На «Таблоїді Волині» стартувало голосування за найромантичніше зізнання у коханні

13 лютого 2018

Наближається свято, яке чекають усі закохані.  14 лютого – влучний час, аби наважитися зізнатися своїй половинці у романтичних почуттях або ж ще раз нагадати про свою любов.
 
Нещодавно «Таблоїд Волині» разом з Ювелірниим Домом ZARINA оголосив конкурс найромантичніших вітань до Дня Святого Валентина, а сьогодні оголошуємо відкрите голосування, переможець якого отримає подарунковий сертифікат номіналом 2000 гривень на оригінальні прикраси.
 
Проголосувати за зізнання, яке зачепило найбільше, можна натиснувши «лайк» у верхньому куточку картинки-цитати.
 
Успіхів! І хай кохання завжди перемагає все!
 
***

Любов – чарівне ім’я, яке дали тобі батьки заради любові!
 
Моя душа, радість і натхнення!
Кохана, моє життя у твоїх руках
Щодня – душа кричить кохаю
А тіло віддається у твій полон
 
У день кохаю, у ночі бажаю
Моя пристрасть не згасає
Ти – дружина моя
Долі вдячний за тебе
Тобі за спокій до останнього подиху
 
Скрізь довгі роки
Моє кохання не згасає
І навіть після смерті,
Мій ангел або ж демон завжди тебе кохатиме!
Але, краще демон...
Лиш тільки прокляті можуть кохати так сильно
Як кохаю тебе я!
 
Павло

***

Привіт. Мене звати Дмитро і для мене щастя всього мого всесвіту  зосереджено у моїй прекрасній дружині Оксані. Знаючи свій «чудовий» характер, після дев’яти років наших стосунків, мені, напевне, потрібно не стільки зізнаватись у почуттях – тут треба довго і щиро дякувати.

Моя кохана дружино, мало сказати, що я живу Тобою – Ти і є моє життя. Пробач, що не завжди кажу Тобі про це.

Дякую за те, що Ти часто віриш у свого чоловіка більше, аніж він сам.
Дякую за Твоє терпіння – навіть тоді, коли Твої очі хочуть багато і натхненно сперечатись та критикувати, Ти мовчки йдеш робити каву. Інколи – і мені також)
Дякую Тобі за те, що незважаючи на всі мої дуже аргументовані протести, Ти усіма правдами і неправдами таки виманюєш мене до магазину, де ми, попри довжелезний список моїх примх і суперечок, таки купуємо мені ж нові джинси, які уже наступного дня стають невід’ємною, просто таки незамінною, частиною мого гардеробу у найближчі місяці. Аж до того часу, доки Ти знову не затягнеш мене у магазин)
Дякую Тобі за цікаві розмови і душевні мовчанки. І так, завдяки Тобі я знаю, що інколи замість слів краще говорити на мові дотиків, обіймів і поцілунків.
Дякую Тобі за те, як стійко Ти терпиш мою шорстку п’ятку, яка постійно треться у твою ніжну лапку перед сном.
Дякую за те, що дуже часто я хочу надто складно, а Ти допомагаєш зробити максимально просто.

Кохаю і ціню – Твій «Аполльон»)))
 
***

Наталю, як світом править хаос і безлад, так і наші з тобою почуття стихійні. Найдорожча, я кохаю тебе міцніше за весняну пору, за перші зігріваючі промені сонця на моїй шкірі. Бо ти тепліша за те сонце і кожним дотиком опалюєш мене зсередини. Ти сама – тепло і ніжність, смак і терпкість, добро і цілий всесвіт, повний загадкової оксамитової пітьми твоїх очей і ночей. Я хочу і вимагаю чути твій голос замість голосів тих людей, хто заговорює зі мною. 

Назавжди твій, я.
 
***

В цьому житті я знала різну любов.
Була перша юнацька, коли рожеві окуляри були настільки рожевими, що звичайний сільський хлопець Гриць здавався ледь не Аполоном. Ця любов була трошки дурнувата, яскрава і короткочасна, дякувати юнацьким гормонам. Зате коли окуляри таки перестали просвічувати лише рожевим, стало дуже смішно з себе та Гриця, і радісно від того, що все так швидко скінчилось, обмежившись лише першим поцілунком біля ставка під білим-білим місяцем.

Була інша любов, коли я не могла дихати без нього, коли не чула і не бачила нікого, крім нього, коли стояла одна проти всього світу і кричала тому світу в обличчя: «Ні, він найкращий, і я тобі це доведу!» А світ сміявся собі в вуса: скільки раз за свою безкінечність він чув ці слова і бачив ці нікому не потрібні жертви. І скільки раз потім він витирав гіркі сльози тим впертим дівчиськам, які так хотіли згоріти в вогнищі любові, а потім греблись в тому попелі і шукали хоч дрібку себе минулої, складали і ліпили себе до якоїсь подоби, щоб колись знову змогти любити.

Були любові на мить, коли просто ловиш чиюсь посмішку і посміхаєшся у відповідь, і цілий день потім в грудях мліє тепло. Були любові, коли любила я. були любові, коли любили мене. Але досвід – хитра штука. З часом ти все менше віриш людям і все рідше пускаєш їх на поріг свого серця. І в якийсь момент починаєш миритись з думкою, що любов, яка була виважена та вимірена тобі  - скінчилась. Ти розтратила її на чужих людей, на забаганки, на егоїстичне «хочу вже і зараз»  і все. Більше нічого не залишилось…
І ти приймаєш цю порожнечу і дякуєш за неї.

І тоді приходить любов. Ота про яку навіть думати боялась, аби навіть в думках її не злякати…

Тепер я знаю любов, яка просто є. Він є. І я є.  І цього досить  для того, аби жити і розуміти, що нічого не скінчилось, і метелики в животі живі і б’ються крильцями, і солодко лоскочуть, даючи надію на давно втрачене щастя. Вона така величезна ця любов: без порівнянь, без докорів, без страху. Вона приймає тебе такою, яка ти є, і дозволяє віддавати все, що маєш і не боятись, що віддаси останнє.  В цій любові є будні і свята, є непорозуміння і примирення, та вона панує над всім, вона приймає і прощає, вона лікує і вчить.

Колись Всесвіт казав мені, щоб я так не побивалась, бо нічого не відбувається просто так і всі дороги кудись ведуть. Я йому не повірила, і дарма. Бо я знову знаю, що любов є. Світе, ти був правий! Любов є!
 
Ната Толмачова
***

Пташку мій, я завжди знала, що знайду тебе саме восени. Часто співала про птахів, робила паперових журавликів оріґамі, писала про ластівок і сойок.  І от пізньої листопадової днини наші карі погляди змішалися аж надто міцно, а наші слова стали підкреслено взаємними. І ти тоді вперше був подібним мені на птаха зі спокійними очима і гарячим серцем. А потім раптово і (с)ніжно став мені пташком, коштовним і рідним пташком.

Зараз же, коли усе в нас так затишно, чарівно і по-справжньому, я хочу подякувати за перший потиск руки на вокзалі під сяйвом у небі (якого чомусь ніхто тоді не бачив), за твій наскрізний мигдалевий погляд, коли я читаю присвячені тобі вірші, за красиві кольорові слова, від яких я втрачаю свої назбирані слова, за вміння обережно і міцно тримати за руку, за безмовне і безумовне розуміння простору моєї затишної мушлі, за внутрішній спокій, який втишує усі мої шторми.

Щоразу більше закохуюся, коли ти усміхаєшся самими лише очима, коли розповідаєш про фонетику (ти знаєш, про що я), коли заварюєш ромашковий чай серед ночі для мого хворого горла, коли приймаєш важливі рішення, коли розумієш деталі, коли віриш у мене, коли розповідаєш тремтливі таємниці, коли читаєш казки двома мовами, коли слухаєш і чуєш, коли бачиш і помічаєш, коли обіймаєш і говориш. І я щомиті переконуюся у тому, що ти – саме той, єдиний і назавжди.

А користуючись цією нагодою, цим днем, пишу все це, аби ти усміхнувся і ще раз відчув, як міцно тебе кохає одна маленька кароока луцька пташка.

Твоя пташка.
***

Моя дорога Лєнулька!
Саме так, моя маленька дівчинко, я називаю тебе усі 45 років нашого подружнього життя! Ще декілька днів і 14 лютого буде 46 років як ми стали на рушничок щастя. А було наче вчора…

І наче вчора ми зустрілися на Стиру, де доля звела, аби навіки поєднати наші душі. Майже пів століття пройшло, а пам’ятаю той день наче це було вчора. Був жаркий літній день. Ми з друзями пішли купатися на Стир. Було весело і гамірно, коли враз почули крик – Порятуйте! Людина тоне! Не гаючись ані миті я кинувся туди. Нирнув раз, вдруге і – витяг тебе. Пригадую як плив з тобою до берега, де нас підхопили дужі руки рятівників, які саме підбігли. Як робили тобі штучне дихання, як я дивився на тебе, таку ніжну і беззахисну і молив Бога, аби ти була жива!!!

Збігли роки. Вже дорослі діти. Посивіли мої скроні. Щоправда у тебе, моя дорога Лєнулька, й нині густе, русяве волосся як і тоді, 47 років тому. І нині хочу сказати слова, які говорю кожного року 14 лютого, у день, коли ми одружилися, ти – найкраща у світі дружина!!! Кохаю тебе понад усе і – дякую, що ти є у моєму житті!!!

Павло Тихонович
 

***

Не знаю, чи визнають ваші чоловіки День святого Валентина, чи даруватимуть вам коштовності або квіти, чи просто скажуть цього дня «Я тебе кохаю». Хай як вони ставляться до цього не зовсім нашого свята, але дайте їм зрозуміти, що цей день особливий. І саме з таких особливих днів складається життя.

І коли вам буде за 30, за 50, за 70 (а чому б і ні?), якось вечора ви сядете поряд і будете насолоджуватися, пригадуючи особливі моменти свого життя. І нехай таких моментів буде якомога більше! А сьогодні просто хочу сказати дякую своєму чоловіку. За особливі дні, незабутні моменти і просто за те, що він є у моєму житті!

Щаслива жінка
 
***

Сьогодні 2 роки моєї маленької щоденної радості. Тисяч наших повідомлень, сотень телефонних розмов, десятків зустрічей. 2 роки щоденної присутності у думках, і у серці. Сьогодні 2 роки почуттю, про яке мені страшно зізнаватися навіть зараз, після усього пройденого разом. 

Те, як ти на мене дивишся, як посміхаєшся, як говориш, як мовчиш, як знаходиш красу у деталях, як дивишся на цей світ... Мені здається, що саме ти, саме той. Мій. Рідний. Єдиний. З тобою я почуваюся безпечно. З тобою я щаслива. І хочу тобі зізнатися у тому, що ти і так відчуваєш,  – я люблю тебе! Люблю уже давно. 

 
 
 
 
 
 

+1
+17
-1

Додати новий коментар