Борис Клімчук: спогади минулого і пророцтво майбутнього

02 Вересня 2015
У середу 2 вересня минає рік від смерті видатного волинянина Бориса Клімчука. Із ним відійшла в минуле ціла епоха Волині, адже політик керував областю загалом майже два десятиліття. І став єдиним українським губернатором-довгожителем, який втримався в кріслі голови ОДА більше десяти років, до того ж, переживши на посаді чотирьох Президентів України і понад десяток складів уряду.

Борис Клімчук двічі «увійшов у ріку» – двічі очолював облдержадміністрацію. Бо йому довіряли Президенти, його поважали прості люди, але його й критикували журналісти. А він, із вродженим почуттям гумору, сприймав світ «таким, який він є, бо в інший так не хочеться», залишивши по собі тисячі добрих справ і настанов для нащадків.

Про вагомість спадщини, авторитет і популярність славетного земляка влучно сказав волинський журналіст Костянтин Яворський: «напевно, немає на Волині жодного справжнього журналіста, який не мав би в записнику цитати-вислови або занотовані роздуми Бориса Клімчука…». Отож нині «Таблоїд Волині» підготував підбірку опублікованих та й маловідомих цитат колишнього керівника краєм – від світоглядних принципів до приватних, особистих вподобань у житті.

* * *

Я намагався жити і працювати так, щоб для мене, тих людей, які поруч, кожен рік проходив з добром і вірою... Помітили? В Клімчука лозунг змінився (2010 рік, – ред..). Мабуть, це – останній слоган, який я використаю у своєму житті… Це – ефективний лозунг. Не люблю чогось на кшталт «Вперед до победы коммунизма!» або капіталізму. З добром і вірою працював і працюватиму.

* * *
Влада – це не спорт і не звитяга. Це щоденна, відповідальна робота. Я її порівнюю з солдатом, який висить на перекладені. Якщо ти можеш підтягнутися і працювати, – працюй! Хтось із політиків сказав, що Клімчук був при режимі Кравчука, Кучми, Ющенка, Януковича. Якщо ця людина вважає, що ми двадцять років жили при режимах, то я так не думаю. Ми двадцять років крок за кроком будували українську державу… Ситуація дуже проста – нашу державу треба робити кращою. Така ідеологія. Я заборонив волинським чиновникам вживати слова «криза», «проблема». Натомість кажемо: стан економіки або соціальних процесів у даний час і на певній території. А замість «проблеми» є завдання.

* * *
Формула «Я – начальник, ти – дурень» перестає діяти. Обізнані у своїх правах громадяни – це обов’язкова умова демократичного суспільства. Із чисто управлінських міркувань, мені набагато приємніше усвідомлювати, що мій авторитет голови обласної адміністрації базується не на страхові чи затурканості волинян, а на обґрунтованій громадській позиції, на визнанні, підтримці моїх життєвих принципів. Тобто, намагаюся в кожному розбудити їх ліпші якості: добро, бажання себе реалізувати, довести, що ти – успішний водій, оператор, менеджер, державний управлінець. Людина з опущеними руками, без блиску в очах мені не цікава. Вона не цікава нікому. Та й істина є: люди швидко звикають до хорошого. Бо коли людей апріорі вважати свинями, то вони такими і будуть. Кажу їм, що вони класні. І вони такими стають.


* * *
Свої шанси залишатися на займаній посаді оцінюю в «рік-півтора» (грудень 2012 року, – ред.) . Я не роблю політичної кар’єри. Може, в цьому моя перевага над іншими, губернаторами в тому числі. Я думаю, що зробити далі, скільки там часу залишилося? Тож рік-півтора потерпіть дєдушку. Не так погано керую областю, як декому здається. Нормально керую.

* * *

Не все в житті дається легко. Але якщо ти маєш ціль і позитивно мислиш, тоді досягаєш результату. Працювати від душі, з добром і вірою, з людьми і для людей – це те, для чого я живу. Якщо сидіти в кабінеті, склавши руки, то нереально відчути радість перемоги, драйв від досягнень. Тільки активне застосування своїх ідей на практиці здатне зробити вас успішною людиною. Певне, в цьому і полягає моє визначення успіху. Успіх у тому, щоб пишатися зробленими справами. І саме цього я вимагаю від підлеглих. Не дозволяю їм жити спокійно. Чиню протилежно тому, чого вони від мене очікують. Нехай постійно будуть в тонусі, викладаються на всі 200%.


