Андрій Зубенко: «Найбільше шкодую, що неправильно відреагував на новину про сина»

13 грудня 2016

Текст: Ольга МАГАС
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ
Настрій: «Львівська майстерня шоколаду»

Андрія Зубенка легко впізнають на вулиці чи не всі любителі масових гулянь у Луцьку. Це не дивно, адже він є ведучим на багатьох святкових дійствах у нашому місті, а його голос лунає з радіоприймачів половини лучан. Однак мало хто знає, що окрім талановитих виступів на сцені та у ефірі, Андрій може пишатися й тим, що чудово справляється з роллю керівника, чоловіка і тата.

На кавову розмову з  «Таблоїдом Волині» відомий ведучий та директор радіостанції «СіД FM» Андрій Зубенко прийшов у неділю вранці, адже в будні дні увесь його позаробочий час зайнятий дружиною та маленьким сином. Мабуть, тому про сім’ю Андрій розповідав із особливою ніжністю та трепетом, властивою далеко не усім чоловікам.

За філіжанкою кави радіоведучий розповів про перший ефір, оригінальне ім’я для сина, матюки у прямому ефірі та серіаломанію.

– Традиційно, перше запитання: кава чи чай?

– В мене виходить так: вдома я п’ю тільки чай, а на роботі – тільки каву. Тому кави я споживаю більше. Але мій колега Роман Вербич час від часу підпоює мене зеленим чаєм. Він собі робить, і мені заразом, мовляв, що ти все каву та й каву.

Каву я дружині Тамарі варю. Якщо в мене є час, поки вона займається нашим хлопчиком, можу її побалувати. Варю в турці, за всіма правилами. Поки дружина була вагітна, то перейшла на каву без кофеїну і зараз так і лишилося. Хоча, коли йдемо десь гуляти, то й з кофеїном може випити.

– О котрій зранку прокидаєшся?

– По-різному буває. Якщо треба на зміну ранішню йти, то о 6.00 встаю. А якщо друга зміна чи просто не треба на ефір, то о 7.00 – 7.15. Все, звісно, залежить від хлопця, але він, на щастя, дає трошки поспати.

– Для багатьох не секрет, що твоя дружина Тамара гарно готує. У своїх кулінарних блогах та статтях вона неодноразово описувала різні смаколики та ділилася рецептами. Якою є твоя улюблена страва у виконанні дружини?

– Якщо брати перші страви – це розсольник та солянка. При чому солянку ми готуємо разом, це у нас такий спільний процес. Я завжди купую м’ясне, все нарізаю, а за нею лишається решта процесів.

З других страв мені подобається, як вона готує картоплю по-французьки. А з випічки мені все подобається: і мафіни, і капкейки, і пироги різні відкриті, закриті. Всіх назв зараз не пригадаю, але подобається уся випічка, яку вона готує.

Тамара любить експериментувати. У неї  була перерва з народженням сина, зараз трошки більше часу є, то вона знову пробує пекти. Мафіни готує з різними начинками. Останнє, що сподобалося – вівсяне печиво. Дружина туди додає горіхи, журавлину, в’ялену вишню. Як робила таку смакоту останній раз, приїхали племінники, то змели усе (сміється, авт.).

– А сам ти не готуєш?

– Вперше я почав готувати, коли вступив до ВУЗу. Мама мені тоді показала, що, де і як. Навчила готувати борщ, ченахи, м'ясо в горщиках. І я з того моменту готував собі сам. Одного разу навіть спробував пасту карбонара зробити, досить непогано вийшло. Знайшов рецепт, прибіг швиденько додому, зробив, дружині подзвонив, що її чекає сюрприз. Вона теж оцінила. Останнім часом допомагаю, але сам повністю не готую.


– Як познайомились із Тамарою?

– Вперше побачив її, як прийшов на радіо «СіД». Я тоді ще тут не працював, але з тодішнім керівництвом домовились про медіа підтримку КВН. Мені потрібен був банер. Я зайшов до Артема Дикого, з яким вчилися, а у моєї майбутньої дружини тоді мав бути ефір. І тут я зі своїм банером. Вона зла була на мене. Вже як прийшов працювати на постійній основі, то тоді вже лояльніше до мене ставилася (сміється, авт.). І так поступово стосунки почали складатись.

– Скільки ви уже разом?

– Більше десяти років.

– Поява сина щось у тобі змінила?

– Так, і то сильно. Найперший момент був, коли ми дізналися, що у нас буде дитина. Це сталося минулого року на Миколая. То був найкращий подарунок за всі роки. Хоча згадую себе, то я якось так спокійно відреагував на цю новину, що досі соромно. Знаєш як у фільмах буває: чоловік обнімає дружину, бере на руки. Тамара підійшла до мене і запитала: «Ти віриш у святого Миколая? От він нам зробив подарунок…» А я просто сказав «Клас!». Якби можна було перемотати час, то по іншому реагував би.

Другий момент був, коли вже народився син 5 серпня. Мені його принесли, поклали на груди, от тоді все, відчув, ніби крила виросли. Він такий хорошенький, маленький, я притулив його до себе і, зізнаюсь чесно, плакав. А він кричав так голосно, я сказав «Хлопчику, розповідай все! Ти – син радійників, ти мусиш говорити!». І, в принципі, зараз бачу, що якщо не радійником, то публічною особою він мусить бути, бо інколи на нього таке говоріння нападає! Годину може белькотіти щось, розповідати. Може до 00.00 говорити, а потім раз – і заснути.

Коли в мене зранку є можливість, до того моменту як він прокинеться спостерігаю за ним, то й на роботу йти не хочеться. І з роботи приходиш, а він посміхається! І всі проблеми, які накопичились за день, лишаються десь там, а тут, вдома, є маленьке щастя, яке ти любиш і для нього готовий на все.

– Ви сина назвали Устимом. Хто ім’я вибрав таке рідкісне?

– Дружина, і тут я з нею навіть не сперечався. В нас було так: якби народилася дівчинка, то назвали б Софія або Соломія. Якщо хлопець – то тільки Устим. І я от зараз тримаю його на руках, дивлюсь на нього – то це тільки Устим, а ніякий не Вітя, Коля, Петро, Василь, хай не ображаються власники цих імен. Хоча мені здається, що незабаром у нас будуть тільки Устими, Уляни, Мілани, Соломії, Софії і, можливо, Остапи (сміється, авт.).

– Як ти на радіо потрапив?

– Ой давно це було! Мене радіо зацікавило ще зі школи. Коли я жив у Кузнєцовську, в нас був тільки «брехунець», де транслювали національне радіо з включенням місцевої рівненської радіостанції. І от обласні радійники вели хіт-парад. Взагалі, хіт-паради 90-х – це окрема тема для розмови, але в нас це була підбірка хітів лише місцевих, рівненських, виконавців. І я тоді сидів слухав, прислуховувався.

Може, свою роль зіграло ще й те, що моя мама свого часу працювала в редакції рівненського внутрішньоцифрового радіо, вона його очолювала, вела свою програму.

Коли вступив до ВУЗу, був КВН, політологія. А потім відкрилася радіостанція «СіД FM». На той час я працював у супутній галузі, продавав рекламу на мережевих радіо. Артем Дикий запропонував спочатку робити програму про КВН і зрештою запропонував перейти на постійну роботу. Спочатку працював рекламщиком, потім потихеньку доріс і до керівника. 

Якщо говорити про посаду директора радіо,то тут є дуже багато паперової роботи, тому я трохи боявся, коли мені запропонували очолити радіостанцію. Але порадився з колегами, набрався духу і вже з 2005 року керую радіостанцією «СіД».

Найвеселішими можна назвати перші чотири роки роботи радіостанції. Але «бомбанула» криза 2008-го і пішов спад. По-перше, довелось скорочувати штат. Дуже не хотілося звільняти людей, ну дуже не хотілося. Бо це працювали дуже кльові люди, яких приємно було слухати, і які вміли тримати аудиторію. Думаю, що та криза всіх підкосила і досі дається взнаки багатьом.

– Перший свій ефір пам’ятаєш? Не боявся говорити «вживу»?

– Звісно боявся! На першому ефірі ти завжди остерігаєшся, що щось не так скажеш і забудеш опустити мікшер. Як результат, говориш все, що думаєш, а воно все в ефір іде.

Здається, у мене перший ефір був нічний. Тоді практикували, що хто новенький, того садили за пульт у вечірню пору. Це була величезна школа, бо ти сидиш, у тебе купа дзвінків та смс, тобі потрібно це все поєднувати при чому замовляють різні пісні. У тебе вже, умовно кажучи, на півгодини наставлено, але люди ще телефонують. І ти комбінуєш все це, перекриваєш. Витримати такий марафон важко. Але поступово виговорюєшся.

Перший денний ефір випав на вихідні. Була певна закомплексованість, але все пройшло нормально. А вже пізніше ми з Романом Вербичем робили суто ранкові ефіри. Було дуже весело, всім подобалось. Декілька років йшла ця передача, але потім ми відмовилися від ведення в дві людини. Хоча ідея до того повернутися є.

– Не обходилося ж і без курйозів?

– Та їх навалом було. Раніше вважалося круто подзвонити в ефір і матюкнутися в кінці. Тобто передавали вітання і закінчували його фразою «Хочу сказати, що пішов ти на…». Ми не виказували обурення, але якось мудро викручувалися з таких ситуацій.

Було, що говорив з міським головою і нам світло виключили. Ремонтні роботи, виявляється, були. Але, на щастя, стояли «упси», то ж ефір тривав.

Веселощів було сила-силенна. Найвеселіше було з «От Вінта» і Кузьмою.

– Ти можеш ставити в ефір будь які пісні. Зізнайся, які виконавці – твої улюблені?

– Оскільки я багато музики переслухав, то такий меломан! Раніше більше подобалася рок-музика. Зараз перейшов на поп-рок. Подобається Бумбокс, особливо старий. Останнім часом, коли ходжу на концерти, якщо випадає нагода, то слухаю пісні більш з того ракурсу, як вони звучали б у ефірі.

Із закордонних виконавців – Maroon 5, Linkin Park, Muse, Gorillaz, Metallica, Bon Jovi. Час від часу System of a Down.

Якщо говорити про вітчизняні, то їх дуже багато: От Вінта, ТНМК, Моторолла, Тартак, Фіолет, Бумбокс. Марія Бурмака, Гайтана, Лама, Джамали деякі пісні подобаються, Перкалаба, Вова зі Львова... Антитіла останнім часом «бомбанули», дуже виросли.

Хай хто не говорить, що в нас нема української музики – це дурня! Сидіть і шукайте! Її – море!



– Вам на радіостанцію гурти та виконавці надсилають свої композиції?

– Так, щодня надходять треки і від молодих, і від уже відомих артистів. Як тільки з’являється щось новеньке – діляться із нами.
Коли говорять, що нормальних виконавців немає, а те, що шлють – поганої якості, то мене це дивує. Бо те, що я отримую, є хорошим і якісним продуктом.

– Як ти ставишся до того, що активісти часто пікетують концерти тих артистів, які їздять з концертами до Росії? Це дає якісь результати?

– Звісно, позиція зірок, які їздять в Росію, обурлива, з огляду на ситуацію, що склалася. Чомусь ті ж Бумбокс та Океан уникають таких гастролей, хоча теж мали досить непоганий заробіток там. Ці гурти зараз їздять у турне в Канаду, Європу, що аж ніяк не гірше від Росії.

А пікетують… Розглянемо ситуацію: є люди, які заплатили гроші, щоб послухати те, що їм подобається. Це так само, як є багато закордонних серіалів, що не транслюються на центральних каналах. Але ми заходимо в інтернет, шукаємо їх і все одно дивимось. Сенс пікетування, коли люди вже купили квитки – ніякий. Краще, на мою думку, по-іншому якось інформаційну компанію проводити. Забороняти – то чим ми кращі за ту ж Росію. Це вже тоталітаризмом попахує.

– Тебе немає в жодній соцмережі. То така принципова позиція?

– Так. В мене реально немає часу. Якби я зареєструвався в соцмережі, в мене було б так: профіль без фото і ніякої інформації. Бувають такі дні, що не встигаю новинні сайти проглянути. Я – за живе спілкування. Якщо треба, мене знайдуть. Я – старовір: користуюся імейлом (сміється, авт.).

А ще я не люблю, коли щось накопичуєтся, тому мене, швидше всього, дратуватиме, якщо висітиме чимало новин у стрічці непроглянутих.
Тим більше, мені важливо знати, з ким я спілкуюся. В інтернеті ти ніколи не можеш бути певний в тому, хто саме тобі пише. Я ж по голосу вже можу розпізнати хороша ти людина, чи трохи гівнюк, (сміється, авт.).


– Якби тобі дали шанс зробити три речі з минулого по-іншому, що б ти змінив?

– По-перше, нормально зреагував би на новину про те, що моя дружина вагітна (сміється, авт.).

Можливо, якийсь ефір по-іншому провів би. І ще я б зробив так, щоб Олег Скрипка не наступив на чайник у нас в студії і не розлив кип’яток (сміється, авт.).

Було таке. В нас ефір проходить в одній кімнаті, а, так звана, відпочинкова зона знаходиться у іншій. От в тій другій на підлозі стояв чайник, що якраз закипів. І Олег не помітив його, ногою – бух! Той кип’яток весь по підлозі запарував!

– Тебе можна вважати забобонною людиною?

– Коли їду в дорогу до мами чи до тещі, завжди тричі читаю молитву. То в нас з мамою така традиція і вона теж так робить. А у всіляких чорних котів не вірю.

– Ти вже кілька разів згадав про маму. Вона для тебе – авторитет?

– Мама – то є мама. Просто мої батьки розлучені давно і мама мене виховала. Вона для мене – все. Люблю маму, дружину, сина. Вони – найважливіші люди в моєму житті. 

– Що тебе найбільше дратує в людях?

– Безвідповідальність і коли тебе дістають. Особливо у робочих питаннях. От буває, щось зробиш для замовника, ніби все добре, все як хотіли, а потім починаються якісь правки, зміни, непорозуміння. Люблю, коли все узгоджено, домовлено, чітко і зрозуміло.


– Як вдається відпочивати після виснажливих ефірів?

– Раніше дуже любив у кіно ходити. Останній раз був у липні, здається, на другій частині «Дня Незалежності». Зараз інколи хочеться натякнути дружині, що ну можна я на дві години лише вийду, а потім думаю, що вона і так постійно з дитиною вдома. Тож тішу себе думкою, що в онлайні перегляну.

Коли нормальна погода, люблю з сином погуляти. А ще я – серіаломан страшенний! Інколи по п’ять-сім серіалів переглядаю. При чому дивлюсь усе: від фантастики до політичних багатосерійок.

З того,  що переглядав, сподобались «Нічний адміністратор», «Гра престолів», «Теорія брехні», «Доктор Хаус». Зараз хочу «Шанс» із Х’ю Лорі подивитися. Люблю серіали про політику та роботу спецслужб: «Державний секретар», «Квантіко», «CSI». Гарне враження справив «Відділ новин», де показують, як телекомпанія робить новини. З містики – «Грімм», «Сонна лощина».

– Що побажаєш читачам «Таблоїда Волині»?

– Вчіться фільтрувати інформацію. Бо зараз доступ до інформації є більший ніж кілька років тому. Її можна легко знайти і проаналізувати.
 
 









***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу tabloyid@gmail.com.

 

+1
+21
-1

Коментарі

Дуже гарне і щире інтерв'ю, Оля - молодчинка ;)

Хороший співрозмовник. Сімейна і порядна людина.

Один із кращих радіоведучих! )
А ще чудова людина

Додати новий коментар