«Україна – це добре»: волинська волейболістка розповіла про життя в Індонезії

^{Текст: Андрій СОБУЦЬКИЙ}

Улюблениця луцьких уболівальників, гордість волинського волейболу, вихованка нашої ОДЮСШ Анна Степанюк змінила клубну прописку. Наприкінці січня українка дебютувала у команди «Jakarta Pertamina Energy». У новому колективі волинянка обрала ігровий №8.

Початок сезону-2016/17 Анна провела у турецькому клубі «Самсун», а до того виступала в «Азерйолі» (Баку). Інтерв’ю зі спортсменкою про її нове середовище опублікувало видання «ВолиньSport».

– Анно, як з’явився варіант із Індонезією?

– Коли вже почалися розмови про перехід, то зізнаюся: варіантів було багато. Ми обговорили всі і вибрали найбільш оптимальний. В Індонезії волейбол доволі високого рівня, а ще там немає зими (сміється, – авт.).

– Чи комфортно почуваєшся, відносно часто змінюючи країни – Азербайджан, Туреччина, Індонезія? Таки в Україні довше грають в одному клубі.

– Так, в Україні більш немає куди йти (посміхається, –авт.). Я вважаю, що у моєму віці дуже добре змінювати клуби! Це новий досвід щоразу з іншими гравцями, різний волейбол. Переконана, для того, щоб стати кращою та мати постійність (стосовно клубу), потрібно набратися досвіду, побачити різнокаліберних професіоналів та повчитись у них.

– У чому кардинальна відмінність у підготовці команд вітчизняних та закордонних? Яке співвідношення тактика-фізика-психологія?

– Як що брати до уваги Азербайджан та Туреччину, то це більш європейський волейбол. А Індонезії уже все по-іншому: південно-східний та східний азіатський волейбол завжди відрізнялися! Я завжди з неймовірним захопленням дивилась, як грають команди Таїланду, Китаю та Японії. А стосовно підготовки, то так не можу ділити на вітчизняну та закордонну, бо все залежить від конкретного тренера.

– З яких країн у тебе одноклубниці?

– Тут дозволено в команді мати тільки два легіонери, тому у нашому колективі є українка та американка!

– Як проходить твоя адаптація?

– Адаптація, якщо відверто, проходить трішки важко. Далекий переліт, клімат (спека), різниця у часі… Але з кожним днем усе краще і краще.

– В Індонезії знають про Україну?

– Так, тренери знають. Наставник навіть переглядав, як грала наша національна збірна. Інші іноді запитують, чи я з Росії. Але коли чують у відповідь, що я українка, радіють і кажуть: «Україна – це добре».

– Перехід у Джакарту посилить твої позиції в головній команді країни до Чемпіонату Європи?

– Я впевнена в тому, що не ослабить (посміхається, – авт.). Адже тут я здобуду новий досвід швидкісного волейболу, буду старатись на максимумі, аби допомогти нашій команді на чемпіонаті Європи.

– Від імені волинських шанувальників бажаємо удачі та подальшого спортивного зростання.

– Дякую! Усім волинянам від мене привіт зі спекотної Індонезії!



***
^{Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}