«BLOG на нічку»: «Той, у кого великий живіт, носить у ньому свою маму»

31 липня 2017

Сьогодні у традиційному  «BLOG на нічку» від «Таблоїда Волині» – історія лучанки Катерини Грушицької про катастрофу життя усіх недолюблених дітей.

Якщо бажаєте побачити і свій блог на сторінках нашого інтернет-видання – надсилайте тексти на електронку tabloyid@gmail.com.
***
Якось сиділи з подругою за кавою, розмовляли про дітей, сім’ю, любов, і вона промовила:

– Знаєш, я завжди заздрила своїй одногрупниці. У неї батьки були ну ніби з закордонного фільму. Оці-от усі екранні вечері за спільним столом, душевні розмови, розіграші та сімейні свята... А в мене такого не було. І взагалі лишилося відчуття якоїсь... недолюбленості.

Недолюблених дітей насправді дуже багато. І ця нестача любові насправді дуже помітна. Бо із недолюблених дітей виростають недолюблені дорослі. 

Звісно, кожна мама чи тато повинні любити дитину і разом з матеріальними «нагодувати-одягнути» мають давати ще й увагу, тепло, підтримку. Але реальність така, що в половини сімей часу на оте нематеріальне немає. Потрібно працювати, заробляти, щоб забезпечувати перший пункт, а решта... А решта якось уже потім. І коли «потім» настає, то часто приходить розуміння, що десь хтось трошки запізнився.

Окрім моральної травми та дискомфорту, з яким дитина може жити протягом усього життя, є ще й інші наслідки. Бажання завоювати батьківську любов інколи руйнує особистість дитини. В гонитві за примарним авторитетом для батьків уже доросла людина може витратити увесь свій життєвий час, так, зрештою, нічого і не здобувши.

Та моя подруга розповідала:

– У нас ніколи не було щирих розмов із мамою. А тато взагалі зі мною не розмовляв. Інколи створювалося враження, що я для нього порожнє місце. Якась невидима, чи що. Звісно, мене одягали, дбали про моє навчання, фінансово допомагали, хоча понад усе на світі хотілося, щоб тато обняв. Батьки завжди ставили за приклад інших дітей: той вчиться краще, та по господарству допомагає, той чогось там ще досяг. А я?.. Знаєш, я ж навіть заміж вийшла, мабуть, щоб їхню увагу привернути. Ну, хотіла, щоб вони пишалися тим, що чоловік у мене хороший, що сім’ю я гарну створила. А вийшло так, що своє життя цим занапастила, і вони тепер мають чим мені дорікнути...

У багатьох сім’ях ще й досі панує  радянська модель виховання. Тобто діти мають виховуватися в строгості, слухати батьків і завдавати якнайменше клопотів. І ніяких отих «сюсі-пусі»! Неприпустимо розмовляти з дітьми про особисте життя, та й нічого їм пхати носа в дорослі розмови. В таких сім’ях замість «Як твої справи?», «Що тебе турбує?», «Хочеш про це поговорити?» чути «Не твій клопіт!», «Не забивай мені голову своїми дрібницями» і «У мене власних проблем вистачає». І от діти слухають це, потім виростають, народжують дітей і через багато років ловлять себе на тому, що говорять ці ж фрази вже своїм нащадкам. Знайомо, правда ж? Як хтось сказав, недолюблені люди виховують наступне покоління недолюблених людей... 

Щоб ви собі зрозуміли: наслідки недолюбленості для дитини є катастрофічними. На перший погляд – ой, ну що тут такого, он нас теж не балували, але ж виросли ми нормальними. Так, нормальними. На перший погляд. А якщо зазирнути глибше? Недолюблена дитина має купу комплексів. Вона може бути товариською та енергійною зовні, проте лишатися боязкою в душі. Її свідомість переповнена страхами. І ще вона дуже жаліє себе. Бо вважає, що багато в чому поступається іншим – сміливішим, гарнішим, розумнішим. 

До речі, психотерапевт Берт Хеллінгер переконаний, що проблеми із зовнішністю теж  часто пов’язані з недостатньою увагою в дитинстві. Особливо це стосується тих, хто страждає від зайвої ваги. Хеллінгер каже: «Той, у кого великий живіт, носить у ньому свою маму»...

Навіть будучи дорослими, ми хочемо, щоб нас любили. Від величини отриманої любові залежить величина любові, яку ми передаємо. Тому любіть своїх дітей. Цілуйте  та обнімайте їх не лише з нагоди Дня народження чи особистого свята. Телефонуйте просто так, аби запитати, як справи. Виділяйте час для спільного відпочинку. Хай то буде якась година на місяць, але, повірте, для дитини це буде священна та найбільш очікувана година! Не повчайте, не діліться своєю надмірною мудрістю, а просто розмовляйте. Про кіно, родичів та знайомих, історію – будь-що. Зрештою, віддайте дитині ту недодану любов, щоб потім на схилі ваших літ вона розділила її з вами...

 

+1
+8
-1

Коментарі

Не заходьтесь тут в праведному гніві на кшалт "батьків треба любити і шанувати" і про прощення вселенське теж не треба, після цих слів: "Я ненавиджу своїх батьків". Я не підліток, мені вже за сорок і в самої дорослі діти. В нас прийнято, що коли батьки не алкаші, чи інші якісь асоціальні елементи, то все гаразд, а це не так. Мої були обоє з вищою освітою і на вигляд цілком пристойна сім"я, а я ті роки згадую як пекло пекельне. Мене били, жорстоко, до синяків, що боляче було сісти, до крові з носа, яка заливала зошити, коли мати вчила зі мною молодшокласницею уроки, до вирваних пасем волосся з голови. А за що? З семи років були "наряди" кожен день після школи помити підлогу у трикімнатній квартирі, відстояти чергу в магазині і притарабанити додому три літри молока і дві хлібини, вчитись на п"ятірки і четвірки в крайньому разі і глядіти молодшого на сім років брата, всі дівчатка в дворі ляльками гралися, а я з ним тягалась безкінечно. І жила я в постійному страху, бо мати як не била то верещала на мене без кінця, і лупасити могла почати за будь яку дурницю, не так стала, не так сказала, як їй хотілось, не те не туди поклала і таке інше, постійно звучали слова в тому сенсі, що я дурна і нікчемна, негарна і нінащо не здатна, оригінали слів наводити не буду. Про батька мовчу взагалі,крім всього вони ще й без кінця між собою гризлись, а злість на мені зганяли. Це катування моральне і фізичне продовжувалось сімнадцять років, Вступила в сімнадцять в університет і слава Богу покинула "гніздо" назавжди. Але виросла ненормальною в тому сенсі, що закомплесована була до краю, залякана, з підірваню нервовою системою і як наслідок слабеким фізичним здоров"ям. Ой, іще багато чого було і наслідки тягнуться до сих пір. Люди, будьте нормальними. відповідальними людьми, не калічте своїх дітей, бо деякими особинам не можна мати дітей категорично.

Додати новий коментар