Волинський письменник влаштував ранкову пробіжку на цвинтарі

Спорт у поєднанні зі страхом – найкращий спосіб спалити ще більше калорій. Несподівано для себе ним скористався популярний письменник з Волині Павло Коробчук, який переніс своє кардіо-тренування просто до елітних надгробків та столітніх хрестів.

Про свій не дуже приємний досвід ранкових пробіжок він розповів у дописів на Фейсбуці. Емоційна історія, що просякнута гумором, розлогими кумедними описами та порівняннями, неабияк сподобалася друзями Павла.

«Люди, які не люблять бігати, я вас тепер розумію) Сьогодні біг 10 км. У новому напрямку. Для мене типово, коли на 5-6 км легені перетворюються на мюслі з молоком, серце вже десь випало в калюжу, в районі жовчного рубаються вікінги з камікадзе, коліна ламаються, як у рідкого термінатора, який попав в азот, у голові кипить каструля з хінкалі тощо.



Так-от, вбігаю під невідому арку і раптом мені в спину гукають: «Мужчина, ви на який участок?». Я здивувався, не зрозумів, і захекано кажу: «Та я без участка, просто побігаю тут». І біжу далі, не бачу перед очима вже нічого, тільки рахую дихання, стежу за тілом.

За хвилину роззираюся – а я на цвинтарі! Вже в глибині, серед грізних надгробків, елітних пам'ятників, траурних бинд, столітніх хрестів. Тьотя в чорній хустині на лавці проводжає мене, нечистого такого, своїм прокльонним поглядом. Авто за мною не поспішає мене обганяти, може я вже своїм бігом очолив похоронну процесію?

Ну, думаю, хана мені, добігався. Це мене вже так глючить? Де тут той участок, щоб я впав? Внутрішні органи, які повипадали, позбирають, донесуть... Десятку я свою добіг, після сьомого кілометра вмикається стабільний, як у комі, автопілот. Але тепер на старті кожної пробіжки згадуватиму цей крик охоронця: «Мужчина, ви на який участок?». Сподіваюся, ангела-охоронця)», – йдеться у дописі.