«У найважчі хвилини мене рятували діти»,— вдівець з Волині, який виховує четверо дітей

25 Вересня 2017
Житель села Угриничі Олександр Сацик після смерті дружини виховує чотирьох дітей.

Якщо словосполучення «мати-одиначка» для нас є звичним, то, коли кажуть «батько-одинак», відразу виникають якісь особливі відчуття. Адже кожен чоловік, котрий самостійно виховує дітей, залишившись без дружини, дійсно заслуговує уваги та поваги, – пише видання «Нове життя».


У житті цього чоловіка все було звичним: дитинство у селянській сім’ї, навчання в Угриничівській школі, два роки служби в армії біля населеного пункту Старичі (Львівська область). Затим Олександр Олександрович влаштувався на першу роботу в Седлищенський дитсадок «Ромашка», де пропрацював чотири роки на посаді кочегара, а ще одночасно там був і слюсарем. Далі, через певні життєві обставини, він почав працювати в районній дорожній службі, де після п’яти років щоденної нелегкої праці потрапив під скорочення.

Саме тоді, коли перебував на посаді дорожнього робітника, чоловік знайшов свою другу половинку – красуню Тетяну із сусіднього села Седлище. «Я її знав давно, адже навчався разом з її старшою сестрою. От тільки кохання зародилося не відразу. Зустрічалися ми лише півроку, а оскільки почуття наші були взаємними та щирими, без вагань вирішив освідчитися їй. Та й на той момент мені вже було 27 років. Весілля гуляли два дні, адже тоді у кожному селі так було заведено», – розповідає, гортаючи сторінки свого нелегкого життя, Олександр Сацик.

Дружина працювала бухгалтером у ДП «Любешівське лісомисливське господарство», а ще паралельно навчалася у Львівському університеті на заочній формі.

Загалом усе було добре. Здавалося, ніщо не віщувало біди. Та життя щасливої і на той час уже багатодітної сім’ї Сациків кардинально змінилося, коли на світ з’явилася четверта дитина. З одного боку – невимовна радість від народження синочка Романа, адже вже підростало троє старших красунь-дівчаток. З іншого ж – страшна біда, дружина відразу після пологів дуже захворіла. Важко навіть уявити, що тоді довелося пережити чоловікові та всій родині.

«Дружина три роки була прикута до ліжка. Щодня протягом цих трьох років ми щиро надіялися на її одужання. Куди тільки не зверталися по допомогу. От тільки не було жодного покращення, а хвороба продовжувала прогресувати. Надто важко було дивитися на дружину, яка щодня мучилася, і найгірше те, що ми нічим не могли їй допомогти. Відколи вона захворіла, теща забрала її та найменшу дитину “на годування” до себе…

Все-таки одного дня дружини не стало. Зізнаюся чесно, певною мірою ми розуміли, що таке може статися в будь-який момент. І діти теж це добре знали. От тільки надто важко змиритися з такою долею», - з невимовним сумом у голосі розповідає чоловік.

Можна лише уявити, як нелегко було Олександру Олександровичу. Та треба було жити далі. І не просто жити, а дбати про чотирьох неповнолітніх дітей, які лишилися без мами. Тож чоловік не здавався, а, навпаки, робив усе для того, аби його діти були щасливими.

Найменший Роман, доки ходив у садочок, то проживав у бабусі. А старші троє дівчаток – разом із татом, допомагали йому в усьому, а ще стали його розрадою та сенсом подальшого життя. “У найважчі хвилини мене рятували діти. Заради них і живу”, – каже без вагань Олександр Сацик.

Наразі ж старші дівчата – Діана та Валя – навчаються у Волинському ліцеї-інтернаті, Богдана ходить до шостого класу місцевої школи, а Романчик цьогоріч став першокласником. Діти завжди дбають один про одного, піклуються та підтримують, а ще допомагають татові по господарству.

«Тримаю корову, коня, двох бичків та птаство. А ще багато землі обробляю. Цього року посадив десь біля гектара картоплі та орієнтовно два гектари зернових посіяв. Щоправда, аби всьому самотужки лад давати, придбав для власних потреб техніку: трактор та комбайн. Одним словом, всього вистачає, от тільки одного немає. Але того вже ніхто не верне…», – розповідає багатодітний тато.

Загалом у цього дбайливого господаря щодня одні й ті ж клопоти: діти та господарство. Але він усьому вміє раду дати: і їсти смачно приготує, і корову видоїть, і уроки з дітьми вивчить, і життю їх навчить. «Ось так, дякуючи Богу, і живемо. Головне - щоб здорові всі були, а інше додасться», – переконливо каже чоловік.

Автор: Мирослава Струк.


0
Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter