Луцький актор розповів, як познайомився із Саніним та чому назвав велосипед Манфредом

24 Червня 2016
Дмитра Мельничука знають у Луцьку як артиста драми, актора Волинського академічного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка. Також він у 90-х роках був контрабасистом рівненського гурту «Ot Vinta!», а нині грає в гурті, де всі учасники – професійні театральні актори. Окрім того, Дмитро знявся у кількох художніх фільмах, зокрема, і відомому «Поводирі» Олеся Саніна.

У волинському драмтеатрі Дмитро Мельничук – не лише актор, а й режисер. Вистава «Любов до скону», яку нещодавно презентував Дмитро, є вже не першою його режисерською постановкою.

Про це та інше актор розповів у радіопрограмі «Життєві історії Дмитра Мельничука» з Анастасією Передрій.

***

Я хотів і льотчиком бути, і пожежником. Але так вийшло, що після 4 класу пішов на театральний гурток. Коли закінчив школу, захопився театром і вирішив продовжити займатися цією справою. Зараз можу сказати, що є вже таке навіть перенасичення ролями – театральне моє життя було бурхливим, все-таки чотири театри. В останні роки більше звертаю увагу на режисуру, хочеться тут розвиватися і йти далі.

***
Реально мені подобається зараз бути «в тіні». Недавно мене «розбирали на кісточки» люди, які займаються дизайном людини, і з’ясувалося, що я «проектор». Це така людина, яка скеровує, яка не є таким лідером, що веде за собою людей, вона просто їх направляє. Тому це мені більше подобається: придумувати вистави і бачити, як люди в них розкриваються. Маю від того величезний кайф.

***
Комедію взагалі дуже важко ставити і так само дуже важко грати. Як нас вчили в інституті, комедію треба ставити і грати серйозно! А жанр, він візьме своє..

***
Колись Станіславський ще казав, що вік вистави – п’ять років. Тоді треба цю виставу або списувати, або вливати «свіжу кров». Коли актор, якому вже за 40, все життя грає 18-річного хлопчика (а таке було в тих театрах, де я грав), то я дуже протестую проти цього. Тим більше, що сцена додає чоловікам років. Жінки на сцені виглядають молодше, а чоловіки – навпаки.

***
Актори запам’ятовують не те, що вони говорять, а те, що мають сказати. Якщо ти ретельно розбираєш, що спонукало вчинити людину так чи інакше, що вона відчуває, що з нею відбувається в той момент, тоді дуже легко запам’ятовується текст персонажа.

***
У мене були ролі на 84 сторінки, я не лежав, задерши ноги на стінку, і вчив, а просто на сцені ти проживаєш життя персонажа і текст відкладається сам по собі. І навіть якщо ти забуваєш якісь фрази, то все одно знання обставин і ситуацій дозволяють імпровізувати.

***
Я познайомився з Олесем Саніним, коли знімався на каналі СТБ у проекті «Лев Троцький – трагедія демона революції». Їхав у Київ маршруткою з Луцька поруч з якимось мужиком. І я думав, що ж це за мужик такий, де я його бачив. Київські маршрутки зазвичай не зупиняються в Житомирі, а це, напевно, була якась доля, і водій заїхав в Житомир. Була зупинка 20 хвилин, я вийшов попити кави і згадав, що це Олесь Санін. Підійшов познайомитись, виявилося, що він теж їде маршруткою випадково, бо приїхав до батьків у Луцьк, а власна машина зламалася. Санін дав мені свою візитку і сказав передзвонити йому в 10 год ранку. І десь пів 10 мене будить телефонний дзвінок, приємний жіночий голос каже: «Мене звати Алла Самойленко, я асистент Олеся Саніна, він просив нагадати, щоб ви йому зателефонували». Я поїхав на студію «Пронто фільм», там зробили мені портфоліо – познімали відео і фото. І буквально через тиждень я потрапив в рекламу.

***
Потім пройшов певний час, знову подзвонила його асистентка і сказала, що Олесь зараз знімає фільм і там є невеличкий епізод, як сказав Санін, це саме мій епізод.

***
Я думав, що після 1999 року більше не буду займатися музикою. Коли йшов із «Ot Vinta», думав, що на музиці можна поставити хрест. А потім зрозумів, що, як і в театрі є ідеї, які хочеться втілити на сцені, так само є якісь ідеї музичні. Була створена в театрі група «Збіг обставин», вона проіснувала три роки. А десь рік тому виникла нова формація під назвою «Звортній зв'язок». Хочеться, звичайно, грати активніше, але оскільки у нас є основні роботи, то для музики залишається не так багато часу.

***
Свого велосипеда назвав Манфредом на честь відомого пілота-аса Першої світової війни Манфреда фон Ріхтгофена. В нього ще було прізвисько «Червоний барон». Це німецький пілот, який був джентльменом в небі і завжди казав: «Я воюю з технікою, а не з людьми». Якщо він підбивав літак, то завжди дивився, чи вижив пілот. Якщо так, то сідав біля нього, підбирав і відвозив на нейтральну територію. Чим цікавий він для Волині, що цей пілот починав свою службу під Ковелем.

***
Назвав так велосипеда, бо вєлік сам німецький. До речі, куплений у Славка Мазурка. Ми з цим вєліком пройшли вже і Крим, і Рим, і мідні труби.

***
Їжджу на роботу у велолосинах, правда, везу з собою в рюкзаку штани, сорочку.

***
По-моєму, я тільки тепер розумію, що таке – бути щасливим. Я на правильному шляху – починаю дивитися набагато простіше на життя. Знаходжу кайф взагалі у всьому – в стосунках, у побуті, в їжі. Навіть зранку, коли їду на роботу на вєліку, їду тихими вуличками і слухаю пташок. Розумію, що мені це подобається і я кінчиками пальців починаю торкатися щастя.
0

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter