Про історію, незалежність і «Сім’ю і Дім»: останнє інтерв'ю Івана Корсака

07 грудня 2017

Розмова із  засновником медіаходингу «СіД», відомим письменником, журналістом, почесним громадянином Луцька Іваном Феодосійовичем Корсаком була записана у серпні 2016 року напередодні 70-річного ювілею.

Інтерв'ю було розміщене на сторінках тижневика «Сім’я і Дім», яку він створив у 1996 році.

Нагадаємо, серце Івана Корсака перестало битися у четвер, 7 грудня, на 72 році життя.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: ПОМЕР ВІДОМИЙ ВОЛИНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК ІВАН КОРСАК

«А тим часом під стінами Будинку культури чималенько лучан, які підтримували депутатів демблоку, скандували: «Корсака! Корсака!». Група найбільш активних із них проникла в сесійний зал. Кипіли пристрасті. Питання багато разів виносилося на голосування.

Нарешті, прийняли компромісне рішення: призначити Корсака редактором газети тимчасово. Але пізніше ніхто особливо не наполягав на перевиборах редактора «Народної трибуни», яка стала надзвичайно популярною газетою не тільки на Волині, але в інших регіонах України. Де-юре вона була органом Луцької міської ради, де-факто – рупором демократичних сил».

Це – уривок зі спогадів про 1989 рік письменниці Клави Корецької, яка була депутатом у першій демократично обраній Луцькій міській раді, а згодом трудилася у газеті «Народна трибуна» під редакторством Івана Корсака, який 15 вересня святкує 70-літній ювілей.

Іван Корсак запам’ятався волинянам як енергійний і прогресивний редактор, бо якщо брався за газету, то перетворював її на явище в українській пресі. Так, камінь-каширська районна газета «Радянське Полісся» не раз примудрялася наробити шуму на весь Радянський Союз. Було навіть, що спалили весь тираж із надто «бунтівним» матеріалом. Наприкінці 1980-х газету розбирали, як гарячі пиріжки: номер з матеріалами про перший мітинг у Львові продавався за 25 карбованців, коли у Камені коштував усього 2 копійки.

Тижневик «Сім’я і дім» – це теж видання, яке запустив Іван Феодосійович. Так, уже 20 років волиняни купують і передплачують жовтогарячу газету про вічні цінності. До речі, перші номери «СІДу» виходили під назвою «Сім’я і дім. Народна трибуна». Друга частина назви, яка збереглася в офіційних документах, – не просто так. Як розповів Іван Корсак, назву новому «кораблю» давали з прицілом, що він повторить бойовий шлях і популярність «Народної трибуни». Тож варто нагадати славне минуле. Адже колектив «Народної трибуни» на чолі із ювіляром доклав чимало зусиль до державницьких процесів 25 років тому, в результаті яких маємо незалежну Україну.

ГАЗЕТА ПОЧАЛАСЯ З… РУБЕРОЙДУ

– Після виборів 1989 року у Луцькій міській раді утворився Демократичний блок, представники якого подали ідею створити газету міської ради», – розпочинає розповідь Іван Корсак, який тоді став одним із претендентів на посаду редактора.

Проти його кандидатури різко виступили комуністи, адже добре знали, яких поглядів Корсак. Досвідченому редакторові доводилося іронізувати: мовляв, як же це виглядає, коли депутати виступають проти свого однопартійця, бо ж він сам ще був тоді членом КПРС? Баталії навколо персони, яка має очолити нове видання, розгорілися неабиякі. Були навіть мітинги, про один з яких і писала Клава Корецька. Врешті-решт, шляхом виборів Іван Феодосійович отримав посаду і… все.

– На той час ще існували фонди матеріальних засобів, які партноменклатура розподіляла в ручному режимі. А нам для друку був потрібен папір, якого ніхто не виділив. Щоб вирішити цю проблему, пішли дуже заплутаним шляхом. Купили руберойд на луцькому КРЗ, завезли у Львів, де на тютюновій фабриці виміняли на тютюн, який повезли на Волгу, в місто Правдинськ, там поміняли на папір. Велику роль у цьому відіграв Олексій Шумик, нинішній керівник інтернет-видання «Волинська правда», – пригадує редактор. – Ми усе зробили законно, бо слідом ходили натовпами перевіряльники. Це була звична практика ще з камінської районки, куди одна за одною ходили ревізії.

Коли журналісти роздобули папір, то поряд зі своєю видали… іншу газету. Мова про перше в Україні демократичне видання «Народна газета», яке не могли видрукувати ні в Києві, ні у Львові, на навіть у найдемократичнішому тоді тернопільському містечку Теребля. Волинська обласна друкарня видала газету 100-тисячним тиражем. Це було видання різкого антирадянського змісту. А надрукували її на папері, придбаному для «Народної трибуни».

– Ми, демократи, трималися гурту, – пояснює зараз Іван Корсак.

Перший номер «Народної трибуни» у поки ще офіційно атеїстичній державі відкривала стаття «Повернення Христа». Вихід другого номера зірвала прокуратура. Але далі редакція навчилася працювати у будь-яких умовах: з погрозами, провокаторами, статтями-помиями в підконтрольних партії газетах.

– Другий номер мені запам’ятався блискучим матеріалом Віктора Вербича про Новий Загорів, де вперше відзначили річницю відомого бою УПА з німецькими загарбниками. Бо ще інші газети на такі теми трохи хвостом крутили, але я не схильний картати колег за це. Вони були ще підневільні.

У третьому номері ми дали дослівний виступ секретаря обкому компартії, щоб показати, які недалекі й неграмотні люди стоять біля керма.

Пробували нас подавати в суд, але передумали, бо то був диктофонний запис, – пригадує Іван Корсак. – Саме у «Народній трибуні» вийшло перше пристойне інтерв’ю В’ячеслава Чорновола. До того він був в українській радянській пресі виключно рецидивіст, кримінальник, ґвалтівник і так далі. Щастя робити інтерв’ю з головою Львівської обласної ради Чорноволом випало мені особисто. На сторінках «Народної трибуни» виходили інтерв’ю з президентами Литви і Польщі, з провідними політиками і церковниками того часу. Не дивно, що проти газети постійно вели підривну роботу: викрадали документи, тягали в прокуратуру, обливали мулом в прокомуністичній чи залежній пресі.

Редактор не бажає надто багато розказувати про негативні моменти, про людей-засланих козачків, з якими доводилося мати справу. Більш охоче Іван Феодосійович гортає підшивку старих газет, розповідає про події, які тоді чи не єдині правдиво висвітлювали. Багато світлин тих часів з відомими і забутими нині діячами можна тут знайти. Ось Геннадій Кожевніков з Олександром Юрченком несуть вінка з колючого дроту до пам’ятника Леніну. Ось секретар обкому партії намагається спинити людей, які прийшли виганяти партійців із приміщення. А ось дотепні карикатури Віктора Федосюка, який, будучи депутатом міськради, прийшов працювати в «Народну трибуну», зараз до нього долучилася і депутатка Клава Корецька. «Забійні матеріали писала» , – констатує Іван Корсак.

Взагалі Іван Феодосійович вміє збирати колективи зірок. У «Народній трибуні» працювало багато письменників. Це Віктор Вербич, Надія Гуменюк, Андрій Криштальський, Клава Корецька, автор книг про Павла Скоропадського, Леонід Осауленко і незрячий, але такий талановитий Василь Бубенщиков, нині кандидат історичних наук.... А ще Михайло Світліковський, світлої пам’яті Богдан Берекета, якого охоче запросила парламентська газета «Голос України». Чи не про кожного Іван Феодосійович може розказувати годинами, детально пам’ятає їхні найкращі матеріали.

ПЛАТИЛИ ПОДАТКІВ НА 90 БЮДЖЕТНИКІВ

Коли незалежність нарешті здобули, розпочалися непрості часи редакції. Адже при інфляції 10 000% у рік піврічної передплати вистачало на два тижні. Реклами тоді було мало, адже фірми тільки народжувалися. Бувало казали: «Ми вам заплатимо, але нічого про нас не пишіть».

– Міська рада не дуже поспішала допомагати. Але раз якось перерахували 300 мільйонів купоно-карбованців – еквівалент теперішнім 3 тисячам гривень. Та ми наступного дня повернули ці гроші, щоб не робити прецеденту. Адже ми не брали з бюджету ні копійки. Один раз попросили людей доплатити, тираж трішки впав. Але ж кожні два тижні людей просити не будеш, вони й так ледве жили, – пригадує Іван Феодосійович.

Так, редакція замість того, щоб обурюватися, взялася заробляти самотужки всіма доступними способами. Чого тільки не робили: друкували і продавали бухгалтерські бланки, молитовники, мали кафе, возили в Херсон дошки, а сюди – кавуни.

– Тоді всі додатково чимось займалися. Скажімо, газета Волинь експортувала у Польщу огірки. Дзвонить тодішній редактор Полікарп Шафета: «Як ти живеш?» « Ай! – відповідаю, – замість творчих справ займаюся торгівлею». «У мене те саме. Ось десь поділися ящики, не вистачає повернути назад із Польщі». Я порахував, що ми платили податків на 90 лікарів або вчителів, створивши робочих місць. Тоді не було навіть у думках недоплатити податків. Ну як? Стала незалежна Україна – і раптом недоплатити? Це вже потім виник термін «оптимізація податкового навантаження», коли побачили, як людей дурять, – розповідає Корсак.

Так, поринувши у господарські справи, газета цілком випадково нажила собі проблему. Білоруси запропонували бартер: газета дістане цукор, який у Білорусії був дорогий і дефіцитний, а вони натомість доставлять на Волині пальне, якого катастрофічно не вистачало.

– На вулицях навіть не побачиш транспорту, не було пального, хіба зрідка пройде машина, що неможливо сьогодні уявити. Газета розраховувала продати паливо сільгоспвиробникам, бо ж осінь пізня, а буряків нема чим вивезти… Але, попри те, що газета пропонувала паливо на на 15–18% дешевше, збути дизпаливо все не вдавалося. Я лише потім зрозумів, у чому справа: працювала корупційна вертикаль, і ті 15–18% різниці в ціні ішли «відкатами» в приватну кишеню. Ніякий Дон Кіхот, звісно, не міг подолати ту вертикаль. Вона діє в різних галузях і сьогодні. Тому я просто написав заяву на звільнення. Після цього кроку були ревізії, мулом у газеті одній кілька разів обливали. Але шляху назад не було. Газета після цього проіснувала недовго, бо ніхто не хотів займатися цими бізнесовими справами, яких незавершених лишилося чимало.

Так закінчення історії «Народної трибуни» стало початком історії «Сім’ї і дому». Далі буде!

Наталія ПАХАЙЧУК

***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа).

+1
+3
-1

Додати новий коментар