Містичні секрети будинку луцького скульптора Миколи Голованя

26 лютого 2016

Текст: Роман ЖИЖАРА
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ

Унікальне обійстя-вернісаж луцького скульптора Миколи Голованя, що збудоване обабіч Гнилого урочища над підземними ходами князівських часів, оповите містичною таємничістю. Тут щоночі сходяться у двобої сили добра і зла. Про це казав циганський барон, який передбачив мистецький злет Миколи Голованя, а заодно – непросту долю майстра.
 
Сорок років тому скульптор створив ще й пророчу скульптуру Атланта, який тримає на плечах Луцький замок і майбутню диво-майстерню. Тоді не знав, що ліпить свій символічний праобраз. Бо таки постав будинок-вернісаж, а замість Атланта нині виступає скульптор, утримуючи на плечах імідж древнього Луцька.

Про місце над Стиром, де постав будинок-вернісаж Голованів, здавна переповідали дивні речі. Подейкують, колись тут мостили дорогу і натрапили на кістки. Чи то правда – не відомо, але будівництво зупинилося. До всього, місцеві переповідають про підземні ходи, які нібито риті з-під замку Любарта.

За легендами, в катакомбах крилися чи то старовіри, чи тамплієри, яких начебто там і стратили. Не дивно, що Микола Головань убезпечив своє обійстя від злих духів, установивши на початку дороги до свого будинку двох лицарів-охоронців. Заодно вхідну браму пильнує кам’яний лев, що разом із химерами на фасаді стежить за обійстям.







Намолена кухня, яка бачила живі легенди

На противагу київському Будинку з химерами, луцький вернісаж Голованя вирізняється сакральністю. З-поміж півтисячі скульптур і барельєфів дві третини – на біблійну тематику.

«Тут живе добро і любов, – запевняє майстер. – Бо в кожну роботу вкладена душа. Працюю відпочиваючи. Людина не може бути постійно в напруженні, інакше втрачається смисл життя. Мусить бачити лірику, відчувати сакральну віру».

Майстер під постійним наглядом алегоричних сакральних фігур Христа, Богоматері з немовлям, апостолів Петра і Павла, які стежать із даху будинку. Оберегом слугують і настінні композиції Різдва Христового. Посеред дворика – статуї Мадонн, ангелів, монахів. Вхід із закутка охороняє скульптура Феміди з мечем і терезами. Кам’яна, немов символ непорушності закону людського і Божого. Сотні і сотні малих, великих скульптур, ліплень та ескізних заготовок. Цей творчий, на перший погляд, безлад має закономірність і свою таємницю.

«Секрет у тому, що мій вернісаж потрібно споглядати цілісно, але в певній послідовності, – каже 73-річний Микола Микитович. – Найдрібніший витвір-пластика гармонійно вписаний у загальну архітектуру. Неможливо осягнути весь смисл, якщо виокремлювати кожну з робіт».

Ось чому екскурсію обійстям варто проводити особисто авторові вернісажу. Хоча для більшості туристів екстер’єр будинку зазвичай недоступний. До хати впускає лише обраних, бо надто багато спогадів тут живе. Одне із сакральних приміщень – інкрустована каменем і деревиною кухня з масивним кованим каміном.

«Це легендарна кухня, дуже намолена, – каже майстер. – Через неї пройшли десятки митців, письменників, політиків і ліпших друзів. А головне – тут мій покійний син живе. Коли я на самоті, то розмовляю з ним».

На полицях – сімейні фотографії. Виключно родина Голованів: від діда до внука. Жодних фото з відомими візитерами.

«Їм тут не місце, то сакральна кухня – лише для душі і родинних спогадів, – каже майстер. – Хто бажає, той залишає запис у книзі відгуків».

На столі розгорнута книга Романа Федоріва «Палиця для прокажених». Автор подарував її 15 років тому. Господар читає вечорами, коли є вільна хвилина.

«Часу не вистачає, поки здоровий – мушу творити. Радий із того, що в мистецтві маю спілкування з людьми. Очне – це коли можу сказати і навчити студенів, молодих майстрів. І заочне – спілкуюся через роботи, які виставляю», – каже Микола Головань.


Потаємна кімната пам’яті сина

Хазяїн обійстя дозволив зайти в потаємну кімнату, зведену в пам'ять про сина Миколу. Він помер 2005-го від інфаркту. Був надзвичайно обдарованим і багатогранним майстром – художником, ковалем, скульптором, музикантом, фотографом.

«Він навіть вірші писав. У Старому місті є виставка його робіт – небагатьох, лише тих, які зумів відшукати. Я за його ескізами досі завершую задумані роботи – це ніби продовження задумок. Символічно, коли батько продовжує роботи сина. Хоча… мало би бути навпаки… Але то дає мені кисень у творчості», – зізнається митець.

У цій таємній сакральній кімнаті на горищі будинку є ескіз пам’ятника синові – найважча робота майстра. Як розповів Микола Микитович, якось трапився містичний випадок.

