Мандруючи Рожищем: бари без їжі, готель без місць і надзвичайно привітні люди

^{Текст і фото: Людмила ЯВОРСЬКА}

Рожище важко назвати містечком, привабливим для туриста. Тут немає збережених древніх руїн чи сучасних модних атракціонів. Хоч в центрі міста і безліч барів, та тут не чекають посеред білого дня зголоднілого гостя – свої, рідні рожищани або замовляють заздалегідь, або гуляють на вихідних. А в єдиному на все місто готелі – лише два номери, і то – виявилися зайнятими.

Та прогулявшись Рожищем один день, починаєш розуміти: це місто, може, і не фонтанує цікавинками для заїжджих, проте має все для комфортного і затишного життя місцевих мешканців.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: МАНДРУЮЧИ КОВЕЛЕМ: АРОМАТИ, СМАКИ Й КРАЄВИДИ

Довідники підказують, що площа Рожища – 10 квадратних кілометрів, а це – фактично четверта частина Луцька. Проте на ці кілометри населення – лише 13 тисяч. Серед інших цифр – 1322 рік, коли Рожище вперше згадується в документах. Тоді князь Любарт подарував цей населений пункт церкві Іоанна Богуслава, що була на території Луцького замку. Три століття поспіль рожищани були кріпаками в луцьких церковників – відробляли панщину, виконували різні повинності. А в 1598 році Рожище нарешті отримало магдебурзьке право.

