Унікальний волинський одяг може стати спадщиною ЮНЕСКО

Унікальний серпанковий одяг, який ткали в Україні ще із 16 століття, а зараз відроджують на Волині, хочуть внести до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.

Про це розповіла відомий український фотограф Анна Сенік (відома під псевдонімом Ładna Kobieta), яка нещодавно провела цілу фотосесію «Волинський серпанок» у містечку Радивилові Рівненської області.

Зробити зйомку її запросила громадська організація «Центр дослідження і відродження Волині», яка у Радивилові організувала майстерню ручного ткацтва «Легенди Волині». До слова, діяльність Центру досить масштабна – він займається експедиційним дослідженням культури і ремесел Волині, проводить виставки, фестивалі, лекції, видає наукові матеріали. Керівник центру - Володимир Дзьобак.

«Саме в майстерні «Легенди Волині на автентичному обладнанні із натуральних матеріалів сучасними майстринями відтворюються основні техніки ткання XIX – початку XX століття. Серед всього – і унікальне серпанкове полотно, та на його основі повні жіночі строї «Волинського серпанку». На сьогодні майстерні «Легенди Волині» вдалось виготовити вже декілька довершених, неповторних серпанкових строїв за автентичними зразками, які ви можете побачити на моїх фото. Також цю серпанкову колекцію представляли і у різних музеях України», - розповіла Анна Сенік.

Крім того, вона повідомила, що наразі мова іде про популяризацію серпанку за кордоном. «Центр дослідження і відродження Волині» працює над тим, щоб серпанковий одяг внесли до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. «І для мене велика честь, що саме мої фото цього витвору народного ткацького мистецтва представлятимуть його на розгляді ЮНЕСКО», - додала фотограф.

Виготовлення серпанкового полотна на території сучасної України було відоме здавна, приблизно з 16 століття, робили його звичайні селянки з певного сорту льону. Найчастіше такий серпанковий одяг використовували для весілля і урочистих народних обрядів. У давнину, щоб створити повний серпанковий костюм, найумілішим ткачам доводилося затрачати приблизно рік. Майстриням "Легенди Волині" у сучасних умовах, аби відродити техніку виготовлення серпанку, знадобилося біля трьох років.

Українські дослідники довго вивчали, як можна досягти такої прозорості домотканої тканини і водночас міцного переплетіння. Серпанкові костюми напрочуд легкі, ніжні на дотик, не перенасичені оздобленням, свідчать про вишуканий смак звичайних селянських жінок минулих століть. Донедавна вважалося, що серпанок – це нереальна річ, що це повна вигадка і уява людини. Адже на побутовому рівні слово «серпанок» відоме як легкий ранковий туман. Та майстриням "Легенди Волині" вдалося не лише віднайти автерничні зразки серпанкового полотна і одягу, але й відтворити їх.

Фотограф: Анна Сенік (псевдонім Ładna Kobieta)
Моделі: Марія Ничипорук, Петро, Василина Мельник, Марія Мошкун
Строї: Ткацька майстерня "Легенди Волині" - "Центр дослідження і відродження Волині", Радивилів