 2015-го і прекрасний початок нового року. Раджу прочитати цю книгу, дуже сподіваюся, що вона провіщує нам ще один благодатний поетичний рік.

***
На мій смак, головною поетичною книгою минулого року були «Абрикоси Донбасу» Любові Якимчук. Це величезний прогрес як для української поезії загалом, оскільки про ці теми у нас дуже давно не говорили, так і дуже сильний, навіть вибуховий прогрес для самої Якимчук.

***
З альбомів традиційно раджу всі новинки видавництва «Родовід», вони мусять бути в колекції кожної людини, яка цікавиться візуальною культурою України, байдуже, якого періоду.

***
Також мені дуже симпатичні всі експерименти видавництва «Основи» Дани Павличко, оскільки вони намагаються знайти і візуальну, і художню мову для осмислення нашої сучасності та нашої класики. От, наприклад, художній альбом «Розстріляне відродження»: і візуальна, і текстова частини дуже гармонійні та сучасні.

[caption]
Плакат із євромайданівської серії «Джерело»[/caption]

Про «Аеропорт» Сергія Лойка

***
Впринципі, український ринок книжковий розвинувся до такої межі, що почали видавати відверто слабкі, похідні і не варті уваги речі. І завдяки цьому я можу сказати, що ринок видужує. Якщо видають всіляку «лажу», значить, є попит на це, значить, видавці дозволяють собі таке видавати.

***
У цьому контексті можу сказати про «Аеропорт» Сергія Лойка. Це, по-перше, дуже погана книга в художньому плані, по-друге, вона абсолютно ницо рекламувалася як «главная книга этой войни». Це величезний бізнес-проект, в які вкладені сотні тисяч гривень, в його просування і подачу. Але це означає не якість книжки, а якість роботи піар-відділу видавництва, їм я віддаю належне.

***
Але якщо взяти твір, то він не витримує жодної критики. Та він і не мусить витримувати якусь критику, бо створений він не для цього, а для того, щоби бути проданим і він прекрасно продається. Але це «фігурні кізяки», те, що вони фігурні, звичайно, додає їм естетичної ваги, але цього мало. Це звичайна комерція.

[caption]
Плакат із євромайданівської серії «Джерело»[/caption]
0

Читати ще

Коментарі

Знаюча

Давайте ставити новини

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter