Старі фотографії: спогад про загиблого лучанина Максима Гринчишина

У зоні АТО загинув командир зенітно-ракетного взводу 1-го механізованого батальйону 72-ї ОМБР, волинянин Максим Гринчишин. Його вбили 19 лютого. Хлопця поховали на батьківщині 22 лютого. Рідні, друзі та близькі продовжують згадувати військового добрим словом.

Читати також: «МОЖЛИВО, ВІН КОРМИТЬ ВБИВЦЮ МОГО БРАТА», – ЕКС-ДРУЖИНА ПРИСОРОМИЛА ТИМОЩУКА ЗА БІЗНЕС У РОСІЇ

На редакційну скриньку «Таблоїда Волині» свої спогади про Максима надіслала голова Волинського туристичного клубу «Ми» Руслана Мельник. Публікуємо їх без змін.

«Познайомилася з Максимом ще у 1999 році у весняному поході по Карпатах. Він був сильним, мужнім та витривалим – ніс рюкзак за себе, і за тих, кому було тяжко, почепивши їх на себе – один попереду, другий ззаду. Потім ми разом створювали офіційно турклуб «Ми».

З турклубівцями їздили в першу новорічну поїздку до Карпат, зустрівши там 2000 рік, напередодні вийшовши на Говерлу, як зараз пам’ятаю сонячну та безвітряну зимову погоду. Зупинились в приюті «Казмєнщику», де потрібно було палити дровами, які рубав Макс.

Потім було багато туристичних акцій, посиденьок, вечорниць. Як співав Кузьма:

«Дешеве пиво і сухе вино,
Робили нас щасливими людьми,
І ніби чудо польське радіо,
Нам відкривало той незнаний світ
Ми жили всі так ніби, то був сон
І можна бути вічно молодим»

Нам тоді було по 20… ну трішки з гаком.

Потім Макс поїхав за кордон на декілька років. Приїхавши він з нами їздив в Рокині на свято Купала, де ми зустрічали сонце. А згодом поїхавши в Карпати на День молоді піднімаючись на гору Піп Іван та озеро Марічейку, ніс не тільки рюкзак, а ще й… дівчину на спині, оце СПРАВЖНІЙ МУЖЧИНА!

Потім він пішов на фронт за викликом повістки. Відбувалися декілька телефонних розмов під час відпусток про життя-буття, потреби на війні на той час в тепловізорах, військовому одязі і т. д.. Але відчуття небезпеки витало між твоїми словами, буквами, комами, крапками…

Протягом всього часу нашого знайомства ти всіх заворожував чарівною посмішкою, напевно і СМЕРТЬ ти зустрів з нею на вустах.

Думаю він, так як і більшість українців – хотів припинення війни, мирного життя, тому підписав контракт на продовження служби, перебуваючи на фронті третій рік. В пам'ять про нього ми маємо її завершити, іншого – НЕ ДАНО!!!

Ми любили тебе, МАКС і будемо пам’ятати завжди усміхненим… Страшно і не віриться, що вже не підемо в похід по Карпатах…

«І тільки у альбомі всі підряд
Ми будемо такими як тоді..»







Руслана Мельник та всі турклубівці, які знали Максима Гринчишина.

***
^{Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}