Секрети почерку: як пишуть волинські журналісти

Незважаючи на засилля електронних ґаджетів, волинські «акули пера» і «дятли клавіатури» досі пишуть у блокнотах ручками та олівцями. Випитати у колег їхні безцінні мемуари було іноді досить складно, але все ж таки це вдалося виданню «Волинська правда».

З нагоди професійного свята волинські журналісти, а також ті, хто родом із Волині, але працює за її межами, продемонстрували вміст своїх блокнотів і записників.


Заступник головного редактора «Волинської газети» Олена Лівіцька зізналася, що якщо її характер журналістська професія загартувала, то почерк – зіпсувала нанівець. «Із похилими гостроносими рядочками із зошита студентки-відмінниці я розпрощалася, схоже, назавше. Тепер, з трохи більш як десятирічним досвідом журналістської роботи, часто жартую, що маю почерк – як у лікаря. А недавно під час інтерв’ю, коли намагалася записати ключові цитати услід за співрозмовником у блокнот, зловила його здивований погляд… Напевне, подумав: «Що вона там розбере?..» А таки розбираю…Робочі будні, коли ти постійно й дуже швидко фіксуєш події ручкою у блокноті, навчили скорочувати слова там, де вони навіть не скорочуються, і розшифровувати таємничі позначки. Тому ПТН-ПНХ – це, думаю, теж дітище якогось журналістського скорочення», – розповіла журналістка.

«Ду-у-же намагаюся побільше писати ручкою в блокнот, а не на диктофон. Кілька разів техніка круто мене розчаровувала. Написане пером, словом… та й досвід переконує: щось справді важливе – обов’язково запишеш. Що не записав – очевидно, не так і суттєво.
Один незручний момент: за свої премудрі викрутаси іноді соромно перед дітьми. Нема що, так би мовити, для зразка показати. В таких випадках дістаю шкільні зошити і кажу: «Дивіться, як мама писала…», – розповіла Олена Лівіцька.

Журналіст Мая Голуб каже, що її почерк постійно змінювався.


«В школі слухала поради вчительки, але згодом намагалась писати по-своєму. Ручку я і досі тримаю не так, як всі. В університеті почерк змінився, адже треба було швидко все записувати. Зараз почерк не відрізняється від студентського. Коли я спішу, то почерк трохи змінюється. Але всі букви чіткі і можу розібрати, що написала. Знаю, що по почерку чи підпису можна визначити характер людини.

Також ручки, якими ми пишемо можуть впливати на почерк. Цього року мені подарували ручку, що світиться в темряві. Це надихає, коли я щось пишу. В мене на столі є справжнє велике чорне перо, знайдене в садку на дачі. Я в перо вставила заряд, закріпила ізолентою. Раніше часто писала цим пером. Зараз перо стоїть на столі. Ще мені подобається, як польською мовою звучить слово ручка.

Майя вважає, що треба писати так, як тобі подобається. «Мої букви такі, бо мені так зручно писати. Часто роблю записи в блокноті під час інтерв’ю, або на подіях . Точність та оперативність для мене важливі. Навіть коли увімкнений диктофон, то часто записую в блокнот головне. Робота журналіста цікава тим, бо часто не знаєш як завершиться твій день. Часто ношу в сумці невеликий блокнот, щоб там одразу писати. Неодноразово були випадки, коли їхала в автобусі та писала одразу в блокнот статтю. Досвід показує, що не лише новітні технології допомагають економити час», – зауважила дівчина.

Фрілансер Діана Коротеева зазначила, що її почерк з`явився, певно, у школі.


«Але всі кажуть, що дуже схожий на почерк моєї мами. Особливість його у тому, що має багато закарлюк, через що у школі списати у мене було важко, та й у студентські роки мої конспекти не користувалися особливою популярністю. Зараз він трохи змінився і став більш читабельним. Писати люблю значно більше, ніж набирати тексти на комп’ютері. Нерідко пишу листи і відправляю їх звичайною поштою. З 14 років вела щоденник, де у найцікавіші дні описувала свої враження і емоції. Зараз теж іноді роблю такі записи – докладно, на декілька листків і без жодної клавіатури», – поділилися особистим Діана.

Кореспондент «Волинської правди» Анастасія Клімчук переконана, що нинішні журналісти все рідше використовують блокноти. Все, здебільшого, записують в лептоп чи ґаджет.


«Втім, я не зраджую традиційним записам. За ноутбуком працюю вдома, а на події ходжу з записником. У цьому вбачаю якусь аристократичну традиційність, адже журналіст ще з дитинства у мене асоціювався з блокнотом, ручкою, диктофоном. Щодо почерку, то вважаю його звичайним. Просто пишу як пишеться, а ще малюю. Мій записник рясніє дрібними малюночками. Зазвичай вимальовую тваринок: гусениць, ципляток, поні (іншого малювати я ще не навчилася)», – змусила посміхнутися Настуся.

Журналіст «Хронік Любарта» Ірина Качан зізналася, що не знає, що розповідає про неї її почерк.


«Але точно знаю, що він далекий від каліграфії. Та якось ніколи тим надто не переймалася. Головне – розбірливий. У старших класах школи і в університеті мій почерк мені подобався. По суті, саме в цей період він був найкращим. Та я й зараз можу гарніше писати, якщо не поспішатиму і старатимуся. У мене все залежить від ручки. Чим тонше пише - тим акуратнішими будуть літери. Люблю писати гелевими ручками і механічними олівцями. Але тепер писати доводиться дуже мало. А коли доводиться, то дуже швидко і як курка лапою. Нині мій почерк в основному має назву Verdana. Кажуть, саме цей вордівський шрифт найкращий для зору», – поділилася Ірина.

Головний редактор інформаційного агентства «Волинські новини» Альона Трохимчук розповіла, що її почерк залежить від настрою. Журналіст додала, що у її почерку поєднані мамин, татовий та братовий почерки. А ще дівчина полюбляє виводити у блокноті смайлики. Писати ручкою доводиться у робочому блокноті і він вщент заповнений щоденними завданнями.


Випусковий редактор «Волинського агентства розслідувань» Зю Побережнюк зізналася, що дуже любить писати впоперек зошита.


«В університеті це всіх чомусь дивувало, хоча, мої конспекти відразу могли вирізнити серед інших, навіть не читаючи прізвища. Почерк дуже схожий на мамин, практично ідентичний, тільки трохи «кострубатіший».

Останнім часом вручну пишу рідко, останній раз записувала спросоння якийсь дивакуватий сон, а ще часом записую різні цікаві думки своїх друзів і рідних. Називаю ці думки "геніальщинами". В мене навіть є спеціальний блокнот для цього. Дуже люблю писати чорною гелевою ручкою. Часто, коли щось конспектую, малюю всілякі незрозумілі малюнки, так мені краще запам’ятовується інформація. Часом пишу "квадратики" – завдання, які маю виконати протягом дня і коли зроблю ту чи іншу справу – квадратик закреслюю», – розповіла про «геніальщину» Зю.

Кореспондент ЗІКу Лариса Жаловага розповіла, що в школі , у молодших класах писала кострубато, але рятувало те, що грамотно.


«Уже в старших класах почерк виправився, особливо актуально це було під час навчання в академії - багато викладачів перевіряли конспекти і ставили бали за їх ведення. Доводилося старатися і навіть кольоровими ручками оформлювати конспект з логіки, пригадую. Зараз блокнот маю, але там - найосновніше, часто в ньому малює моя донька. І це мене тішить страшенно», - поділилася Лариса, бо теж полюбляє малювати квіточки- ромбики.

Журналіст Таблоїда Волині Ірина Сасовська зізналася, що важко визначити, коли саме з’явився почерк такий, який він є зараз.


«Пам’ятаю, десь у класі восьмому побачила, як пише маленьку букву «в» моя подруга. Та «в» видалась дуже оригінальною й гарною. Я довго вправлялась, щоб написати таку ж. Зараз вже звичайну, як в 1 класі, писану маленьку «в» не напишу. А десь під час перших курсів університету почала писати інакше маленьку букву «д» (з хвостиком догори). Ще з особливостей почерку: іноді до букви «к» домальовую хвостик зверху. Взагалі дуже люблю писати ручкою, особливо з чорним чорнилом, й на папері у клітинку, тому ніколи не було проблеми писати конспекти. Зараз не дуже часто доводиться писати у блокноті: тільки якісь робочі моменти», - розповіла кореспондент.

Прес-секретар прокурора області Наталка Мурахевич розповіла, що каліграфічність свого почерку вона нищила конспектуванням у старших класах і згодом остаточно «добила» в університеті.


«Викладач сучасної української мови "баба Галя" Ращинська відмовлялася перевіряти написані мною диктанти, бо їх було неможливо читати. "Я знаю, що Ви написали на "5", але перевіряти цього не буду", – казала вона. Я ж відповідала, що почерк - це виразник особистості. "Навіщо Вам така особистість?" – запитувала баба Галя.

З тих пір почерк лише псувався. Тому добре, що можна набирати тексти на компі. Адже навіть я іноді не можу зрозуміти, що написала я.

Зараз пишу лиш короткі записки дітям на холодильнику та якісь "замітки на полях"у блокноті на роботі. П`ять слів я таки спроможна написати більш-менш розбірливо”, – поділилися «знищенням почерку» Наталка.

Журналіст Волинського агентства розслідувань Антон Бугайчук повідомив, що більшість його знайомих не можуть розібрати його почерк.


«Так було, скільки я себе пам`ятаю. Коли пишу швидко, навіть пропускаю букви у словах та багато скорочую. Бо для мене головне зміст, а не форма. Можу розібрати сам - і добре. А ще кажуть, що у великих людей поганий почерк. Не дуже у це вірю, але все ж приємно», – зауважив Антон.

Журналіст та директор Луцького ІT-кластеру Іванна Мартинів розповіла, що почерк з’явився у 1989 році, коли вона тільки почала писати.


«Оскільки ручку та олівця вчилася тримати самостійно, то й вийшло не по-науковому, як тоді вчили у школах, через що з першою вчителькою мала проблеми, бо ж треба було тоді писати тільки так, як у книжці сказано. Почерк ріс і змінювався з віком та частотою його застосування - його апогей наступив у роки навчання в Острозькій академії, коли писати доводилося ого як багато. Зараз нотатки від руки не використовую взагалі - навіть цей уривок писала спеціально - і мусила робити перерви, настільки рука звикла до клавіатури , а не до ручки», - зауважила Іванна про творення власного почерку.

Власний кореспондент всеукраїнської газети «День» Наталія Малімон зазначила, що нарешті настав час, коли власний почерк не може розібрати і вона сама.


«Це, звичайно, жарт, але останнім часом таки ловлю себе на думці, що дивлюся на записи у блокноті і не можу розгадати написане. Маю вже погану звичку не дописувати слова до кінця. Ото потім і гадаю над ними... Проте записам саме ручкою віддаю перевагу і досі. Мене так вчили: написала прізвище-посаду людини – дай їй прочитати. Звірити. Тому мені завєди було дивно, коли колеги наставляли диктофон, аби тільки записати ім`я-прізвище. Це ж і запис може сфальшивити або щось не дочуєш.

Я ще застала часи, коли не було мобільних телефонів-диктофонів-ноутбуків та інших помічників журналіста. Тому навіть важливі інтерв`ю записували «вручну», часом не маючи часу підняти очі на співрозмовника. І якось же встигали все записати! І почерк був розбірливий. Мені був розбірливий... Бо досі пам`ятаю, що коли писала листи додому зі Львова, де студіювала журналістику в університеті, то батьки не могли й половини розібрати. А нас же у школі вчили писати ще ручками з перами, які вмочали у чорнильницю, і це було непросто. Був у молодших класах і предмет «Каліграфія», Та я навіть шкільну стінгазету писала “від руки”, бо у моєму дитинстві у школі не було і друкарських машинок. Пам`ятаю, що вчителі говорили: оце як діти перейшли на кулькові ручки, так і змінилися у них почерки... Нині ж все одно багато пишу ручкою. Не тільки у блокноті, з події, цілі інтерв`ю наловчилася записувати так, як це робила у юності. З причин банальних: просто у якийсь момент стало дуже ліньки розшифровувати потім запис із диктофона. А почерк... Що не прочитаю, те пригадаю, цікаві моменти з розмови завжди фіксую у пам’яті», - розповіла про минулі часи власкор.

Теле- та радіоведуча, МС, заступник директора радіостанції СіД-FM Вікторія Жуковська поділилися, що десь вже в старших класах почав вимальовуватись саме такий почерк.


«Тоді я думала ще вступати у медичний університет. Але хіба з таким почерком беруть в лікарі. Дуже важко було писати лекції у ВУЗі — не встигала друкувати літери. І, бувало, так понаписую, що і сама не годна розібрати ті конспекти. Нині ж, певно, швидше друкую на клавіатурі, аніж пишу. Хоча маю кілька красивих блокнотів (один із них ручної роботи, інший — красунчик Moleskine, які чекають свого часу)», - зазначила ведуча.

Журналіст інформаційного агентства «Волинські новини» Юлія Задерей-Малеева показала свої «закарлючки».


«В мене й раніше почерк був не надто каліграфічний. А останнім часом я взагалі розучилася ручку в руках тримати.

Пам’ятаю, як в університетські часи за літні канікули не встигала зарости ямочка на середньому пальці. Бо ж писали ми конспекти не по пів сторінки, а по сторінок 5-6 за пару (студенти філфаку знають). А тепер ручку й зошит замінив ноутбук. І на подіях вже себе почуваю некомфортно, коли не клацаю по клавіатурі, а пишу в блокноті», - пригадала студентські роки Юля.

Її колега, журналіст інформаційного агентства «Волинські новини» Вікторія Семенюк повідомила, що вона - універсальний писака.


«Умію писати обома руками, щоправда, лівою трощки повільніше. Така колізія трапилась через те, що з дитинства поривалась усе робити лівою, однак, чомусь батьки вирішили, що то анамалія і почали активно перевчати на традиціну "правшу". До речі, мої почерки лівою і правою різняться між собою. ("Слава Україні"писала правою, "Героям Слава"уже лівою).

Загалом, цифрові технології цілком вбили в мені каліграфіста. Більше того, я розучилась писати, а якщо доводиться занотувати коментар у блокнот, роблю це значно повільніше, ніж якби набирала б на ноутбуці. Тепер мій почерк став майже "лікарським". До слова, раніше літери були більш гострими, а крапочки над ними - круглими. протягом життя мій почерк кардинально змінювався разів шість. Траплялось це несвідомо. Чому так? Мабуть тому, що змінювалась і я», - зізналася амбідекстр Віка.

Редактор та письменниця Ольга Ляснюк розповіла, що її почерк дуже ретельно формувала мама.


«Каліграфія — то було щось святе, до певного періоду, звісно. Потім почерк дещо псувався від швидкого писання спочатку в ліцеї, згодом — в універі. Але, як стверджують очевидці, до решти не зіпсувався.

Окрім того, усі мої конспекти — наче писані різними людьми. Почерк часто і помітно змінювався — чи то від настрою, чи то від самопочуття.

Нині ж можна і не знати навіть, який почерк у твоїх близьких чи друзів, адже чати, смс, вайбер і т.д. замінили записочки на холодильниках, столах чи інших «видних місцях», - розповіла Ольга.

Журналіст Волинського інформаційного порталу Тетяна Полуектова переконана, що почерк у неї - дуже жахливий.


«Інколи сама не можу розібрати, що написала - просто немає коли виводити букви. Загалом колись у мене було їх три види: звичайний, маленькі заокруглені букви та з нахилом у ліву сторону. Останні зник. Другий рідко проявляється, зазвичай, якщо грубо пише ручка. Ну і ще одна особливість, це буква д із верхнім хвостиком. Колись просто вирішила, що вона мені так гарніше виглядає, тому і перевчилася так її писати. Але вже рідко коли зараз користуюся блокнотом. Якщо ж можливість, то пишу в ноутбуці. А якщо ні - то замість блокнота використовую свій телефон, де створюю текстовий документ і потім перекидую його на комп’ютер. Тому коли вже доводиться писати руками, то трішки вже і не зручно. Тому якщо хтось думає, що на подіях я пишу комусь смс, то ні - я просто роблю записи у електронний блокнот», - розповіла про «жахливий» почерк кореспондент.

Журналіст та радіоведуча Анастасія Передрій сказала, що дуже любить писати від руки, але останнім часом її "почерк" - це 12-ий Times New Roman.


«Все, що я пишу від руки - це прогноз погоди. ми на радіо щодня телефонуємо до синоптиків, і вони нам диктують дані. Намагаюся писати розбірливо, щоб потім колеги теж розібрали, а ще - мій почерк залежить від того, чим писати. Люблю писати чорними гелевими ручками і простими олівцями», - поділилися секретами свого почерку дівчина.

Координатор Волинського прес-клубу Богдана Стельмах розповіла, що її почерк, як і, мабуть, кожної людини, почав випрацьовуватися з першими написаними літерами.


«З роками він, безперечно, модифіковувався - певний час я навіть писала літери без нахилу. Саме тоді в мене з’явився інтерес до почерків інших людей і я вчилася їх копіювати. У старших класах випрацювався вже мій «дорослий» почерк. Якщо треба було щось гарно й акуратно написати - завжди гукали мене. В час мого навчання у школі не існувало комп’ютерів, мобільних телефонів, були лише друкарські машинки. Відповідно всі конспекти уроків, домашніх завдань, рефератів ми писали спершу чорнильними, а потім кульковими ручками. Тож випрацювати почерк було коли. В університеті він трохи зіпсувався, бо нотувати лекції треба було неймовірно швидко. Тепер, коли майже вся писанина перейшла на клавіатуру, ловлю себе на тому, що розучуюся писати. Якщо і виникає потреба взяти ручку, то швидше для нотаток ключових моментів, які потім усе одно перейдуть в електронний формат. Такі випадки трапляються часто. Наприклад, коли ділова зустріч і я, відповідно, спілкуюся з людиною без комп’ютера, або коли записую за спікерами їх слова під час прес-конференцій - страшенно не люблю писати на диктофон, адже розшифровування займає вдвічі більше часу, ніж сам захід. Щоправда, почерк такого занотовування нікудишній, але каліграфічний варіант іще поки не забула», - поділилася створення власного почерку Богдана.

Журналіст Віталіна Юхименко зізналася, що ніколи не любила власний почерк через літери, які завжди скачуть в різні боки і трохи дитячу манеру письма.


«У старших класах почерк взагалі почав викручуватись і лягати на лівий бік, а над літерами „і” та „ї” замість крапок з’явились бублики, з якими довго не могла змиритись моя бабуся – вчителька з української мови, мабуть, тому для неї моя «каліграфія» завжди була страшними каракулями... Згодом малювати бублики я перестала, але рука й досі смикається щось закрутити над буквами.

Проте, уже в університеті мої конспекти любили одногрупники за їх розбірливість.

Зараз від руки пишу щось не надто часто, основне – це листівки, які відправляю живою поштою в різні кінці світу (в рамках посткросингу). І дуже дорожу одержаними поштівками, які підписані чиїмись, зазвичай, такими ж недосконалими почерками, як і мої», - розповіла про «бублики» над літерами дівчина.

Журналіст «Хронік Любарта» Тетяна Грішина переконана, що у неї немає якогось одного почерку.


«Є домінуючий, але мій стиль письма дуже відрізняється в залежності від ситуації, настрою, ручки, якою я пишу, того як, що і кому я пишу. Наприклад, якщо це якісь робочі нотатки, то зазвичай це якийсь «лікарський почерк». Часто в такому випадку я використовую якісь знаки, символи замість слів. Якщо у мене є час, то я пишу розбірливо, роблю якісь розмашисті «хвостики» буквам. Часто я чомусь ставлю риску під буквами т, ш, щ, хоча такому у школі мене ніхто не вчив. Здається, я таку фішку побачила в записах мого тата чи бабусі», - поділилася особливостями власного почерку журналістка.

Журналіст «Слова Волині» Тамара Зубенко розповіла, що її почерк ще можна прочитати, хоча особливою каліграфією він ніколи не вирізнявся.


«Остаточно він зіпсувався, коли стала студенткою Луцького педагогічного училища, а доконала його, навчаючись у ВНУ.

На сьогодні ручкою послуговуюся не надто часто, зате, як і всі мої колеги, друкую дуже швидко.

Втім блокнот і ручка зі мною завжди: записую туди координати потрібних мені людей, бо що написане на папері – не вирубаєш сокирою. Також нотую у блокнот тези під час висвітлення різних подій, коли беру інтерв`ю. Напевно, в цьому я старомодна...

Щодо особливостей мого почерку, то в мене по два варіанти написання «р», «т» та «ж». Окрім того, «д» у мене схожа на цифру 8. А загалом більшість із моїх букв, як на мене, кругленькі і схожі на ті, як мене вчили писати у першому класі», - розповіла про цікавинки власного почерку Тамара.

Журналіст Наталка Пахайчук розповіла, що її почерк був жахливий завжди, вчителі сварилися.


«Я виправдовувалася фразою: «Усі великі люди писали негарно». В університеті почерк зіпсувався остаточно, я думала через те, що багато пишу. Але ж ні. Зараз зовсім писати розучилася. В блокноті найчастіше фіксую план на день і потім викреслюю зроблене. Нотую переважно цікаві фрази, думки, ідеї, запитання. Розмов не конспектую, для цього є диктофон. Текстів від руки не пишу давновічно - все на ноуті», - розповіла про писанину у блокноті молода мама.

Ведуча політичного ток-шоу «Протилежний погляд» і студентка матфаку СНУ імені Лесі Українки Галина Падалко розповіла, що її почерк сформувався, як і у всіх дітей у класі 3-5, проте тоді він був набагато охайнішим.


«Зараз пишу лише конспекти на парах, і то більша половина з символів - то математичні формули.

Блокнот і ручка є завжди в моїй сумці, проте користуюся я ними дедалі рідше. Телефон, Інтернет, камери, різні органайзери та додатки замінили їх майже сповна», - зауважила студентка.

Головний редактор kowel.com.ua Сергій Шаповал повідомив, що коли вчився писати, то намагався наслідувати почерк батька.


«Він дуже гарно і оригінально писав - достатньо строго і з гармонійним поєднанням нахилу в правий бік та художніми закарлючками. Я навіть не зважав на вимоги вчительки. Але після того, як почав працювати на клавіатурі, то почерк сильно зіпсувався. Тепер пишу хіба що як треба записати телефон, чи занотовую якусь інформацію під час події», - розповів редактор.

Журналіст інтернет-видання ВолиньPost Сергій Олешкевич звик, що коли люди бачать його почерк, то кажуть «О, Боже!».


«Це завжди весело чути. Мені мій почерк подобається хоча б за те, що зрозуміти його можу тільки я. Можна сказати, що я шифрувальна та дешифрувальна машина водночас.

«Я ще в школі, коли всі діти намагались писати гарно охайно, ніколи це не зважав. А потім зрозумів, що в цьому є ще й плюси: вчителі не хочуть помилитись, виставляючи оцінку і можуть в суперечливій ситуації вирішити, що все написано правильно. Чому така форма букв - не знаю. Це, мабуть, вже питання до психологів.

Можна користуватись і блокнотом, і ноутбуком. Можу писати і так, і так, хоч ручкою трохи і зручніше, особливо, коли пишеш стоячи. Вважаю,що блокнот має велику первагу над тим самим ноутом - за блокнот не боїшся в негоду, в екстремальних умовах чи лазити десь по нетрях», - поділився Сергій.

Фотожурналіст Оксана Цимбалюк повідомила, що ніколи не вміла писати гарно і ніколи цим не переймалася.


«Навіть коли в дитинстві дуже старалася якось вимальовувала ті букви - потім все одно виходило ось це (див. фото - ред) Успадкувала манеру письма від мами. В неї ще більш незрозумілий.

Коли працювала репортером, то часто мала проблеми, оскільки більше часу йшло не на написання матеріалу, а на розшифровку написаного в блокноті. Часто дзвонила до колег із сусідніх видань з уточненнями, щоб часом не написати криво чиєсь ім’я чи прізвище.

Я до нині веду блокнот, в якому пишу все, що маю зробити за день, список продуктів, які треба купити, ідеї, бажання і так далі. В смартфоні мені це якось важко скласти до купи, тому волію всі побутові речі писати вручну. Треба ж хоч час від часу пригадувати, як тримати в руках ручку», - розповіла про успадкований почерк Оксана.

Журналіст інтернет-видання «Волинська правда» Ілонка Карпюк зауважила, що її почерк змінювався неодноразово.