[caption] Від Луцька до Рожища автобусом – півгодини і 11 гривень. А дорогою – краса неймовірна: волиняни, схоже, вже готові до Великодня[/caption]
[caption] Мандрівку Рожищем почала від будівлі міської ради[/caption]
[caption] Попри те, що через місто ходять численні рейсові автобуси, велосипеди тут – популярний транспорт. Кажуть, навіть міський голова їздить на роботу на ровері. Чи бува не на цьому?[/caption]
[caption] Навпроти міської ради – сквер із пам’ятними знаками українським героям та українській незалежності. Плани були глобальнішими, та вже трохи облупилися…[/caption]
[caption] Поруч із міською радою – парк[/caption]
[caption] Паркова алея веде до Меморіального комплексу пам’яті загиблих у Другій світовій війні[/caption]
[caption] Позаду Меморіалу – храм Різдва Пресвятої Богородиці УПЦ КП[/caption]
[caption] Лівіше храму – приміщення, яке привернуло увагу і виявилося районним домом «Просвіта»[/caption]
[caption] У «Просвіті» вдалося безперешкодно добратися до головної сцени. Дізнавшись, що в гостях – журналісти, артистка Валентина Добровольська навіть організувала імпровізований виступ[/caption]
[caption] В цьому приміщенні – і районна бібліотека. Кажуть, тут чимало постійних читачів, чиї «карточки» списані назвами прочитаних книжок. Серед них – і Василь Козловський[/caption]
[caption] В читальній залі – теж людно[/caption]
[caption] А от юні відвідувачі мають інше заняття в бібліотеці[/caption]
[caption] А це – музична школа[/caption]
[caption] Повернувшись на центральну вулицю Незалежності, навпроти міської ради бачимо приміщення ще однієї бібліотеки – дитячої. Колись це був кінотеатр «Мир»[/caption]
[caption] Популярний у місті заклад «Квадрат» – на ремонті[/caption]
[caption] Ще трохи про велосипедне життя Рожища[/caption]
[caption] Тим не менше, через місто часто ходять рейсові автобуси, які рожищани використовують і для переміщень в межах міста[/caption]
[caption] Піцерію «Авеліно» місцеві рекомендували, та завітати не вийшло[/caption]
[caption] Нічний клуб «Люкс» називають найпопулярнішим в місті. Перевірити, за що саме – не вдалося, бо він відкривається пізно ввечері[/caption]
[caption] За кілька метрів – ще один нічний клуб. Теж кажуть, що популярний[/caption]
[caption] На запитання «де у вас найсмачніша кава?» відповідь знайшлася швидко, і – не розчарувала[/caption]
[caption] Кав’ярню «Coffee Time», виявляється, відкрили лише кілька днів тому[/caption]
[caption] Вивіска «Фото на документи за 5 хвилин» просто спровокувала. Перевірила – фотограф вклалася навіть в три хвилини, і лише за 10 гривень маю на згадку п’ять фотографій із Рожища[/caption]
[caption] Центральна точка Рожища – пам’ятник Богданові Хмельницькому. Розповідають, що колись молодята мали прикмету: обійти «батька Хмеля» тричі, тоді спільне життя буде довгим і щасливим[/caption]
[caption] Лавочки на центральному скверику порожніми рідко бувають. Відпочивають і люди, і коти[/caption]
[caption] Поруч – торговий центр «Велес»[/caption]
[caption] У центрі – Свято-Михайлівська церква УПЦ, збудована в 1920 році[/caption]
[caption] Три роки тому на майдані перед храмом посадили екзотичне дерево-платан, яке у народі називають деревом-солдатом через специфічний окрас стовбура в стилі «хакі». Кажуть, такі дерева живуть до двох тисяч років. Виходить, за якесь тисячоліття-два туристам буде за чим приїхати до Рожища[/caption]
[caption] Костел теж збудований у 1920 році. Нещодавно його реконструювали і він відносив роботу[/caption]
[caption] Хто зробив цей паровоз символом Рожища – сказати важко. Місцеві пригадують, що колись на цьому місці був величезний млин[/caption]
[caption] Районна спортивна школа недавно пережила серйозну реконструкцію[/caption]
[caption] Як і кожне місто, Рожище не без таких віп-районів[/caption]
[caption] Натрапила на місцевий офіс «Самооборони»[/caption]
[caption] Поруч – автогосподарство комунальної служби. Ще ті ретро автомобілі![/caption]
[caption] Місцеве ветеринарне училище, яке у Рожищі чомусь називають «балетним»[/caption]
[caption] А це – головна адмінбудівля, приміщення райради і райадміністрації[/caption]
[caption] Дитсадку, кажуть, уже понад півстоліття[/caption]
[caption] Рожищенські яблуні цвітуть просто неймовірно![/caption]
[caption] Найбільший у Рожищі відпочинковий заклад – комплекс «Фата Моргана»[/caption]
[caption] Тут тобі і ресторан, і готель, і спортзал, і басейн, і курси англійської мови. Щоправда, в готелі – лише два номери (150 і 200 грн), і ті були зайняті, а в ресторані не було кухаря. А от в спортзалі позайматися дозволили – 30 грн за заняття[/caption]
[caption] Ще одна відома місцина – у білій прибудові приймає відома на Волині гадалка, яку знають під ім’ям Чеченка[/caption]
[caption] А цей місцевий «стоунхедж» не розбирають роками. Кажуть, то бетон із колишнього пам’ятника Леніну[/caption]
[caption] Автостоянка чи швидше – бджолостоянка?[/caption]
[caption] Стир розділяє Рожище на дві частини. Центральна частина міста – ближче до Луцька, а за мостом – лікарня, поліклініка, навчальні заклади і житловий сектор[/caption]
[caption] Річка Стир[/caption]
[caption] Один із перший рожищенських магазинів працює і досі[/caption]
[caption] Зараз тут – навчально-реабілітаційний центр для діток із порушенням опорно-рухових функцій. Колись на цьому місці була старовинна кірха[/caption]
[caption] Греко-католицька капличка, а позаду – районна лікарня[/caption]
[caption] Їли Рожищенський сир? Його роблять десь за цим парканом[/caption]
[caption] А ось це, власне, причина, чому добралися аж на інший край міста. Дуже хотілося подивитись, як живе Рожищенський міський голова В’ячеслав Поліщук. Він – мер-легенда, адже на останніх виборах не мав жодного конкурента[/caption]
[caption] Не знаю, як щодо інших зловживань, а дорогу попід хату мер не проклав – сусід якраз ями лопатою засипав[/caption]
[caption] Є тут і такий вид транспорту[/caption]
[caption] Місцеві порадили заклад, що належить заступнику голови райадміністрації, але тут мене – панянку із фотоапаратом – запевнили, що «у нас не годують». Можливо, заходять тєлік подивитись… Хоча ні – судячи із запаху, то була якась велика курілка[/caption]
[caption] А в цей заклад я закохалася. Смачно, затишно, люб’язний персонал і що потрібно для справжнього щастя? звісно, wi-fi без пароля[/caption]
[caption] Щойно зібралася додому, а тут таке… Лишається пообіцяти, що вернусь))[/caption]


P.S. Найбільше в Рожищі вразили люди – привітні, добрі, які розповідали, радили, навіть співали і ні разу – ні разу! – не сказали оту найненависнішу для журналістів фразу: «А для чого ви фотографуєте? Сховайте свій фотоапарат!». Рожищани, дякую за гостинність!

<sub>***

Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа).</sub>