«Янукович далеко, а переляк залишився», – Іван Корсак на WEST MEDIA FORUM

У Луцьку відбувся перший «WEST MEDIA FORUM», який зібрав медівників з Волині та різних куточків України.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: «WEST MEDIA FORUM»: ЯК ВОЛИНСЬКІ МЕДІЙНИКИ «ТУСИЛИ» ІЗ ЗІРКАМИ УКРАЇНСЬКОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ

Серед спікерів Форуму був і відомий письменник та журналіст Іван Корсак. Темою свого виступу він обрав свободу слова в ЗМІ. Іван Феодосійович як ніхто знає, що означає це поняття, адже йому довелося працювати і бути редактором друкованих видань і в радянські часи, і в роки перебудови, і під час президентства Януковича.
До вашої уваги – найяскравіші цитати Івана Корсака.
***
Я хотів би кілька слів сказати саме в історичному аспекті, як здобувалася свобода слова в місцевій пресі, і щоб ми цінували те, попри наші проблеми, що уже здобуто сьогодні.

Про камінь-каширську районку

Ми були самодостатні, рентабельні, навіть квартири працівникам будували.

***
Коли почалася перебудова, ми публікували досить гострі матеріали. Чим це закінчилося – перевірки, комісії. Зрештою, треба було вижити редактора. Надсилають закриті листи на партійні збори, щоб висловити недовіру редактору.

***
Поставити на місце бунтівну газету не вдавалося, тому через, так би мовити, народну думку, вирішили викурити редактора. Це закінчилося тим, що на зборах було ухвалено в окремих населених пунктах відправити у відставку голову райвиконкому і першого секретаря.

***
Коли силували друкувати матеріали проти національної символіки, інші речі, я послав кілька телеграм у Верховну Раду України, у Спілку письменників з метою захисту. Щоправда, як потім виявилося, ті телеграми нікуди не пішли. Я дзвоню Дмитру Павличку, тодішньому секретарю Спілки письменників, каже, нема ніяких телеграм. Тоді я їх ставлю в номер, і цей тираж палять. У буквальному розумінні – вкинули у котел.

***
Такий прецедент, що спалили газети, був лише у Новіно, що під Москвою, і у Камені-Каширському. Редакцію розгромили, а на збори приїхало більше начальства, як працівників. І коли постало на голосуванні питання, чи мав право редактор давати такі телеграми, весь колектив підняв руки «за». І високий начальник, пам’ятаю, тільки відкинувся на спинку крісла і сказав: «Отак!».



Про газету «Народна трибуна»

Потім була «Народна трибуна», газета Луцької міської ради. Я був твердо переконаний, що можна говорити про свободу слова і вільну працю для журналістів тільки тоді, коли видання самодостатнє. Але, на біду, ми влетіли у відому інфляцію, річної передплати не вистачало навіть на два тижні. Один раз ми попросили читачів доплатити, але ж кожного тижня доплачувати не будеш. Ми мусили організувати комерційний відділ, щоб підтримувати видання. Чим тільки не займались: друкували бланки, молитовники, торгівельні операції проводили.

***
Газета витримала п’ять років, і ми були досить зубасті. Не брали від держави ні копієчки, але я переконався, що будь-яке державне видання супроти того ринкового суспільства, яке потрохи утверджувалося, є нежиттєздатне. Я написав заяву і сказав, що надалі буду з держапаратом розмовляти через перекладача на ім’я податковий інспектор.



Про газету «Сім’я і дім»

17 років редагування газети «Сім’я і дім». Теж різне було. Наприклад, коли син Януковича влаштував «діфіляду» з позашляховиками через національний парк, то була дуже різка публікація, і довелося багато зазнати неприємностей від влади. Було і так, що після різких матеріалів – раптові перевірки, після одної з них я написав на акті таке: «З актом не згоден». Оце, кажу, вам для того, щоб ви подали на мене в суд. Але в суд не подавали.

Про реалії

Творити незалежне видання в усі часи було нелегко. Очевидно, що і сьогодні так само непросто. Здається, це засновник УНІАН казав, що раніше преса була залежна, а тепер продажна.

***
Багато є фактів і сьогодні, коли від волі інвесторів дуже багато залежить.

***
Кілька днів тому у київській студії звукозапису в мене був творчий вечір. З’ясовуються дуже дивні речі сьогодні. Ще при Януковичу під час прямого ефіру, бо такі речі можна було сказати лише в прямому ефірі, Дмитро Павличко дуже різко висловився щодо тодішнього президента. Пан Янукович далеко, а переляк залишився. Для того, щоб потрапити у студію звукозапису, яка у Києві на вулиці Первомайського, довелося їхати спочатку на Хрещатик, брати там запрошення, а потім їхати на студію. Кумедний випадок, але це також своєрідна форма цензури, аби хтось ненадійний не потрапив часом у ефір і не сказав часом криве слово.