«Спочатку у школі це були старанно виведені літери за правилами, згодом він почав набувати вигляду особистого написання. Зазвичай я використовую і писані і друковані літери, деякі букви навіть із завитками. Втім усе залежить від паперу на якому пишу, і ручки. У професії доводиться частіше друкувати за комп’ютером, але іноді люблю повернутися до звичного паперу і «повиводити» там літери ручкою чи олівцем», - поділилася дівчина.

Редактор інтернет-видання «Волинська правда» Олександра Містюк зазначила, що у початкових класах у неї був не почерк, а шрифт.


«Усі літери гарно і старанно виведені. Однак пізніше під впливом не знаю чого, він категорично помінявся. Так, небагато хто з оточення може розрізнити мої текстівки. Втім, я дуже рідко користуюся блокнотом і ручкою. Зазвичай лише тоді, коли під рукою немає клавіатури», - зізналася Олександра.

Фрілансер Ірина Новосад, яка нині перебуває у далекому Криму зізналася, що вже й не пригадає, коли почала писати, вже й не згадаю.


«Але точно знаю, що завжди любила це діло, а в школі з каліграфією особливих проблем не було. Принаймні, вчителі не жалілися моїм батькам. З роками почерк зіпсувався - на роботі завжди доводиться писати швидко, букви "м", "н", "и", "к"практично однакові :) Дуже часто виникали ситуації, коли не могла розібрати свій же почерк. Поспіхом щось напишеш - прізвище чи іншу важливу інформацію - а потім сидиш і півгодини розбираєшся у розпачі.

З приходом новітніх технологій я від блокнотів не відмовилося, я їх дуже люблю, завжди радію, коли мені їх дарують. Крім того, вважаю, що техніка може підвести, а записане на папері практично вічне», - зазначила Ірина.

Головний редактор онлайн проекту «Укроп TV» Юлія Стасюк зізналася, що називає свій почерк журналістським. На її думку, «це щось близьке до лікарського».


«Негарним він був завжди - найсмішніше, що сама його іноді не розумію, коли дуже швидко пишу. Чому саме такі закарлючки? Бо я прстійно кудись поспішаю і люблю все робити швидко. З сучасними технологіями не доводиться часто писати ручкою на папері, зазвичай у якомусь гаджеті пишу щось, але завджи маю при собі декілька блокнотів та ручок», - каже дівчина.

Редактор інтернет-видання «Волинська правда» Аліна Ольхович зазначила, що її почерк змінюється в залежності від умов, в яких вона пише:


«Почерк мій змінюється у залежності від того, що я пишу та в яких умовах. Якщо це якісь робочі нотатки, зроблені нашвидкоруч, то літери виходять тоненькі, різкі, нахилені в праву сторону. Якщо ж це лист чи, наприклад, вірші, то усі літери дбайливо виведені, "пухкенькі" та чомусь нахилені вліво. Хоча останнім часом папір та ручку і заміняють нотатки в телефоні та на ноутбуці, стараюся не закидати традиційного листування та ведення щоденника. Як то кажуть, як ручку в руках тримати ще не забула :)».

Кореспондент інтернет-видання «Волинська правда» Олена Кузьмич розповіла, що ще в дитинстві просто таки видирала у мами ручку. Нинішній почерк з’явився у школі після перегляду фільму «Володар перснів». Кожна літера «ельфійського» почерку була старанно виведена на останній сторінці зошита, ймовірно, із математики. Так дивні закарлючки залишилися у почерку Олени назавжди. Додамо, що найкраща подруга теж досі має схожий почерк.


«Я обожнюю блокноти. У мене їх десятки. У них чимало записів із психології, травництва тощо. Є й щоденники за минулі роки. Деякі присвячені котрійсь темі — богиням різних народів або картам Таро. Деякі просто лежать і чекають свого зоряного часу. А ось на блокноти Moleskine мене підсадив чоловік. Люблю писати чорними гелевими ручками, лайнерами та рапідографами. А ще - підкреслювати маркерами, ліпити наклейки тощо.

Засилля сучасних технологій не вплинуло на мене, не зважаючи на MacBook у моїй сумці, я досі люблю блокноти. У більшості випадків я пишу у них під час подій на вулиці», - розповіла журналіст.