Історії кохання тварин Луцького зоопарку

Після реконструкції до Луцького зоопарку прикуто багато уваги. Тут збільшилась кількість відвідувачів, й кожен волинський ЗМІ вже написав про звіринець.

Великий матеріал про тварин журналіста Сергія Хомінського нещодавно опублікувала газета «Волинь». Ми вибрали щасливі і не зовсім історії кохання мешканців Луцького звіринця.

Льончик і Мартишка

Самець червоної мавпи (якого ще називають гусаром) на ім’я Льончик має всі шанси стати однією з найколоритніших фігур оновленого звіринця. Щойно приїхавши до Луцька з Рівного, Льончик вразив усіх своєю любов’ю до бананів, цукерок... та молодої дружини, яка прибула на Волинь зі Львова. Вольєр гусара Льончика та його по-мавпячому чарівної подруги-мартишки (якій ще обирають ім’я) відтепер зустрічає відвідувачів на самісінькому вході до зоопарку.

[caption] Льончик[/caption]

Одинокий Масік

Найбільшим порушником тиші в Луцькому зоопарку нині є самець європейської лані на прізвисько Масік. У нього саме період гону, тож майже щохвилини Масік видає характерні гортанні звуки, чимось схожі на дуже гучне рохкання. Щоправда, привабити самицю йому все одно не вдасться. Адже обох тутешніх самочок ще до реконструкції загризли вночі бродячі пси, які проникли у вольєр через діряву огорожу. Лише Масік зміг відбитися своїми розкішними рогами.

Пелікан(ка) Коржик створить сім’ю наступного року

Історія появи торік у Луцькому зоопарку рожевого пелікана облетіла чи не всю Україну. Спочатку дзвінку до звіринця із села Коршів тут не повірили. Адже на іншому кінці дроту стверджували щось несусвітнє: мовляв, просто з рідного травневого волинського неба на голови спантеличених селян... упав пелікан! Як зізнається директор Людмила Денисенко, остаточно повірила в цю історію, тільки прибувши на місце події, та й то після того, як селянин відчинив двері свого гаража... Адже звідти справді вийшов, чи то пак — витупцював, характерною клишоногою ходою справжнісінький рожевий пелікан! Щоправда, був він тоді сірим і добряче виснаженим. Адже пернатому забракло сил повернутися на південь України з вирію, через що, власне, він і зробив вимушену посадку на гостинній волинській землі.

В зоопарку ще не з’ясували – «хлопчиком» чи «дівчинкою» є пелікан Коржик. Делікатна ситуація має прояснитися наступного року, тоді й візьмуться за створення міцної пеліканячої сім’ї з кількох особин.

[caption] Пелікан(ка) Коржик[/caption]

Нік і Даша

Вперше луцького лева Ніка я побачив цієї весни. Відразу й не повірив, що в кутку тісного напівтемного вольєра лежить сам цар звірів. Зустрівшись із твариною поглядом, я відразу відвів очі – витримати німий докір і сум було несила. По сусідству в таких же умовах мешкала левиця Даша. Свого часу пара не раз мала потомство. Але протягом двох останніх років розмножуватися їм не давали – з огляду на гостроту «квартирної проблеми» та невизначеність щодо її розв’язання.

Проте волинські леви таки дочекалися світлого майбутнього! Тепер вони знову разом – у просторому, добре освітленому і справді сучасному павільйоні. Цього разу я хвилин десять, немов зачарований, дивився в лев’ячі очі – в них читалися гордість та сила. А весь вигляд Ніка вказував на його усвідомлення своєї царственості. Тим часом левиця Даша по-котячому задирала голову і муркотіла, коли директорка Луцького зоопарку Людмила Денисенко почісувала її за вушком.