* * *

Мій секрет успіху полягає у вмінні зрозуміти точку зору іншої людини. Я добре знаю, що потрібно волинянам. Життєвий виклик – це рушійна сила усіх діянь людства. Якщо є хвороба – ми її вилікуємо, якщо є несправедливість – ми її виправимо. Якщо є вершина – ми її підкоримо. Звісно, всі ми боїмося невдач, бо страх – то запорука самозбереження. З одного боку – це зрозуміло, але з іншого виглядає дуже дивно. Бо ж на помилках люди вчаться. Погляньте на малих дітей, як вони вчаться ходити, розмовляти. Ось дивлюся на своїх онучків. Пригадую, як вони спиналися на ніжки, вчилися читати й писати… Ці вміння виробляються поступово, усі ми набиваємо гулі, помиляємось. Але стараємося. Думаю, що процес навчання відбувається однаково й постійно в усіх сферах – ми помиляємось, але вчимося на наших помилках. Невдачі роблять нас сильнішими і мудрішими. Чесна невдача – не ганьба, ганьба – страх перед нею

* * *

У що я вірю найбільше? Я вірю у свою родину. Це моє тверде переконання. Близькі друзі – це теж сім’я. Нам усім потрібні підтримка і взаємодопомога. Я навчився твердо стояти на ногах, але без відданості та підтримки родини, друзів, колег та й, зрештою, моїх рідних земляків-волинян, я би стільки не досяг. Кажу, як є, без прикрас!
[caption]
Борис Клімчук із дружиною Світланою[/caption]

* * *
У політиці нема друзів та ворогів, а є інтереси. Ми – серйозні політики. Образи тут не котируються. Мій тато покійний казав, що на ображених воду возять. Було всяке. Але в житті я більше пробачав. Серйозні політики не допускають емоційних зривів.

* * *

З мене міг би бути непоганий популіст, якби я цього захотів. Але якщо воно не твоє – «кинь того воза».

* * *

Всі «мої» чотири президенти клали руку на Євангеліє. Коли людина кладе руку на цю книгу, то стає ПРЕЗИДЕНТОМ УКРАЇНИ. Іншого не буває. Потім їм ліплять ярлики. От Ющенка звинувачували, ніби він – запроданець Заходу. Януковичу кажуть, що продався Москві. Такого не буває. Є стани, які змінюють людину за одну ніч. Ти – Президент Великої України, країни в центрі Європи. Тут навіть бути губернатором Волині відповідально. Не спиш ночей і переживаєш, чи правильно зробив. Хоч битий і тертий. Але ступінь відповідальності – величезна.

* * *

Якщо чесно, байдуже ставитися до того, що може відбутися, я не можу. Прагну бути ефективним. Багато працюю. Багато читаю. На жаль, не те, що читав, коли був Послом. Зараз – єрунду всяку: ділові записки, доповідні... Але я читаю всю пошту, всі урядові документи, всі підзаконні акти. Це – добра і правильна традиція. Я знаю багато деталей, у яких, кажуть, криється небезпека. Щоправда, не завжди орієнтуюся в київських новинах про те, хто там що кому сказав. І хто на кого полаявся та вилив бруд. Мене іноді запитують, а я не в курсі. Але вмію віджартуватися, мовляв, не моє діло корпатись у чужій білизні, моя справа – створювати хороші новини.

* * *

Я бачив різні моделі організації влади. В державотворенні нема простих рішень. Що доброго зробив Македонський, коли розрубав «гордіїв вузол»? Це – синдром простого рішення. Філософський розум каже, що «гордіїв вузол» треба розплутувати, а не рубати.


* * *

Я за те, щоб на селі відновити куркулів – середній клас. Володимир Войтович (голова облради, – ред.) виступав на Раді регіонів і розповідав про родинні ферми, які в нас діють. Важливо, щоб рішення було прийнято в державі, щоб ці об’єднані чи осібні люди мали пенсії. Ми ж своїми програмами даємо людям шанс. Мене не цікавить саме по собі поголів’я, його кількість чи спад. Мені цікаво, скільки людей повернулися до праці. Але треба, щоб труд каторжний не перетворив людину на коняку.


* * *

Мені інколи закидають, що я – старий. А насправді багато молодших мене за віком виявляються старими дідами, бо мислять комуняцькими стереотипами, де основна мета – створити колгосп і стати в ньому бригадиром. Важливо не хто, а як керує.

* * *

В дитинстві вірив у Діда Мороза. Чекав Нового року. Асоціації з печивом, цукерками. Мама яблук ящичок берегла. На ялинку вішали горіхи, цукерки. Моя молодша сестра – ласунка. Вранці прокидаєшся – ага, трьох шоколадок немає. Вона умудрялася їх виймати та папірці закручувати, так, щоб не було видно… Зараз чуда не чекаєш, якось сумно, що ще один Новий рік… Колись хотілося швидше стати дорослим. Тепер – щоб днів у році було більше.


