Арсен Мірзоян: «Вакарчук хотів мені допомогти, але не знав як…»

^{Текст: Ольга ОХРЕМЧУК
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ
Настрій: кав'ярня «Франс.уа»}

Арсен Мірзоян у Луцьку є частим гостем. Щоразу його виступи збирають повні зали, що не дивно, адже цей артист співає душею. Практично кожна його пісня стає улюбленою для українського слухача.

«Таблоїд Волині» поспілкувався з Арсеном Мірзояном у рамках нашої постійної рубрики «Кавова розмова».

– Традиційно поставлю перше запитання: чай чи кава?

– Кава. Без молока, звичайна.

– Арсене, окрім концертної діяльності як співака Ви ще й досить успішно виступали в гумористичному жанрі…

– Так, я свого часу працював на каналі «ТНТ». Це були різні шоу від «Comedy Club». Головний офіс каналу знаходиться в Москві, там же й підписуються усі контракти. Мені випала нагода познайомитись із продюсерами каналу та почати співпрацю. Може, не завжди вдавалося виходити в ефіри, але, як автори, ми теж були корисними. Це був 2007 рік, до так званої кризи 2008-го року, коли почали закриватися усі громіздкі розважальні програми, скетч-шоу. Наші хлопці знімали «Українці офігенні» з Жанною Бадоєвою. Непоганий був такий комічний серіал.



А потім всі ці бюджети зникли. Каналам було легше ток-шоу проводити, де нічого не треба: тема, ведучий і гості. Ніякої ємкої роботи, все стаціонарно і готують швиденько передачу за передачею. Історії з цих шоу теж приковують певну аудиторію до екранів. Кризу ж треба чимось супроводжувати. І оце починається депресуха: всі сидять, щось обговорюють, сумують. В нас інколи як подивишся телебачення, то таке враження, що завжди має бути якийсь герой, якого всі жаліють. Я особисто не проти, адже багато журналістських розслідувань, які проводяться в рамках цим ток-шоу, допомагають, оприлюднюючи якісь факти. Але я вважаю, що має бути все: і сумне, і добре.

– Зараз у стилі «камеді» виступаєте?

– Тільки закриті вечірки. Публічно я не виходжу на сцену, бо люди якось не розуміють. Можна сказати, що іде певний ребрендинг. Глядачі звикли бачити Мірзояна-артиста. А на закриті вечірки зазвичай приходять люди, які знають з чим мають справу і спеціально замовляють мене у гумористичному амплуа.

– Яка з ваших пісень улюблена?

– Немає такої. Вони всі мої, всі улюблені.



– А першу пісню пам’ятаєте?

– От першу не пам’ятаю. Чесно. Це було так давно. Ще за студентських років, коли почались перші рок-гурти. Ми були доволі важкою командою, але трохи модною. Тоді був у моді гранж, бріт-поп. Ми намагалися міксувати ці два напрямки. Гурт носив назву «Тотем».

Потім ми зав’язали. Той рівень музики був нам нецікавий. А я пішов у гумор, бо дистрибуція гумору була краща. Почав працювати у жанрі «стенд-ап камеді» з гітарою. Потім зрозумів, що це якось не моє амплуа. Я продовжував писати серйозні пісні. Колись ваш Сашко Положинський був у мене на концерті і сказав: «Чувак, зав’язуй писати свої придуркуваті пісеньки, в тебе є нормальний матеріал!». Були різні ідеї і він привів мене до Віталія Телезина. Телезин погодився писати зі мною музику і для мене було великим поштовхом те, що сам продюсер такого рівня, тобто найдорожчий саундпродюсер України, береться за проект.

Це був десь 2008-й рік, я розірвав попередній контракт, не буду казати з ким, просто розірвав (сміється – авт.). Коли Телезин сказав, що буде продовжувати працювати над моїм проектом, я пояснив, що грошей на це нема. Продюсер відповів: «Віддасиш, коли зможеш». І для мене це стало величезною мотивацією. Людина, ніби дала мені знати, що з таким продуктом треба бути ідіотом, щоб не працювати.



– З ким іще співпрацювали?

– Я довго «варився» в шоу-бізі, зі всіма спілкувався. Багато хто цікавився мною, але я на той час продовжував працювати на заводі. Приїжджав, бачив як зростають нові зірки, постійно зустрічався з продюсерами, щось могли ночами творити. Колись з Олександром Пономарьовим почали записувати проекти, але він мене бачив у іншому амплуа, а я щось не захотів приміряти на себе таку роль. Він казав «Ну і дурак, а міг би заробляти гроші…» (сміється – авт.).

