Дружина Євгена Сверстюка розповіла невідомі факти з життя чоловіка

Волинському письменнику, дисиденту, мислителю, філософу та громадському діячеві Євгенові Сверстюку на Львівському форумі видавців присвячено кілька подій.

Зокрема у Філологічному факультеті ЛНУ імені Івана Франка представили книги Євгена Сверстюка «Шевченко понад часом» та «Писані синім крилом». У Народному музеї Тараса Шевченка, що у Палаці мистецтв, презентували двотомника присвяченого світлій пам’яті волинянина «На полі чести» київського видавництва «Кліо».

[caption] Євгенові Сверстюку на Львівському форумі видавців присвячено кілька подій[/caption]
На презентації показали п’ятихвилинний фільм про Євгена Сверстюка. Друзі та колеги згадували, яким був мислитель, а дружина волинянина Валерія Андрієвська розповіла декілька невідомих фактів з життя чоловіка, якого вже 9 місяців немає.

***

Я спробувала більш-менш об’єктивно проаналізувати його життя і прийшла до висновку, що це життя пройшло під знаком великої Божої ласки. Йому було подароване досить довге життя. Попри всі випробування, 86 років без двох тижнів ‒ у наш час це досить багато.

***

[caption] Дружина волинянина Валерія Андрієвська розповіла декілька невідомих фактів з життя чоловіка[/caption]
Він знав про час свого відходу. Якось я бачу, що він сидить пише. Заглядаю через плече, читаю ‒ «це моя остання зима».

***

Колись його батько, малописьменний чоловік, дуже віруючий, змінив йому рік народження і замість 27-го записав йому 28-й. Так він зробив сина на рік молодшим і врятував від участі в загоні так званих «ястрибків» на Волині. Це була молодь, що допомагала партії на селі. Доля їх плачевна.

***

У сім років він осліп. Це сталося в жнива. Батьки все кинули, поїхали до лікарів, однак вони розвели руками й сказали, що нічого зробити не можна й дитина залишиться сліпою. Хтось порадив зводити його до баби-шептухи, вона молилась біля нього, проводила всі необхідні процедури і дитина прозріла.

***

[caption] Друзі та колеги згадували, яким був мислитель[/caption]
Євген Сверстюк брав участь у культурологічному клубі, був президентом в українському ПЕН-центрі, 25 років знаходив кошти, щоб фінансувати загальнохристиянську і позаконфесійну газету «Наша віра».

***

Все, що він хотів казати, він казав в своїй газеті. Чи він все сказав, що хотів? Цього ми, на жаль, вже ніколи не дізнаємось. Вже в лікарні, коли прийшла газета з його останньою статтею «Шевченко на маргінесі», він дуже тішився.

***

Він встиг провести в останню путь своїх найкращих друзів, Михайлину Коцюбинську, Івана Бровка, Опанаса Заливаху, і сказати над кожним із них своє останнє слово.

***

Наша дочка, яка живе в Німеччині, мала квиток на його день народження, 13 грудня. Вона обміняла квиток і приїхала першого грудня ввечері. Тож ще застала його в живих і встигла попрощатись.

***

[caption] Друзі та колеги згадували, яким був мислитель[/caption]
Він завжди писав: «Мені добре, коли навколо ‒ добрі люди». І зі заслання він теж писав матері, що йому добре, бо оточують добрі люди з табору.

***

Коли він отримав премію «Світло Справедливості» та грошову винагороду, купив відлитий у Польщі дзвін. Його повісили у нашій церкві. Він його назвав «Андрій» на честь свого покійного сина. Так у нашій церкві на службу кличе дзвін «Андрій».