* * *

Бажаю, щоб у кожного був свій кавалочок добра і віри. А до них і матеріальний кавалочок додасться. В кожної сім’ї є свої завдання, але загалом хочу, щоб було добро в нашому великому українському домі. На нас тисне багато безнадійно негативної інформації. Є ж інформація, яка несе в собі заряд змін, а є така, що містить одну безнадію: все погано, «вышла девка прогуляться – все равно война». Найстрашніше – це безнадія і синдром опущених рук, пошуки швидких рішень, сподівання на доброго царя. Життя – не проста штука, а жорсткий насичений процес. Не можна йти до своєї мети будь-якою ціною. Потім виявляється, що ціна не варта тієї біди, що може містити в собі перемога.

* * *

«Не створи собі кумира, окрім Господа Бога свого». От чого бажаю волинянам… Завжди пам’ятаймо маленького Ісусика, який народився для нашого спасіння. І хай Він залишається єдиним орієнтиром і у людських, і у суспільних відносинах.

* * *

Владою треба ділитися. Не можна концентрувати її в одних руках і не можна розуміти, як абсолют. Водночас, я не прихильник колгоспної системи прийняття рішень. Це добрий спосіб, аби уникнути відповідальності. Мовляв, при чому тут я? Рішення ж прийняли колективно. Так от, на етапі його підготовки я – за максимальний консенсус, максимальне обговорення, та відповідати за його реалізацію повинен той, хто підписав документ.

* * *

Повнота влади для мене – це величезна відповідальність, саме страшне випробування, яке тільки може бути у світі для будь-якої людини… При владі ти завжди почуваєшся роздягнутим. Хоча я вже наче звик. У мене виросла шкіра – за плечима десятки років серйозного досвіду. І все одно влада, політика – це боротьба, тож треба бути сильним, аби не зламатися.


* * *

Довго на керівних посадах люди не повинні затримуватися, бо тоді робоче місце перетворюють на вотчину, а за цим уже слідують різного роду зловживання. Як відбувається в Литві? Якось я зустрічався з послом Литовської Республіки в Словенії. В період мого перебування в Литві він працював головним митником країни. Це був генератор усіх ідей, усіх нововведень того часу, коли Литва готувалася вступати в Євросоюз (все ж починалося з митниці). Незважаючи на це, йому конституція відвела п’ять років. І от під час зустрічі він похвалився, що почувається щасливим чоловіком: отримує більшу в два з половиною рази зарплату, має можливість учити дітей у престижних вузах. Зверніть увагу, за п’ять років каторжної роботи держава дала йому велику премію – направила послом. У нас же в Україні донедавна робота послом негласно вважалася вигнанням для функціонерів, міністрів, губернаторів. «А пошел ты», називається. І ще добре, коли тобі президент вручить вірчу грамоту. Бо в Литву мені Кучма вручив вірчі грамоти, а як я їхав в Азербайджан, то у Віктора Ющенка руки не дійшли. Хоча це святе, це регламент… Нюанс, але він говорить про стан держави.


* * *

У мене ворогів нема. Є опоненти, але все більше – дрібних заздрісників. Це так звані «місцеві політикани». І взагалі, що таке «місцева політика»? Її сфера доволі вузька, ресурси – обмежені. Або ми цю дорогу зробимо, або ми її не зробимо, або збудуємо ФАП в одному селі, або в іншому. В Україні в містах і навіть селах живе маса людей, які мнять себе політиками, позиціонують себе такими. Біда в тому – що позиціонують, а от якби ще й пробували робити щось… У Волинській обласній раді є три колишніх депутати Верховної Ради. Вони всі – молоді люди. Я кожному з них кажу – іди щось роби в житті – адвокатську фірму створи, будівельну компанію, якесь товариство чи ще що, заробляй собі копійку. Чи ти думаєш, на язику все життя житимеш? Палкі промови – то одне, а реального діла – нема, нема «справи життя», нема реалізації особистості. Тому я вважаю їх невдахами.

* * *

Я не бізнесмен, я – державний менеджер. Глибоко вникати в бізнес я не маю права, тільки до певної межі. Та й потреби нема. Є бізнес, який декларує певні наміри. Інколи ці наміри реалізують без посередництва виконавчої влади. Іноді я можу публічно дати рекомендації, поради. Зрештою, я можу звести за цим столом різних людей, сказати: ось ці, ось інші – розмовляйте, а в мене багато роботи, тож я пішов у своїх справах. До речі, така ж сама функція посла на переговорах: він не може втручатись, коли дві бізнесові сторони зустрічаються. Вони мусять самі домовлятися між собою… Звичайно, є люди, які мені радять, бо бізнес – тонка справа. Апріорі я не можу відмовити жодному з бізнесменів, який має бажання працювати. Нехай його ідея абсурдна на перший погляд, але я мушу і кажу: «о’кей, спробуй».

