Чому директор «Захід-Шини» продав свою мрію

Для рубрики «СЛОВОПОРТРЕТ» «Таблоїд Волині» поспілкувався із директором компанії «Захід-Шина» Тарасом Бончевським. Чоловік активно підтримує різноманітні культурні заходи Луцька та є спонсором ФК «Волинь». Для наших читачів Тарас розповів про свої захоплення, сім’ю та закордонні країни.

* * *

Я закінчив музичну школу з класу труби. Грав в оркестрі, це було моє хобі. В мене була фірмова чеська труба, батько подарував, тоді вона коштувала 100 доларів. Але справа в тому, що з дитинства я марив мотоциклом. Білоруська модель на той час вартувала якраз 100 доларів. Ну от я продав трубу і купив мотоцикл.

* * *

Я – заядлий водій, їжджу на будь-якому транспорті, в мене є всі категорії. На конях тільки не їжджу. Я люблю керувати, а керувати краще металом.

* * *

От недавно до мене приїжджав в гості мій колега з Польщі і приїжджав він саме на мотоциклі. В нього BMW, один з найдорожчих мотоциклів, він дуже якісний та комфортний на 1600 кубів. От оце апарат, він коштує, як добрий автомобіль. І зручно: на кордоні довго в черзі не стоїш.

* * *

Після того, як я в дитинстві поїздив на дядьковому мотоциклі, захотів власного, спортивного. Але в мене з цим довго не складалося: сім’я, діти, робота. Але після того як започаткував «Захід-Шина», то за кілька років навідклав та придбав собі Suzuki GSX-R. Він може їхати 300 км/год, при такій швидкості «кукурузник» вже давно летить. Інша справа, що доріг у нас таких немає, де б можна було так кататись.

* * *

В мене два сини, меншому – 15 років, старшому – 17, нещодавно поступив до Польщі на льотчика, любить він швидкість. То, певне, сімейно захоплення передалось, бо я любив у свій час клеїти літаки. Я радий, що він своє хобі хоче зробити професією, а це буде ой як не просто, бо вчитись доведеться в іншій країні. А менший пішов на курси з водіння, але здасть уже коли виповниться 18. Ми з дружиною розійшлись, але підтримуємо хороші стосунки, дітей виховуємо разом.

* * *

Діти – це дуже важливо, це наше багатство, інвестиція, це – те, заради чого ми живемо.

* * *

Люблю прискорення, той момент, коли мотоцикл набирає швидкість.

* * *

Мотоцикл – це дуже небезпечний вид транспорту, тут дійсно треба мати холодну голову. Мотоцикл – це такий вид транспорту, де ти не можеш повністю керувати ситуацією. Я завжди їздив сам, не хотів ризикувати чужим життям, я міг лише когось катати.

* * *

Я собі пообіцяв, що якщо хоч раз впаду, то продам мотоцикла. І от я від’їздив рік на ньому і таки впав на драг-рейсінгу в аеропорті. Під час того, як я розпочав гальмувати, напевне, маленькі камінці потрапили під колесо. Це вірогідно й спричинило падіння. Неприємний був момент, бо там були діти мої, які дуже злякались. Ну от я за їхнім проханням і продав мотоцикл. Так я розлучився з своєю мрією.

* * *

Для того, щоб безпечно кататись на мотоциклі потрібно одягати захисний шолом, наколінники, налокітники, рукавиці, міцну куртку, високі чоботи, ще одягають таку «черепаху» на спину, яка захищає хребет.

* * *

Мотоцикли – не найбільше моє хобі, але на першому місці, все-таки, футбол.

* * *

Шини – це один з таких сегментів ринку, на який завжди є попит. Щороку в Луцьку стає все більше автомобілів. Фірм багато, машин теж не мало. В нашої фірми є така особливість: ми займаємось хорошими вживаними шинами. Шини, як хліб, вони постійно комусь треба.

* * *

Першою моєю машиною був «Москвич». Відкладав на неї довгенько. Мій покійний батько допоміг, дав пару сотень доларів, а я десь два роки влітку працював і назбирав десь 600, чи то 650 доларів. Ця машина була експортна, блакитна, дах був обтягнутий шкірою. У батька теж був «Москвич», але моя машина була краща, не ржава. Продав її ще й в плюс пізніше.

* * *

Паралельно займаюсь ще одним бізнесом. Продаю холодильники та пралки.

* * *

Моя дитяча мрія така ж, як і в сина – стати льотчиком. І враховуючи те, що він поступив на цю спеціальність, то щиро надіюсь, що йому вдасться її реалізувати. А найцікавіше те, що я ніколи йому не казав про свою мрію.

* * *

Футболом марив постійно, скільки м’ячів загубив. Як я був малим, то мав кумира – капітана київського «Динамо» Анатолія Дем’яненка. Мав можливість взяти в нього автограф та зробити фото, коли він кілька років тому очолював нашу «Волинь».

* * *

Наша «Волинь» тримається завдяки Кварцяному. Ми його любимо та знаємо, але не завжди розуміємо. Йому якось так вдається з невеликим бюджетом тримати команду з іноземцями.

* * *

Намагаюсь відвідувати всі матчі «Збірної України», підтримую її на виїзних поєдинках. Мав нагоду побувати і в Римі, і в Лондоні, Італії, Чорногорії, Польщі, Білорусії. Плануємо поїхати в Словаччину. Їжджу з друзями та дітьми.

* * *

Найкращі друзі – це мої діти.

* * *

Другий рік ми співпрацюємо, як спонсори із ФК «Волинь». «Перевзуваємо» їхні автобуси.

* * *

Мій старший син Назар займався футболом, але послухав маму і пішов на піаніно. Ну, але дай Бог буде льотчиком, мені здається, що льотчиком краще бути, ніж футболістом.

* * *

Для мене щастя – це мої діти. Бачити їх здоровими, успішними та щасливими. Щастя – в сім’ї, в людині, яка поруч з тобою. Але як би ми багато не говорили про кохання, люди для чого одружуються? Люди одружуються для того, щоб народити дітей.

* * *

Я колись працював в Києві, але мені важко жити в такому мегаполісі. Я дуже люблю Луцьк, я горджусь, що я лучанин.

* * *

Найкраще іноземне місто – Барселона. З цим містом я познайомився завдяки футболу, бо літав до Сивільї через Барселону. Вразила архітектура, готика. Гарний Стокгольм, але він строгий. Люблю ще Прагу, напевне найгарніше місто в Центральній Європі.

Спілкувалась Катерина УСТИМЧУК