BLOG на нічку: Не потрібно соромитися – приїздіть підкорювати Луцьк

04 серпня 2017

Традиційний «BLOG на нічку» від «Таблоїда Волині» сьогодні – це спогади луцької журналістки Валентини Мельник про підкорення нового міста, пошук себе та своєї ідеальної професії.
 
Якщо бажаєте побачити і свій блог на сторінках нашого інтернет-видання – надсилайте тексти на електронку tabloyid@gmail.com.
***
За місяць Луцьк наповниться новими людьми. Сьогоднішні абітурієнти стануть повноцінними студентами, які тішитимуться студентськими квитками і, їдучи від університету до своєї зупинки в тролейбусі, будуть ділитися враженнями від нової науки та хизуватися, кому ж до рук втрапив «щасливий квиток». Потім, звичайно, тією ж дорогою, бідкатися на купу завдань, які треба виконати на завтра.

Шлях цих юних людей із широко відкритими очима я називаю «підкоренням Луцька». Може звучить помпезно, але мені, дівчині, яка приїхала із мрією-маячком «стати журналісткою або редактором», цей шлях виявився саме таким.

Мені в 11 класі дехто із випускників школи говорив, що як тільки вони повмощувалися в аудиторіях своїх університетів, то викладачі одразу ж заявили: «Забудьте усе, чому вас навчали у школі». А мені прикро якось одразу ставало – як то я, навчаючись на філологічному профілі у колегіумі, маю забути усе? Мову, підмети-присудки? В моєму тоді ще ІФТаЖі такого, на щастя, не говорили. Було б дивно, якби сказали, погодьтесь. Це я до того, що моє «підкорення Луцька» не почалося спонтанно, із чистого листка А4, а було чітким планом.
Зараз у дівчатах із файлами у руках, через які видніються атестати та інші документи, впізнаю себе. