Зюзя, Ганс та Бубка: кого «приручили» відомі волиняни

Щорічно 8 серпня відзначають Всесвітній день котів, ініційований Міжнародним фондом із захисту тварин «Animal Welfare». Метою такого свята є привернення уваги громадськості до проблеми безпритульних котів та кицьок.

Багато власників кошачих переконують, що «Без кота и жизнь не та!». Тож Таблоїд Волині опитав відомих волинян, про те, як вони уживаються зі своїми пухнастими улюбленцями.

Мандрівниці й волонтерки Олена та Юля Сідімянцеви свого Бубку просто врятували. З того часу він став справжнім членом сім’ї, який сам встановлює правила і змушує їм підкорятися:

«Минулого літа, в липні, коли спека була на піку, Олена йшла в неділю на зустріч повз газетний кіоск біля ТЦ «Гостинець» і почула відчайдушний котячий писк із середини. Після зустрічі Олена повернулася туди і не змогла проігнорувати. Почала шукати власника. Тим часом з дому піднімала на вуха КП «Ласку», Гарячу лінію міського голови, Народний контроль і ще кількох активістів, які могли підказати, що робити.

Зрештою, на місце події прибув наш дільничий Валерій, і вже був готовий долучитися до операції порятунку кота, як раптом прибігла власниця того розпеченого горе-кіоска, підняла гвалт, що ми створюємо їй проблеми. Коли вона відкрила кіоск, до нас вискочило малесеньке кошенятко й почало жадібно пити воду з моїх долонь. Потім безстрашно вистрибнуло з долонь на землю. Так у нього з'явилося ім'я – Бубка, на честь відомого спортсмена.

Після такої історії ми емоційно до нього прив'язалися, і вже не могли його нікому віддати. Бубка ріс «ісчадієм Ада»! Граючись, він кусався і до крові розгризав руки нам і нашим гостям. Та найбільше від його атак потерпала наша старенька, 14-річна Мурочка.

Як трішки підріс, почав мітити територію. Те, що ця проблема стала ребром, я зрозуміла, прийшовши на співбесіду в інститут, де зараз працюю, й відчула, що від моїх чобіт так тхне, що виїдає очі... Наступного дня Бубка втратив те, що ветеринар обізвав тестикулами, а ми називали «дзвониками». А минулого березня в Бубки з'явився братик – рудань Персик, якого ми підібрали на вулиці. Відтоді об'єктом Бубчиних атак став він. Але, будучи вуличним, він уміє захистити не тільки себе, а й нас.

Одна дитяча звичка в Бубки таки лишилася. В будь-якій незрозумілій ситуації він біжить до Олени й починає смоктати-лизати їй шию. Це для цього як допінг: перед сном, уранці, перед їжею, після їжі і замість їжі. То ми тепер жартуємо, коли він починає біситися: «Дай йому шию бігом, хай заспокоїться!».

Взагалі, Бубка дуже емоційний котик. Коли ми кудись їдемо й лишаємо його вдома чи на перетримці, в нього підіймається температура, він може навіть серйозно захворіти. Тому ми довіряємо догляд за ним лише найнадійнішим людям»





Депутатка Луцької міської ради Анна Мовяк має два кота – Укропа та безіменного:

«Старший кіт у нас імені як такого не має, бо його подарували доньці на День народження і юна хазяйка була надто малою, щоб назвати свій «подарунок». Він мав кілька «кличок».

Наші коти – шкодники ще ті!))) Залізти високо, дістати папугу, риб половити, в дітей відібрати щось смачненьке – це про них. Ще люблять кудись примостись так, що й уявити важко )))

Меншого котика нам куми привезли. Відносно спокійні обоє, не сваряться ))»







А депутат Луцької міськради Микола Яручик має ціле сімейство: маму, двох малюків і старшого сина, тобто дядька. І якщо хтось хоче отримати чудове сіреньке котенятко від депутата, можна звертатись до Миколи:

«Мені кішку подарував виборець з мого округу. Ще років п’ять тому. Дуже часто котенят приводить, яких я дарую. Зараз є дві кішки маленьки. Залюбки віддам в добрі руки.

Характер у котів нормальний, шкоди не роблять. Ще живе з нами старший син мами-кицьки»


[caption] "Дядько" вже дорослий, а й досі живе з мамою![/caption]
[caption] Ось таких малюків Микола Яручик із радістю віддасть у добрі руки[/caption]
[caption] Мама-киця, така мама![/caption]



У журналістки Тетяни Грішиної свого кота немає, але є Ганс, який не зовсім кіт, а щось значно більше:

«Це не мій кіт і я би не назвала його котом, а, скоріше, другом. Ми часто бачимось, коли я приїжджаю до нього в гості. Він має дуже специфічний характер, зовнішність і милозвучний голос.

Познайомились ми більше року тому.

Важко сказати, що саме мене в ньому так зачепило... Чи те, що в нього рот не замовкає і він часто бурчить, чи те, що він кульгає, коли ходить, чи те, що він такий весь брутальний.

