Телеведучий Микола Сирокваш: Батько попереджав, що статус холостяка після 30 дуже важко змінити

^{Текст: Ольга МАГАС
Фото: з особистого архіву Миколи СИРОКВАША}

Микола Сирокваш – один з тих лучан, які не просто успішно підкорили столицю, а й зробили її своєю другою домівкою. Попри успішну кар’єру телеведучого, Микола зумів уникнути «зіркової хвороби» та лишився щирим і простим у спілкуванні. І при нагоді завжди розповідає про те, який класний Луцьк.

«Таблоїд Волині» поцікавився у телеведучого каналу «112 Україна» про те, як він підкорював Київ, чи часто навідується до Луцька і як йому вдається підтримувати себе у формі та завжди триматися на позитиві.

– Ти сам із Луцька. Як адаптовувався у Києві? Які труднощі виникали на перших порах?

– Все сталося так швидко, не встигав думати. Просто робив! Безболісно прижився у столиці. Почав винаймати квартиру, вивчив рух транспорту. Труднощі виникали тільки у метро, коли плутався у переходах і станціях (сміється, - авт.). Досі не знаю з якого вагону і куди повертати. Спочатку дуже дратували автомобільні затори, але зараз навіть незвично без цього, коли навідуюся до Луцька і за 20 хвилин можу об'їхати все місто.

– У тебе економічна освіта. Як трапилось, що став телеведучим?

– Економічна освіта – це не зовсім мій вибір. Після смерті мами, коли мені майже виповнилося 10, було скрутно. Носив одяг, який віддавали друзі та знайомі мого тата або секонд-хенд. Пригадую шкільні роки... Бідно жили, але батько старався, як тільки міг, аби нас прогодувати. Тому і наполіг, щоб я обрав після школи гарний виш і здобув економічну освіту. Іронія долі. Я провчився п'ять років у виші, де навчали журналістів.



– Чи часто приїжджаєш до Луцька? Які твої улюблені місця?

– Обожнюю Луцьк! Раз на місяць навідуюся до рідних та друзів і влаштовую міні-відпустку. Ходжу в гості або зустрічаємося в кафешках. Як правило, це невеличкі затишні кав'ярні на 4-5 столиків. Тиха спокійна атмосфера, де можна просто посидіти, без пафосу й іншої світської метушні. У цьому плані дуже люблю Львів, Ужгород, Чернівці. Всю західну Україну!

– Багато хто, отримавши славу та гарну кар’єру, хворіють на «зіркову хворобу». За тобою цього не помітно. Як вдається уникнути «зірковості»?

– За свій чималий телевізійний стаж я бачив такий телевізійний зорепад. Сьогодні ти – телезірка, обличчя різних брендів, тебе запрошують на світські заходи, вечірки, а згодом щось змінюється і про тебе забувають. Найголовніше у будь-якій професії та ситуації – залишатися людиною. Відверто кажучи, досі на питання: «А ким ви працюєте?» я відповідаю стримано.

– Віднедавна ти ще й співак. Які улюблені композиції з виконаних тобою? Чи не плануєш розпочати вокальну кар’єру?

Ну, співак – це більше хобі, та й з моїм графіком важко знайти час, аби щось записати так, щоб дійсно подобалося. Іноді співаю в студії, є вже матеріал, яким хочеться поділитися. Скоро все буде. Новий рік та Різдво надихнули на гарні композиції. Дуже люблю Джоша Гробана, Майкла Бублє, Даяну Крол, Сінатру. Подобається різне радіо типу «лаундж» та «релакс». Часом слухаю все підряд, але улюблені виконавці надихають найбільше.

– Зараз ти працюєш на «112 Україна» – одному з провідних каналів України. Як тобі вдалося туди потрапити?

Я саме збирався йти у вимушену відпустку, адже канал, на якому працював, закрили. Аж раптом дзвонить давня подруга Світлана Катренко, яка на той час працювала ведучою на «112 Україна», і змінює моє життя словами: «Робота потрібна?». Все відбулося миттєво. За один тиждень співбесіда, телепроби, потім ще одні з моєю співведучою, і в понеділок 6 квітня 2015 року відбувся перший ефір. Страшенно хвилювався! Не хотів підводити людей, які в мене повірили і віддали фактично найрейтинговішу частину дня.



– Часу на відпочинок вистачає? Як проводиш вільний час: активно чи у спокійній атмосфері, домашній?

Лише уявіть: за один ранковий ефір я веду розмову з шістьма людьми (експерти, політики). Рахуємо! 6 гостей щоранку, 30 – за тиждень, 120 – за робочий місяць. Ти маєш бути в курсі топ-новин, розуміти усі процеси: хто і чому сказав чи зробив ту чи іншу заяву, що за цим стоїть і буде далі. Тобто віддаюсь я на всі сто. Тому, чим старшим стаю, тим менше люблю гучні вечірки, корпоративи, взагалі свята з натовпами люду. Ціную вишукану тишу, коли ти наодинці з гарною книгою і келихом вина чи склянкою гарного віскі. Але ідеальний вечір – це коли найрідніші поруч!

– Тебе неодноразово запрошували у якості експерта на ток-шоу загальнонаціональних каналів і там ти давав досить мудрі поради. А у своєму житті, коли виникає потреба, до кого звертаєшся за порадою?

– Коли тобі 33 – вже є чим пишатися і власного досвіду вистачає. Я рідко користуюся порадами оточуючих. Так, можу подзвонити рідним та друзям. Їх думка дуже важлива. Але все частіше слухаю самого себе і остаточне рішення за мною. Люди так часто забувають про свій внутрішній голос. А він рідко зраджує. Довіряйте своїм відчуттям, вірте в себе. Лише ви і тільки ви можете знати, що краще саме для вас!

– Чи були моменти в житті, коли хотілося опустити руки і сказати, що все пропало? Як викручуєшся з важких ситуацій?

– Важка ситуація, це коли тобі на голову снаряди падають або ти дивишся, як поруч помирають люди, і ти нічого не можеш зробити. Ось це важка ситуація. Безвихідь. В мене була подруга, в якої відмовили нирки. Були важкі роки гемодіалізу, потім пересадка органу, кілька років щасливого життя, потім нирка відмовляє, знову гемодіаліз. Зрештою, під час чергової процедури вона помирає. Знаєте, саме вона навчила мене жити! Вона була такою оптимісткою, хоч і пройшла через справжнє пекло. Дуже її не вистачає.

Щоб не сталося, треба радіти кожній хвилині, поки Бог дав тобі здоров'я, руки, ноги, очі... і, найголовніше, рідних поруч. Звісно, у кожного з нас бувають миті, коли стає сумно, лізуть різні думки в голову, навалюється хандра. Але щойно починаю нити – зупиняюся і кажу собі, що здатися завжди встигну. Здоров'я моє та рідних – це найголовніше. Все інше не має жодного значення. Зі всім іншим зможу впоратися!

– Бути телеведучим – означає мати гарний вигляд. Ти відвідуєш салони чи спортзал? Як вдається підтримувати гарну форму?

– Це все стандартно: косметолог і все, що він прописує. Намагаюся набрати вагу в спортзалі. Постійні тренування, басейн, сауна. Це – частина професії і це мені подобається. За що я люблю європейську та американську культуру – політиків, телеведучих, відомих діячів – зовнішній вигляд для них – це величезна кропітка робота. Це частина твого іміджу. Все в житті має бути гарним та вишуканим: як ззовні, так і всередині. Форма зображує зміст, а зміст – форму.

– Хто зі знаменитих людей входить у коло твоїх друзів?

– У мене немає друзів серед знаменитих людей. Я кажу про справжніх друзів! Ні, стоп. Є, але прізвища колеги називати не буду. Ось на цю людину я завжди можу розраховувати. Знайомі вже з років вісім, хоч і рідко бачимося. Пам'ятаю, коли практично залишився без роботи – саме він, справжній друг і пропонував мені свою допомогу. Так, з багатьма ведучими, редакторами каналів, політиками, експертами, співаками склалися гарні стосунки. Серед них чимало добрих приятелів, людей, на яких покладаюся. Круто, що в мене з'явилося гарне оточення після переїзду до Києва. Взагалі, щастить на людей.

– Що найбільш поважаєш в людях, а що ненавидиш?

– Я конформіст. Легко сходжуся з людьми. Ціную відвертість, простоту, ввічливість, інтелект! А ненавидіти не доводиться – я почистив своє найближче коло. Поруч немає нікого зайвого. Не буває поганих – людина або твоя, або не твоя.

– Не можу не запитати про особисте життя: твоє серце зайняте? Якою має бути обраниця Миколи Сирокваша?

– Як показує практика, з віком все важче з цим питанням. Батько попереджав, що статус холостяка після 30 дуже важко змінити. З'являються певні звички, свобода, від якої важко відмовитися. Але заради сім'ї та дітей це, певно, варто зробити. Обожнюю дітей! У мене є похресниця та її братик – це мої рідні дітки. Шкода, що живуть у Луцьку. Хочу їх частіше бачити.

– Який ти у побуті? В тебе панує педантичний порядок чи творчий безлад?

– Безлад панував у шкільні та університетські роки. Зараз прагну комфорту та порядку. Люблю прибирати та викидати зайві речі. Це якось допомагає владнати щось у собі. І це стало вдалою звичкою: віддаю одяг, яким не користуюся або який мені не підходить. Та й застати мене зненацька не вдасться: вдома порядок і чистота. Тому гостям я завжди радий.



– Чи плануєш якісь досягнення або зміни в кар’єрі найближчим часом?

– Напевно, і вони можуть бути досить кардинальні. На цю хвилину мені комфортно і добре працювати на «112 Україна» – тут чудова команда, команда друзів і професіоналів водночас. Неабиякі темпи роботи та постійне професійне зростання.

Я почав працювати ще з університетських років і спершу робив те, що мені подобається. Викладав комп'ютерні науки в школі, потім продавав сантехніку і різні будматеріали, далі був агентом з продажу реклами на радіо, начитував рекламні ролики, працював у сфері мобільного зв'язку, був ведучим новин в рідному Луцьку, потім переїхав до Києва... Але що б я не робив, мене це завжди захоплювало. Звільнявся я саме у той момент, коли підпирав головою стелю і переставав розвиватися. Ось просто не можу себе пересилити, коли вичерпую ресурси і мене перестає цікавити моя робота. Між тобою і тим, що ти робиш, має виникати якась енергія. Хімія! А просто відбувати п’ять днів на тиждень заради гарної зарплатні... Може, в років 50-60 це сподобається. Але не зараз!

– Зараз знову повертається чудова мода на книги. Ти любиш читати? Які улюблені автори чи твори?

– Придбав тиждень тому дві книжки – «Механічний апельсин» та «Люди, які грають в ігри...». Остання особливо цікава. Завжди намагався зрозуміти природу людського вчинку, стосунків. Книг на полиці лежить кілька під певний настрій.

– Шлях до серця чоловіка лежить через шлунок. Якою стравою можна підкорити тебе?

– Пельмені! Смажена картопля, котлети і солені огірки. І все це під 50 грамів льодяної горілочки у гарній компанії.

– Як ставишся до критики?

– Критика – це гарна річ, якщо вона може мене чомусь навчити. Критикуєш – пропонуй. Все інше на словесний смітник. Згадав гарний вислів: «Заздрість – мірило твого успіху!». Тож якщо вас неконструктивно критикують – згадайте про це і сміливо йдіть далі.

– Що можеш порадити тим, хто планує «підкорювати столицю»?

– Спитати себе у першу чергу: «А чи все я зробив тут, у маленькому і такому класному Луцьку? Чи реалізувався до кінця?». В якийсь момент у тебе просто з'являється відчуття, що потрібно рухатися далі. Коли я працював у сфері мобільного зв'язку, за гарну роботу мене хотіли переводити до Львова. Але відчуття, що я повинен – не було, хоч і посада та зарплатня були більш ніж суперовими. Та я відмовився і залишився у Луцьку. Але жодного разу не шкодував.

Вірте в себе, що б ви не робили. В мене є залізне правило: «Робиш – не бійся, боїшся – не роби!». Бережіть себе та своїх рідних, досягайте своєї мети і, що б не сталося, залишайтеся гарною людиною.



***

^{Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}