«Ходив у мене в помічниках такий собі Леонід, – пригадує скульптор. – Як сина не стало, він ночував у майстерні. Одного ранку, коли я робив пам’ятник синові, приходить розхвильований Леонід. Шепоче: «Вночі чув на горищі, як Коля приходив на пам’ятник глянути…»

«Ротонда Добра» і Комплекс Мадонни над Стиром

Своє обійстя Микола Микитович називає будинком-вернісажем родини Голованів. Не сприймає, коли йменують «будинком химер Голованя».

«Наголошую: це наш спільний дім родини Голованів. Лише частково – як творча майстерня. Офіційно оформлено, що це житловий будинок із прибудовою – кузнею і гаражем», – каже чоловік.

Глава родини – скульптор і художник. Донька Наталка – керамік і дизайнер. Про сина Миколу годі було й говорити. Над дверима до найпросторішої кімнати будинку – сімейний барельєф і родинний вензель. У літерах зашифрований таємний смисл.

«Це своєрідний герб Голованів. У чому секрет – нині не скажу, хай зостається таїною на потім, – інтригує автор. – Зліва виліпив своїх діток, а праворуч дружина Тамара. Я тримаю, як Атлант, карниз-небо, символічну життєву долю. Це моя найулюбленіша робота».

Попри свої 73 роки, Микола Головань сповнений задумів і наснаги. Скажімо, упродовж кількох місяців зреалізував давній задум – звести так звану «ротонду добра» і статую Мадонни.

«Маю стільки ідей, що навіть уві сні їх бачу. Довершую ротонду, виконану в архітектурній пластиці. Ідея виникла після відвідин Кракова. То буде в центрі дворика перед будинком. Колони, вітражні вікна зі своєю фактурою і смислом. Дотримуюся пластичної динаміки каменю, щоб кути були обіграні, щоб не було речі без душі. Робота важка, бо звів докупи тисячі камінчиків, і кожен потребує потрібного місця у стилістиці Старого міста», – розказує архітектор.

Майстер зітхає: вже завершив би, але бракує помічників. Платити немає чим. Бо пенсії – кіт наплакав, якихось 1300 гривень. А стажу то – 42 роки.

За мурованою огорожею на березі Стиру видніється одна з останніх робіт майстра – скульптура Мадонни з немовлям. Микола Головань планує довершити монументальну композицію: біля підніжжя Мадонни будуть символи домашнього затишку – кіт і пес. Символ року творення – мавпа. І буде герб Луцька, як шана рідному місту. Логіка композиції – вічна тема: мати з дитиною – берегиня родини.

Також у задумах майстра – триптих Майдану. Робота у вигляді стіни. «Це не буде Стіна Плачу в Ізраїлі. Хочу створити сучасний життєпис у камені тривожних події в Україні. Коли я цей триптих пов’яжу зі скульптурою Мадонни, тоді буде глибокий смисл. Бо архітектура і пластика споконвіку мусить бути воєдино. Я нічого нового не винайду, лише створю в своїй інтерпретації», – каже Микола Головань.

До слова, доповнити комплекс зможе й давня маловідома робота майстра – із білого мармуру циган і циганка перед розстрілом, – присвячена пам’яті закатованих волинських циган під час Другої світової війни.

«У молоді роки я би ніколи того не зробив, що я роблю в поважному віці. Я встиг зробити, дякуючи тому ж меру Миколі Романюку, який зорганізував реконструкцію вулиці Лютеранської та облаштував місце під Мадонну. Цей прорив для мене багато значить. Бо тепер я композицію довершу. Буде тепло – хлопці мені допоможуть…»

+1
+28
-1

Коментарі

Це дуже гарно, змістовно. Окраса міста. Постаті зачаровують. Прекрасно!!!!

Здоров"я, здоров"я, здоров"я Великому Майстру!

Це краща стаття про Миколу Микитовича-талановитого Майстра i щироi людини.

Чудова стаття) Прекрасні фото! Браво авторові))) Шана майстрові Миколі Голованю!

Все так гарно показано, а насправді на подвір'ї свідка, краще б наведи б порядок !

Я свідок початку буді іівництва цього будинку ,бо жила по сусідству.В ті часи багато в містах Львові ,Луцьку та інших закривались старі кладовища поляків ,чехів ,і інші,він звозив памятники реставрував,так що більша частина робіт не його.Але дякувати Богу що є така людина ,яка зберегла це все ,що не закатали під бетон на дорогах і будинках зробивши масу негативу,хай краще воно буде в одному місці.Здоровя і наснаги.

Чудо-майстер який насправді став частиною історії нашого міста виглядає зовсім недоглянутим і покомканим мяко кажучи. от якби Міська влада або всі хто до нього ходять - щось йому допомагали - прибрати, помити, кофту купити, продуктів - було б супер!

Додати новий коментар