BLOG на нічку: «Війна, діти, то дуже страшне діло. І не дай Бог, щоб колись повторилося»

08 Травня 2018

Сьогодні у рубриці «BLOG на нічку» від «Таблоїда Волині» - спогади волинського журналіста Мирослава Ватащука про свого дідуся, який пройшов пекло Другої світової війни.

Якщо бажаєте побачити і свій блог на сторінках нашого інтернет-видання – надсилайте тексти на електронку:[email protected].

***

Це чи не єдине фото, де мій дід, Василь Луцкевич, з фронтовими орденами і медалями. Орден Червоної зірки отримав за те, що з палаючого госпіталя виніс 42 поранених. Дід воював у піхтурі. Пройшов всю Європу: Прибалтика, Варшава, Берлін.

Але дуже не любив вдягатися у військову форму з медалями, розповідати про війну.

Закарбувався мені в пам"яті один випадок. Я ще був у садочку, при "есесесерії". І тоді наполягали, аби діди, які воювали, прийшли до нас, малят, і розповіли про власний героїзм. Дід навідріз відмовлявся, але я, мале і дурне, закатав дома істерику. Не знаю як, але бабуся діда змусила.

І от прийшли низка ветеранів. Всі по формі, всіяні блискучими медалями. А дід - у строгому сірому костюмі.

Всі орденоносні розповідали, як вони танки десятками палили і літаки з плювачки збивали. Дід був небагатослівний. Слова ці мені врізалися в пам"ять.

"Війна, діти, то дуже страшне діло. І не дай Бог, щоб воно колись повторилося".

Тоді я діда не розумів. Зрозумів я лише багато років потому.

Як розумію, що 9 травня - свято для фронтовиків. Саме для фронтовиків, які зуміли вціліти у тій жахливій м"ясорубці. Але і для них це свято, як йдеться у відомій пісні, "со слезами на глазах".

Для нас це має бути днем пам"яті. Занадто велику і криваву ціну заплатила у тій бійні Україна.

Війна, люди, то дуже страшне діло. А тому - миру нам усім.

1

Читати ще

Додати новий коментар