Де змайстрували волинку для Ніни Матвієнко і меч для Богдана Шиби

25 серпня 2015

Робоче місце людини може багато про неї розповісти. Воно є віддзеркаленням людської особистості, її характеру та звичок. Чи охайне воно, а чи захаращене різним непотребом. Кожен предмет, який там бачимо, може щось повідомити про свого господаря.

Цього разу «Таблоїд Волині» зазирнув у саме серце, Святую святих відомого волинського мультиінструменталіста й реконструктора історичних пам’яток – майстерню Віктора Іщука, більш знаного як Сільвер.

Для Віктора майстерня – це його життя. Тут він проводить більшість свого часу. Оскільки чоловік не має постійного місця роботи, то виробництво музичних інструментів, давньої зброї та елементів інтер’єру Середньовіччя  дає йому змогу заробляти кошти: «Я працював на різних роботах, але всі покидав, тому що хочу робити те, що я хочу. Нехай воно не стабільно, але я можу сісти і за один вечір зробити волинку, яка буде коштувати 1 – 1,5 тисячі гривень».

Майстерня волинського умільця розташована в селищі Підгайці поблизу Луцька. Мабуть, саме мальовничі краєвиди й колорит сільської місцевості надихають митця на створення робіт.

Обійстя Сільвера, де й розташована його майстерня, охороняє невеликий, проте відважний собака, який зустрічає гостей, як і прийнято в такому разі, гучним і затятим гавкотом. Проте господаря слухається, тому, за його вказівкою, замовкає.

І нарешті, воно: робоче місце Віктора Іщука. Приміщення досить компактне, однак простору вистачає. Одразу впадає в очі безліч речей найрізноманітнішого призначення. Та всі ці деталі охайно складені й мають свої місця. Тут є багато поличок і підставок, на яких красуються молотки, плоскогубці, стамески, ручні рубанки, затискачі та інші інструменти, необхідні для обробки деревини.

В одному з кутів стоїть токарський верстат для обробки дерева. Але верстат не простий, а…зроблений Сільвером власноруч (!): «Все сам зробив. Мотор взяв від пральної машинки. Щоб його змайструвати, потратив 300 гривень і день роботи. Китайський верстат  коштував би на той час близько 2 тисяч гривень.  Я схожі схеми бачив в інтернеті, трошки по-своєму сконструював».

Стіни приміщення обвішані кресленнями музичних інструментів. Їх майстер бере за основу, але зовнішній дизайн виробів придумує сам. «Головне, щоб внутрішній діаметр був витриманий, діаметри отворів і відстань між ними» - каже Сільвер.

Привертають увагу два великих, на чистому білому папері креслення: зображення кобзи Остапа Вересая та торбана гетьмана Івана Мазепи. За словами Сільвера, він роздобув їх в кобзарському цеху Юрка Фединського. А той знімав розміри з музейних експонатів. Фединський – американець, який приїхав до України й  почав займатися відновленням українських народних інструментів: кобз, бандур. Таким чином, відроджуючи українські традиції.

Віктор має на меті відтворити ці музичні пам’ятки самостійно у своїй майстерні.

Найулюбленішим музичним інструментом Сільвера, як відомо лучанам, котрі знайомі з місцевим талантом, є волинка. Про цей давній інструмент чоловік розповість вам чимало. Зокрема те, що походить він з Волині, про що й свідчить його назва. При вході в приміщення майстерні на одному зі столів лежить вона – волинка Віктора Іщука.

От що розповів сам Сільвер про своє захоплення волинками: «Десь років 9 тому наснилося, що я граю на волинці. Дуже реалістичний сон був. Зразу купити схотів. Подивився на ціни, за голову схопився. Якщо взяти нормальну шотландську волинку,  вона коштує 5-6 тисяч євро. В німецького майстра одного – від  2 тисяч євро».

Неймовірно високі ціни на інструмент змусили чоловіка задуматися над створенням волинки своїми руками. Хоч і не з першого разу, однак Сільверу вдалось змайструвати волинку, яка би функціонувала справно. Та на цьому він не зупинився: «Я вже зробив 58 волинок. Продав їх по світу. Залишилася тільки одна (та, що в майстерні; В. Б.). В мене вони коштують від 800 гривень і вище. Найдорожчу волинку продав десь 3-4 роки тому за 3,5 тисячі гривень».

Відверто невисокі ціни, порівняно з іншими виробниками, Віктор пояснив бажанням, щоб кожна людина змогла придбати інструмент, який їй подобається. «Я теж хочу гітару Fender, а в мене Hohner дешева. Кожен хоче на Ferrari їздити, але змушений їздити на Ладі Калина». Таким чином Сільвер дає кожному можливість мати свій «Ferrari», – каже майстер.

У майстерні можна помітити багато різних дощечок, колод, трубок. Все це Віктор використовує для виготовлення музичних інструментів.

За розповідями Сільвера, слов’яни дуже любили для виробів брати бузину через те, що вона має порожнистість всередині. Тому з неї легко зробити трубку.

За сировину брали також очерет. Але він більш крихкий, тому інструменти з очерету були недовговічними.

На дорожчі інструменти слід використовувати заготовки з фруктових дерев: вишні, абрикоса, груші. Вони повинні добре висушитися і вистоятися до того, як із них щось можна буде робити.

Віктор зазвичай заготовляє дерево сам, тому знає тонкощі й особливості процесу. «Різати треба в кінці зими – на початку весни, коли мороз хороший і в дереві немає соку, – каже він. – Якщо його зрізати літом чи весною – воно все потріскає. І правильно треба сушити».

