На Волині зайця «присадили» на телевізор

30 березня 2016

Текст: Лариса ЗЕЛЕНЧАК

 Друзі та знайомі Івана Філюка, який із Городка на Маневиччині, не раз ставали свідками незвичайної картини: разом із господарем їх зустрічав заєць. Побачивши чужих, тваринка нашорошувала вуха і міцніше притискалась до чоловіка. Проте не тікала, очевидно, відчуваючи, що знаходиться під надійним захистом. А трохи згодом зручно вмощувалась на колінах у господаря і разом з ним переглядала телепрограми.

Щось заворушилось у траві

 …Іван Філюк родом із Камінь-Каширщини. Після школи здобув фах мисливствознавця у Шацькому лісному технікумі, згодом продовжив здобувати профільну освіту у виші.  Спочатку працював у лісгоспі на Ратнівщині, згодом перевівся у ДП « Городоцьке лісове господарство» Маневицького району. Чоловік вважає свою роботу покликанням і стверджує: попри те, що свого часу мав службову рушницю, стріляти у звірів у нього не піднялася б рука. Каже, що йому більше до душі їх захищати, тому що людина може сама про себе подбати, а от тварини – далеко не завжди.

З огляду на це Іван Філюк і хату в Городку збудував поблизу лісу. За 300 метрів від його оселі шумлять сосни. Незважаючи на те, що під хатою у господаря город і сад, паркану навколо садиби немає. І тому лісові мешканці – часті гості на його обійсті. Так було і минулого літа, коли до господи прибився маленький вухань.

«Я тоді косив під хатою траву, –  згадує співрозмовник. – І ледве не зачепив косою зайченя. Бачу, щось у траві ворушиться. Я до нього, а воно навіть не тікає. Узяв його на руки, а воно таке маленьке, як два кулачки. Я забрав звірятко до хати, бо у мене собака та кіт, могли б уночі його задушити. Думав, уранці винесу тваринку назад, може, його зайчиха знайде. Дав кульбаби, тварина почала охоче жувати. Посадив на коліна – сидить спокійно, не тікає. То я й вирішив його залишити у себе. Дружина не була проти».

«Ну постривай!» – для зайця

Ціле літо господар годував знайду кульбабою. Ця рослина особливо була зайченяті до смаку. Коли воно підросло, до раціону господар увів сіно, овес, кукурудзу, моркву, буряки. Любить тваринка і воду, хлебче її, як кіт чи собака. Поки Іван Степанович на роботі, заєць сидить на вулиці у клітці. А як тільки прийде додому, забирає його до хати.

«Зайцю треба рухатись, а то він цілий день сидить у клітці, – пояснює чоловік. – От я йому і влаштовую в залі гру в доганялки. Роблю вигляд, що ловлю його, а він від мене тікає. Причому біжить лише по колу. Потім кажу: давай в другий бік, бо голова закрутилася. І він розуміє. А потім ми обоє втомлюємося, я сідаю на диван, а вухань вмощується мені на руки. Лежить на мені, а лапи кладе на спинку крісла. Я його гладжу по голові, вухах, животику, а він спочатку зітхне, як людина, і засинає. Ще заєць разом зі мною любить дивитись телевізор. Так зосереджено спостерігає, що там на екрані. Часом навіть лапами починає по пульту тарабанити. Я тоді жартома запитую: що, хочеш дивитись мультики? То я тобі включу «Ну, постривай!».

За рік із маленького звірятка виріс чималий зайчисько, що нині важить майже чотири кіло. Переймаючись подальшою долею вихованця, чоловік навіть почав шукати йому пару. Не пошкодував 2 тисяч гривень на зайчих, яких йому привезли знайомі. Та з «дівчатами» зайцю не поталанило: одна захворіла і, незважаючи на лікування, загинула, а друга виявилася…  самцем. Тому чоловік і далі шукає своєму улюбленцю подругу.

«Я обов’язково йому придбаю самку, – запевняє Іван Філюк. – Побудую вольєр, і хай собі плодяться. Зайці можуть 3–4 рази в рік приводити потомство. Знайомі мене запитують: і що, будете тримати їх на м’ясо? Та ні, для душі. У нас і без зайчатини є що їсти. І не продам тепер його нізащо, навіть якби давали 100 тисяч гривень. Заєць у нас – член сім’ї, він дуже розумний і кмітливий. А хіба домашніх улюбленців їдять?»

Гостей не сварять і не проганяють

Вухань – не єдина тварина, що живе в природолюба Івана Філюка. Зайці тут взагалі часті гості. Хоч часом вони і роблять на городі шкоду, господар їх не чіпає, мовляв, хай їдять, урожаю всім вистачить. До господи постійно приходять їжаки, для яких господарі ставлять молоко. Деякий час тут жив бузько, що не міг літати. Минулої зими під хату прибігали дві лисиці. А коли господар викопав ставок і запустив туди рибу, поблизу з’явились ще одні лісові мешканці.

 «Пісок із копанки я залишив поруч з водоймою і там оселились бобри, – розповідає природолюб. – Зараз там є двоє дорослих і двоє малих тварин. Збудували собі хатку, настелили на дно сухої трави. Три роки жили поруч з нами і садок не чіпали. Там росте лоза, багато осик, і їм, очевидно, вистачало їжі. А недавно згризли 5 яблунь. Мені їх не шкода, дерева були старі. А молоді  я завбачливо обмотав бляхою і дротом. Якщо вже вони прийшли до мене в гості, хай живуть. Гостей у моїй господі не проганяють».

***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа).

+1
-7
-1

Коментарі

Додати новий коментар