За лаштунками Луцького зоопарку: розповідь волонтерки

Лучанки Юля Сідімянцева, Олена Сідімянцева, Олександра Руденко та Альона Шулячинська спробували себе в якості волонтерів у Луцькому зоопарку. Протягом дня вони допомагали працівникам закладу стежити за порядком та вели виховні бесіди з відвідувачами, які, всупереч правилам, намагалися погодувати тварин шкідливою для них їжею.

Враження про день, проведений у тісному колі тварин Юля Сідімянцева розповіла на своїй сторінці у Facebook:

«Вчора повернулися з Лєною з волонтерства в Луцькому Зоопарку пізно, стомлені та сповнені вражень! Як на мене, ці 5 годин щонеділі – це найкраще, чим можна зайнятися в Луцьку, якщо не їхати закордон чи в гори. Брудної роботи не дають (хіба що сам дуже попросиш), ходиш собі по території, слідкуєш, щоб тварин не годували різною гидотою та щоб у них була вода.

Вчора директор зоопарку Людмила Денисенко водила нас за лаштунки, показувала як годують ведмедів. Уявіть! Їх там вісім! Вісім дорослих, вгодованих, шикарних ведмедів, Карл! Пані Людмила давала їм горіхи, булочки та льодяники. Виявляється, ведмеді в м'яса не їдять, бо в неволі це провокує агресію. Але оскільки вони всеїдні, то горішками смакували з великим апетитом. А ще, Людмила Петрівна чухала спинку найбільшому з них – Вані. Чухала спинку ведмедеві, Карл! Потім нам дозволили покидати горіхи і булочки одній з ведмедиць через високу огорожу. Так накидалися, що в мене в правому плечі сьогодні крепатура.



Під кінець волонтерства ми спостерігали, як годують левів і тигрів. В зоопарку вони їдять м'ясо щодня, чого в дикій природі зазвичай не буває. Мабуть тому левиця Даша така вгодована, що відвідувачі часто запитують, чи вона, бува, не вагітна. Але наймімімішний момент цього дійства – це реакція хижаків на появу Людмили. Вони, як домашні коти, збігалися до гратів й вимагали її уваги. А Даша навіть підставляла спинку, щоб і їй почухали. Чухати спинку левиці, Карл! Звісно, такі трюки дозволені лише директору) Будь-хто інший ризикує в моменті перетворитися на корм.



Щодо відвідувачів. Учора їх було небагато, бо це була звичайна, несвяткова неділя. Проте й серед тих багатьох знаходилися ті, що в упор не бачать табличок із забороною годувати тварин і сунуть усім підряд хліб та печиво. Просто неуважні після зауваження перепрошують і ховають їжу в кишеню, але бувають і особливо нахабні та впевнені у своїй правоті. На таких ми тренуємо свої м'язи толерантності й терпіння – пояснюємо, підводимо ближче до таблички, знову пояснюємо, що вони сюди прийшли не годувати тварин, а дивитися на них, і що годують їх спеціально навчені люди й тільки тією їжею, після якої тварина почуватиметься добре.



Учора нам трапилася пані у білій курточці й така, скажімо, не зовсім твереза. Її стан ми зрозуміли тільки коли вона ватяним язиком почала нам розказувати, як вона любить тварин і що «носухам від шматка хліба нічо не буде» і що «на вході їй сказали, що годувати можна ВСІХ тварин». Таких відвідувачів хочеться послати... на касу, де висить перелік тварин, яких можна годувати хлібом. І ще раз натикати носом у таблички із забороною.

Після цього випадку ми з дівчатами довго філософствували на тему «чому нетверезих людей тягне в зоопарк?». Ще й з дітьми. Справді, чому?

Ну, і наостанок. Особливо доречною буде допомога волонтерів 23 жовтня, на Свято гарбуза (НЕ хеловін!), коли збереться багато людей, за якими треба буде слідкувати. Приєднуйтеся! Пишіть мені, або директору Людмилі Денисенко»