Для кінцевої обробки струнних музичних інструментів Сільвер використовує різні лаки: шелак, каніфоль, янтар. Їх потрібно розводити в спирті. Такі лаки найкращі, вважає чоловік.

Біля токарського верстата висить фотографія колісної ліри. «Це ліра Івана Власюка, музейний зразок, – пояснює Віктор. –  В київському музеї її сфотографували, поклавши пачку цигарок біля неї. А потім розтягнули фото в натуральний розмір. І я вже з неї знімав усі виміри і робив».

На столі лежать кілька виробів, які називаються желійками. Інша назва – ріжки. Це деталі до волинки.

Сільвер виготовляє також флейти, використовуючи різні матеріали для цього: водопровідні труби ПВХ, бамбук.

Під час оглядин чоловік приніс ще два музичних інструменти: гуслі й ліру, а також продемонстрував їхнє звучання.

Гуслі – давньоруський музичний інструмент. «Зараз багато людей думають, що це російський інструмент. Але це не так. Просто вони в Росії збереглися. Насправді вони ще з Київської Русі походять».

А щодо ліри, Сільвер розповів, що в кобзарському цеху в Києві такий інструмент продають за 1 тисячу доларів. Він же ж свою ліру збирається продати за 3 тисячі гривень.

Було б дивно не знайти в майстерні Віктора, прихильника лицарських боїв, зброї. І таки знайшли.

Цей шотландський палаш і ніж також є роботами Віктора.

Є й у приміщенні сучасного лицаря справжні лицарські обладунки. Як зізнався Сільвер, дещо він зробив сам, як от оцей шолом, за основу якого чоловік взяв звичайнісіньку армійську каску.

Інший шолом Віктор зголосився відремонтувати.

Серед покупців Сільвера є такі відомі особистості, як Ніна Матвієнко, Ніно Катамадзе, Андрій Ляшук та колишній голова міської ради Богдан Шиба.

Про рівненського лірника Андрія Ляшука Віктор відгукується дуже тепло: «Він для мене своєрідним наставником став. Дуже багато інструментів вдалося продати завдяки ньому».

Ніні Матвієнко припали до душі волинка й желійка Сільвера, Ніно Катамадзе купила флейту.

Богдан Шиба теж свого часу оцінив майстерність Віктора: «Як Шиба мером був, то міська рада два роки поспіль йому подарунки замовляла. 1 рік – щит з гербом Луцька, на другий рік – меч».

 Щит на подарунок для Богдана Шиби Щит на подарунок для Богдана Шиби

 Портрет Тараса Шевченка в майстерні Сільвера Портрет Тараса Шевченка в майстерні Сільвера

 Козячі роги для волинки Козячі роги для волинки

Між іншим, Віктор Іщук розповів, звідки отримав загадкове прізвисько Сільвер: «В університеті один викладач змушував мене познімати всі сережки. Йому це не подобалося. Такого старого комуністичного гарту був чоловік. Це ще на 1-му курсі. Але я його не послухав і він захотів мене вигнати…Нас було троє друзів і цей викладач називав нас «серебряный, яхонтовый и изумрудный». А потім одна подруга замість серебряный почала казати Сільвер на мене. І так воно приклеїлося…До речі, коли у  того викладача закінчився контракт, в університеті відмовилися продовжувати його. Так цей чоловік залишився без роботи. А я спокійно довчився».

 Несправний кларнет, який «піде на частини» для інших інструментів Несправний кларнет, який «піде на частини» для інших інструментів

А от ще один кларнет в майстерні Сільвера значно цікавіший: «Цей хороший. Тільки деталі одної немає. Антикварний, з чорного дерева і з мельхіоровими клапанами. Тут тільки вставку треба зробити. В нас в краєзнавчому музеї точно такий самий лежить».

 Ескізи, за якими Віктор виготовляє свої вироби Ескізи, за якими Віктор виготовляє свої вироби
 
 Посеред роботи Сільвер не забуває про «високе» Посеред роботи Сільвер не забуває про «високе»

Можливо когось це здивує, але Віктор Іщук має лише 3 роки музичної освіти, а саме – гри на піаніно.

Сільвер, окрім всього, є ще совісним і працьовитим господарем. Окрім домашніх тваринок – 2-х місячної шиншили, червоновухої черепахи та кошенят – Віктор знаходить час доглядати за качками, курми, свинею та навіть коровою.

А ще за плечима Віктора Іщука є зйомки в художньому кіно. «В фільмі знімався за книжкою Миколи Мартинюка «Під мурами твердині». Там йдеться про Луцький замок, Данила Галицького. Я в фільмі грав на флейті. В кінці, під час титрів, сиджу, на гуслах граю мелодію. Виходить, саундтрек записав до фільма», – сміється Сільвер.

Текст: Василь БІДУН
Фото: Павло БЕРЕЗЮК

+1
-10
-1

Коментарі

мабуть найліпша стаття яку про мене писали і фото звісно.дякую!!!!

Хай щастить тобі у всьому, Вікторе!!!

Талановитий майстер від Бога! Дуже хороша стаття про дійсно хорошу Людину. Натхнення та удачі у всіх починаннях Вікторе!

круто)яі не знала що в тебе немає музичної освіти)умнічка!!!!

Знаю Сільвера не один рік,дуже хороша людина,багато чому навчився у нього,його талант багатогранний,він не людина а геній скоріше дякую йому за подаровані флейти,це божественно,тому ,хай надалі цей геній радує нас своіми витворами,назло ворогам!

Додати новий коментар