BLOG: Кохання з першого «лайка», або Як знайомляться в Інтернеті волинські «принци»

_{Текст: Панасюк Вікторія}

Ми діти XXI століття. У наших руках новомодні гаджети, у навушниках грає гучна музика, а увесь свій вільний час ми «просиджуємо» у соцмережах. Саме там ми обираємо собі одяг, купуємо їжу, спілкуємось, знайомимось. Все наше життя обплутане «павутиною» Інтернету.

Зайти вранці у соцмережу – це вже звична, буденна річ, так само як умитись або почистити зуби. Загальноприйнятими стали й знайомства в Інтернеті. Електронне листування потроху витісняє розмову віч-на-віч.

Нещодавно мені надійшло повідомлення від спортивного, гарно одягненого (судячи за фотографією у профілі) юнака. Той відразу почав зізнаватись у коханні з першого погляду. Перевіривши мої знання з географії та літератури, люб’язно запитав, які квіти мені подобаються. Перевірка на інтелект як спосіб дізнатися, чи гідна я букета ромашок? Спіймавши відмову, місцевий Ромео почав тиснути на жалість. Які жахливі дівчата навколо, який жорстокий світ – далеко не увесь список проблем, порушених та яскраво описаних з орфографічними та пунктуаційними помилками моїм залицяльником. Я, намагаючись відвадити несподіваного прихильника, посилалась на нестачу часу, але друг із соцмережі не вгавав.



Писав заїжджені компліменти з Інтернету та просив зустрічі. Коли питання «То ти підеш зі мною на прогулянку?!» стало ребром, то по вуха закоханий у мене юнак отримав «гарбуза». І всеосяжна любов переросла у ненависть та антипатію. За своїми законами, він видалив мене з друзів та обмежив доступ до сторінки, мовляв : «Все, ти втратила мене назавжди ». А я просто усміхнулась.

Стояв погожий літній день, повз мене пройшов спортивний молодик. Так, це був Він. І, безсумнівно, Він упізнав мене, але з гонором півня пройшов повз, ніби не помітив. І захотілося сказати: «Юначе! А де ж ваша сміливість ?».

Чому так легко зізнатись у вічній вірності в Інтернеті і так важко просто привітатись на вулиці? Ось такі реалії сучасної молоді. Я впевнена: кожна дівчина мріє знайти того «принца», але не у соцмережі. Автобусна зупинка, парк, кафе, бібліотека, тролейбус, магазин… Скільки різних варіантів! Де ж втрачається завзяття, сміливість, ентузіазм представників сильної статі? Розвіюється, як аромат їхніх новомодних «шанелей», штампованих у підвалі? Чому у приватні повідомлення щоразу приходять нові і нові сповіщення? А по суті, користі ніякої. Так багато запитань, а де ж шукати відповідей?

Все дуже просто. Відповідь у нас самих. Знайти сміливість, приховану десь глибоко. Підійти, запитати, сказати бодай щось. І це було б значно краще, аніж писати душеві зізнання у соцмережах…