* * *

Один з лідерів сусідньої нам країни колись сказав: «Я из своей республики скоро сделаю Южную Корею», а опоненти сказали: «Так, коли твоє прізвище буде Сінь Іц Ін і в тебе замість 9,5 мільйона своїх громадян буде 9,5 мільйона корейців з їх менталітетом, баченням життя. Тоді так, ти зробиш із республіки Південну Корею». Так що можна мріяти про досконалість і сидіти, склавши руки, а можна критично ставитись до дійсності, але робити – поступово, крок за кроком.

* * *

Сказано: робіть добро. І пауза в моєму губернаторстві у майже 8 років виявилась дуже потрібною для мене. Я не увійшов у ту саму річку двічі. Хоч назва цього потоку – «Волинь» – і не змінилась, у річки зараз інші береги, інша вода, температура, консистенція, інша риба в ній плаває. Я повернувся і сказав: «Друзі мої, я комусь щось винен у цій області?». Всі мовчали. Тоді я сказав: добре, беремо чистий аркуш і починаємо працювати.

* * *

Я не дивлюсь шоу Шустера, Кисильова, взагалі політичних шоу не дивлюсь. І новини я дізнаюсь найпізніше, ввечері. Газети читаю, коли мені їх приносять. Але ми самі щодень створюємо новини: приймаємо хороші, правильні, потрібні волинянам рішення, даємо їм інформацію про те, як краще адаптуватись у сучасному житті, де і як отримати допомогу, як знайти роботу. Це – достойні завдання і позитивна аналітика. І поважаю я людей, які щодень роблять діло, створюють хороші новини.
[caption]
Разом із народним артистом, естрадною легендою Валерієм Мареничем[/caption]

* * *
Немає доріг, які ми вибираємо. Є дороги, на які нас ставлять і якими ми йдемо. Якщо буде інша дорога, не пов’язана з владою, – о’кей, я готовий нею іти. Бо все в цьому житті може бути. Головна справа для мене – якщо іти, то іти красиво. Маю на увазі достойно. Іти без образ, і щоб за спиною не залишилося бід. Іти так, щоб про тебе сказали: так, певний період часу він був головою Волинської обласної державної адміністрації; так, він щось зробив; так, йому вдалося; так, він підняв планку…

* * *

29 грудня 2008 року мої лікарі – і тут, у Луцьку, і в Любліні – врятували мені життя. Був Господь наді мною, і Божа Матір була, очевидно, й ангел-охоронець (завдяки молитвам моїх батьків). Мені у Любліні (я не їхав до Швейцарії чи бозна-куди) зробили втручання у серце… Молюся і ставлю свічки за здоров’я Ярослава Вуйчика, який оперував, наших луцьких лікарів, які поставили точний і чесний діагноз. Втручання у серце (протезування двох судин) відбулося без розтину. 31 грудня, на день народження батька, я вже був у Луцьку. Так зустрів 2009 рік. Перший тост дружина, діти і онуки виголосили за друге народження Бориса Клімчука. А 8 січня я уже працював у Баку. Все добре, «ремонт двигуна» відбувся. Серце ж – як двигун…


* * *

Варто було би себе поберегти. Та все якось відкладається. На жаль… От тривалий час не курив. Але коли трапився обвал 109-го будинку на вулиці Рівненській у Луцьку, о пів на п’яту ранку, сам за кермом примчав з Шацька за півтори години, порушив усі можливі правила. Я «летів» сюди і палив цигарку за цигаркою. «Зірвався». Але, думаю, після виборів я з ними покінчу. З цією гидотною звичкою мушу розібратися! Цього настійливо потребує і «двигун», якому нещодавно знову знадобився «ремонт із заміню комплектуючих». Дякувати Богу – не капітальний.

* * *

Інколи істина з’являється тоді, коли її вже не чекають. Але сьогоднішня велика міжнародна політика це – втілення в життя принципу Макіавеллі: розділяй і володарюй. Тож мене дуже занепокоїла політика Обами. З одного боку, це – правильно, що налагоджуються нормальні контакти між США та РФ. Але Україна, Грузія, інші держави, які, очевидно, потребували, принаймні, підтримки, виявилися другорядними для Обами. Але все ще можна виправити. Можливо, це – навіть добре для України: ми вчимося стояти, тримати удари, витримувати, десь маневрувати. Адже політика, як я вже говорив, – мистецтво можливого. Попри все, не сумніваюся, ми вистоїмо! Бо Україна – держава, яка відбулася. А нам треба сумлінно виконувати свою щоденну роботу…

Вибірка з неопублікованих репортерських записів, газет «Слово Волині», «Вісник», «Волинь-нова», «Відомості.UA», інтернет-видань «Волинські новини», «Волинська правда», «ВолиньPost».
Підготував Роман ЖИЖАРА
0
Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter