Патологоанатом Жуковська та гінеколог Березюк, або Що було б, якби…

«Кадри вирішують все». Ця знаменита сталінська фраза стала гаслом підбору персоналу за часів СРСР. До кожного працівника приглядалися з усіх боків, вивчаючи біографії його самого та рідних й найближчого оточення. У ті часи хлопчики мріяли бути космонавтами, а дівчатка ‒ вчительками. Яке ж здивування викликали згодом американські фільми, що демонстрували спеціальні тести, що визначали профпридатність.

Багато хто саме з тих фільмів зрозумів, що не кожен може бути космонавтом чи вчителькою, більше того ‒ на світі існує куди більше цікавих професій. «Таблоїд Волині» запитав у відомих волинян, ким вони мріяли бути у дитинстві.

Директор КП «Луцькреклама» Олександр Ковальський пригадав, як казав класній керівничці, що буде двірником, аби тільки та відчепилася. А насправді ж мріяв стати професійним фотографом.



А от професійний луцький фотограф Павло Березюк, як всі порядні хлопчики, хотів стати космонавтом. Згодом хлопець зрозумів, що ця мрія нездійсненна, бо ж «почав рано курити». Потім юний Павло, як усі непорядні хлопчики, задумувався про професію гінеколога, та, як бачимо, й тут не склалося.



Радіо- та фест-ведуча Вікторія Жуковська мала нетипову мрію ‒ хотіла стати лікарем-патологоанатомом. «У моєї подруги тато ним працював, її брав на роботу, а ми під вікнами стирчали і їй заздрили. Тоді вирішила: «Ось виросту і вивчусь на того загадкового лікаря». От тільки подруга стала лікарем, а я так і мрію», ‒ з усмішкою розповідає Вікторія.



Виконавчий директор фестивалю «Бандерштат» Марина Хромих, як і всі порядні хлопчики, хотіла бути космонавтом. Дівчина пояснює це тим, що їй було цікаво ‒ як це їсти з тюбика і пити воду з бульок, які літають. «Та й взагалі самій літати дуже хотілося, та з часом я відкинула цю ідею, бо стала боятися висоти», ‒ зізнається вона.



Письменник Павло Коробчук у дитинстві дуже серйозно задумувався над майбутньою професією. «У дитинстві усіх часто питають, ким ти хочеш стати, коли виростеш. І щоразу я не мав відповіді на це запитання. Для галочки відповідав: «водієм», бо мій дід був водієм вантажівки. Але я досі не вмію керувати автом, і взагалі нейтральний до автомобілів. Я просто насолоджувався життям, любив гасати і сміятися. А також дуже любив яблука й вишні. От і виріс письменником», ‒ каже хлопець.



Директор Департаменту інфраструктури та туризму Волинської ОДА Іван Мирка в дитинстві чи не щомісяця мріяв про нову професію. «Як і всі, хотів бути кимось на кшталт військового, космонавта, моряка. Також пам’ятаю, що хотів бути винахідником. Зрештою, після перегляду фільмів хотілось бути, як головний герой. Але згодом над вибором професії не вагався. Оскільки в сім’ї всі дорожники, дороги мені заказані. Була, правда, в батьків одна ідея, щоб я став лікарем. Прадід добре знався на лікарських рослинах і вмів лікувати людей. Батько, до речі, теж знає рослини. Я вже не так, звичайно, але якесь відчуття є. В дитинстві я перелазив на всіх дорожних машинах та механізмах. Тому мрії збулись ‒ я кайфую від своєї роботи»,‒ розповідає Мирка.



Депутат Луцькради та помічник народного депутата Олександр Пиза в дитинстві «не запарювався якоюсь професією». «Вступав в тернопільський політех на «Автомобілі та автомобільне господарство» ‒ не взяли документи через низький зір, а креслення, опір матеріалів та інші речі його добили б. Так пішов у фінансовий і опинився на спеціальності «Облік в банках і аналіз господарської діяльності», ‒ розповідає чоловік. ‒ Мені дуже пощастило з першим в житті кадровиком. Не пам’ятаю, як її звати, але після її легкої руки, вважаю, що мені щастило з роботами. Ця жінка брала мене на першу в моєму житті роботу. Це трапилось в Чернівцях на практиці після третього курсу. В обласній конторі Держбанку СРСР мені запропонували попрацювати офіційно, з оформленням першого запису в трудовій книжці, на період літніх відпусток. А до HR-менеджерів треба відноситись дуже відповідально і уважно, бо це читачі людських характерів, а люди ‒ то головне в роботі».