Коротше, ми спілкувалися з багатьма. І Святослав Вакарчук хотів допомогти, але не знав, як, що і з чим на той момент. В нас була дилема. Він казав «Я тебе слухаю вживу і мені подобається, а слухаю студійні записи, і вони не подобаються». А частіше буває навпаки. Я ж не є продукт, я – артист.



Багато програмних директорів, які й досі спостерігають за моєю творчістю, кажуть, що я й досі не визначився зі стилем: чи рок, чи поп. А я завжди кажу, що це пісня визначає, якою вона буде за характером. Я не можу конкретно стати і «рубати» всі пісні в рок-напрямку. Не буває такого. Є пісня, і в ній є те, що проситься. Буває так, що якщо має бути якась ніжна композиція за характером, але в нас не виходить та комерційна попса, то ми на студії можемо собі дозволити джаз. Він звучить більш естетично. І я розумію, що це неформатно, але... Ми у формати не ліземо, а працюємо в своєму стилі.

– Ви брали участь в мюзиклі «Notre dame de paris» разом із волинянином Аркадієм Войтюком. Зараз йде мова про те, що наступного року мюзикл знову рушить у тур…

– Так, це буде новий тур у 2017 році. Ще є деякі допрацювання. До речі, мюзикл вже вийшов за межі України. У планах відвідати Молдову, Білорусь, Польщу.

– Тобто це вже буде такий маленький європейський тур?

– Так. Організатори дуже хочуть зробити його такою собі візитівкою, бо офіційно в Україні не знімали мюзикла. Ми працюємо з великим естрадно-симфонічним оркестром під керівництвом Віталія Миколайовича Лисенка, правнука того самого видатного Миколи Лисенка. Дуже великий оркестр, майже 200 чоловік знаходяться одночасно на сцені. Сам проект дуже потужний. І мені професійно це цікаво, бо я почав займатися французькою, почав працювати з оркестром. Мені це на користь.



– А мову Ви вивчали?

– Ми заучували мову. Я особисто співаю, бо знаю переклад, тому розумію про що йде мова. Нам спеціально ставили вимову. Кора Лава, співачка з Франції, півроку нас «натаскувала»: як правильно співати, які є особливі моменти у французькій мові. Просила, щоб ми не слухали місцевих знавців, бо нам треба носій мови і не в тому, як слова вимовляються, а як їх співають. Співати і розмовляти – різні речі.

– З «Голосу Країни» з кимось підтримуєте зв’язок?

– З тими хто лишається в строю. Іларія, наприклад, не з нашого сезону, але ми спілкуємося. Ми всі якось пов’язані в шоу-бізі. Тому часто перетинаємося. З Запоріжжя дуже багато людей крутяться в цих колах.



– Ви часто їздите з концертами в АТО. Це якась програма підтримки?

– Я б не називав це концерти. Це така своєрідна «вилазка», поки йде розгрузка буса. Ми завжди їдемо без реклами. Вже як перетнули блокпост, тоді вирішуємо куди саме. Виступаємо перед бійцями дуже швиденько: годинку, півтори даємо концерт. Зазвичай, супроводжуємо певну допомогу, яку передають наші волонтери.

– Цього року десь відпочивали?

– Щойно приїхали з Карпат. Були в Яремче. Два тижні там відпочивали всі: троє дітей, Ніна Митрофанівна, Тоня і я.

– Як, до речі, старші сини сприйняли появу сестрички?

– Та вони ще діти, то якось не надто реагували.

– А діти усвідомлюють що тато відомий?

– Владька, мабуть, так, а Тьома ще ні. І я завжди прошу Владьку, щоб він меншого контролював, аби не вийшов на сцену і не попросив щось.




– Часто на концерти з собою їх берете?

– Якщо вони мають час. На вихідні та канікули, зазвичай, якщо не проти в мандрівочку рушити.

– Як з дружиною графік узгоджуєте? Адже і вона виступає часто, і у Вас графік щільний.

– Домовляємося на місці. Як виникає проблема, то починаємо її вирішувати.

– Зараз часто бойкотують артистів, які їздять із концертами в Росію. Ваша думка з цього приводу?

Як моя бабця казала, кожному своє. Якщо так відбувається, значить так то їхнє рішення. «Нет наказания без вины». Сама ситуація штучно створена. Тут взагалі така глибока філософія…

– Восени у Вас має бути великий концерт у Луцьку. Кілька секретиків розкрийте, на що чекати лучанам?

– Концерт відбудеться у драмтеатрі. Це буде ювілейний тур, тому ми маємо будувати його на наших «китах». Але принаймні півальбому четвертого презентуємо.




^{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}