А ще Гансик неодноразово ставав батьком котенят, яких йому підкидали його подруги. Таким собі прийомним батьком, який турбувався про малечу – давав себе дерти, кусати, вилизував їх»


[caption] Ганс серед колєг[/caption]




Журналіст IA ZIK Мирослав Ватащук теж бував у ролі рятувальника безпритульних котенят. А зараз є щасливим власником Зюзі Василівни:

«Як з’явилося кошеня? Спочатку ми з Сергієм Олешкевичем, вертаючись вночі з лісу, підібрали кошеня, яке плакало неподалік від села. Знайшли киці гарну господиню – Олю Магас. А далі у Фейсбук побачив гарних кошенят, яким шукала домівку Юлія Антонюк. Не стримався і взяв кицю додому.

Чортенятко ще те, Зюзя Василівна звуть. За характером – хитрий енерджайзер. Але шкодить помірковано, акуратна дуже і грайлива.

Серед улюблених фішок – коли виходжу на балкончик покурити, то біжить за мною і наполегливо проситься на руки. ОК, беру на руки – все, лапою по писку і сигареті – луп, луп! Ніяких цибак не напасешся!»


[caption] Вірна Зюзя завжди поруч! Щоб, бува, не начудив чогось )))[/caption]


А ось журналістка, поетеса та педагог Лєна Шторм має... вісім котів! І всіх любить та поважає:

«Коли у мене запитують, скільки котів у нашій родині, я певний час думаю, що відповісти, але потім кажу: «Вісім!», сумніваючись чи не применшила це число. Насправді з подібною кількістю тварин у домі здебільшого пов’язані певні упередження на кшталт того, що їх власники трохи не в собі. Але ж з усілякого правила є винятки (або ми просто поки не помітили своєї дивакуватості).

Першу кицю на ім’я Лєня мені подарувала журналістка Анна Савчук, з якою ми разом навчалися в університеті. До речі, ще на першому курсі. Ім’я підбирали недовго, бо ще коли киця була маленькою, друзі категорично заявили «Характером у хазяйку!». Називати Лєною було б трохи дивно, тому взяли такий пом’якшений варіант. Так мене свого часу називали двоюрідні братик та сестричка, коли були маленькими. Але коли ця істота розляжеться на столі під час чаювання, можемо у жарт сказати: «Олено Володимирівно молодша, зніміть свою вельмишановну дупу зі столу».

Друга киця на ім’я Ванесса мала бути «кофтою». Так-так, саме кофтою. Коли я мешкала у Києві, не возила з собою великих сум грошей. Велике місто, багато кишенькових злодіїв і т.д. Так ось якось у магазинчику біля Дарницького ринку мені сподобалась кофтинка. Я повернулася на найману квартиру, взяла гроші та направилася до заповітного магазину. Проте, у переході мене спинив погляд маленького триколірного кошеняти, яке виглядало з шапки у бабусі-продавчині. Зрештою, кофти не вийшло, бо я придбала кицю. На решту змогла купити лише капронові колготки, котрі називалися «Ванесса-Бікіні». Багато часу на придумування імені не було, тож киця стала Ванессою.

Переїжджаючи з Києва до Луцька, я, звісно, її забрала, а вдома нова мешканка була гарно сприйнята Лєнею. Третього кота ніби й не мало бути, але Ванессі дуже не сиділося вдома і вона якось втекла через вікно у сусідній двір. Ну а далі, як то кажуть, цензура, бо у дворі жив красень Микита, від котрого на той момент були всі кошенята на вулиці. Зрештою, новонароджений Макс виявився гарним і ми його залишили. Нині це майже 7-кілограмова «бомбочка», яка любить спати, клацати по клавіатурі та жувати чіпси.

Решта нашого котячого сімейства – це дві киці на веранді, котрих мама простерилізувала та взяла до себе. Ще три просто ходять у двір їсти, але вважаємо їх своїми. Є котики і в свекрухи в селі. Це киця Масяня, котра свого часу жила з нами на найманій квартирі у Луцьку, а потім вимушено «перебралась» туди та приєдналася до свекрушиного господарства. Тож тут мова вже навіть не про вісім, якщо брати до уваги всіх котячих «родичів» нашої великої родини.

Можливо, почувши таку цифру, хтось встиг подумати: «Який же запах стоятиме у хаті, коли там стільки котів?» Та запевняю вас, цілком нормальний, бо сучасні миючі засоби дозволяють запобігти його. Якщо не вірите, приходьте в гості. Але мушу попередити: любов до котиків – річ «заразна». Свого часу друзі сказали про мене «Щастя може бути виміряне у котах». І я з цим повністю погоджуюся!»




Автомайданівець Віталій Гнатюк пишається своєю кицею із незвичним іменем Gatita:

«Нам її подарували знайомі зі словами: «Тепер це чорне чудо буде жити у вас!»

Улюбленими звичками є спання скрізь та завжди, а у вільний від спання час – гра у хованки.
Щодо характеру, то у неї все залежить від настрою. Але поєднується вселенський спокій з точковим божевіллям»



^{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}