Відома на Волині телеведуча Галина Падалко з дитинства впевнено реалізовує свою мрію. «Мріяла бути науковцем і сподіваюсь стану ним. Хочу захистити кандидатську дисертацію з фіз-мату, мрію про докторську. Обставини склались так, що працюю ведучою», ‒ ділиться дівчина. Галина зізнається, що значний вплив на формування її дитячої мрії мали мультфільми про Джиммі Нейтрона, дитячі наукові журнали, досліди, фільми про Ейнштейна та інших математиків.



Радіоведучий та шоумен М’яч Дредбол у дитинстві поміж іншого уявляв себе рок-зіркою. «В школі планував стати програмістом, потім ‒ психологом, згодом ‒ військовим, в результаті вивчився на будівельника, а працюю на радіо. Але все ж плани частково збулися, адже трішки людей в Україні мене все ж знає. Фестивалі і виступи в моєму житті займають величезну нішу», ‒ зізнається М’яч.




Депутат Луцькради та начальник управління туризму та промоції міста Наталія Бунда мріяла бути перекладачем й хотіла робити добро та допомагати людям. Нині вважає, що частково покликання своє віднайшла.



Генеральний директор ПП «Західноукраїнська торгова компанія» та депутат Луцької міської ради Андрій Розумовський з дитинства мріяв бути директором заводу, як тато. «Професія вибрала мене сама, займаюсь будівельним бізнесом. В принципі поки рухаюсь в тому напрямку, про який мрія», ‒ каже Андрій Розумовський. Чоловік зізнається, що досі зберігає твір на тему «Ким я хочу бути?» написаний ще у третьому класі.



Політик та громадський діяч Володимир Бондар в дитинстві хотів бути геологом, а здобувши вищу освіту отримав спеціальність вчителя історії та суспільно-політичних дисциплін. «До цього часу люблю подорожувати та відкривати щось нове. Над вибором професії не вагався, все сталося саме собою. В усякому разі й до сьогодні ціную міцну дружбу, надійне плече товариша, з яким можна розділити кусок хліба і романтику, якої так мало залишилось в реальному житті», ‒ каже чоловік.



Волонтер та президент благодійного фонду «СТОПРАК» Марія Адамчук з дитинства знала, що хоче мати власну справу й залежати лише від себе. «Хотіла мати роботу, яка дозволить багато подорожувати і розвиватися. Після закінчення університету відразу вдалося розпочати власну справу. Зараз займаюся Фондом і працюю у великому міжнародному проекті Світового Банку. Тому мрії не дуже розійшлися з реальністю», ‒ каже жінка.



Керівник організації «Консорціум інтелектуального сервісу «Леон-Аналітик» Олександр Мартинюк в дитинстві губився між кількома мріями. «В якісь періоди хотілося бути головою колгоспу, бо то був найкрутіший «перець» на селі того часу. Під впливом совєцького кіно також часом хотілося бути міліціонером-слідчим, а часом ‒ актором, який може зіграти міліціонера-слідчого або й цілого Штірліца. Над вибором не дуже вагався, бо поступово почав був щось писати: вірші, замітки в районну газету, ‒ пригадує чоловік. ‒ Спроба вступити на журфак ЛДУ імені Івана Франка була невдала, бо бракувало якихось там формальних моментів. В той самий рік спробував вступити на філфак вже в Луцьк, теж не добрав балів. Успішно вступив на тодішній факультет соціальних дисциплін університету імені Лесі Українки, отримав диплом культуролога. Згодом під впливом обставин вже освоював і соціологію, і журналістику, і практичну політику».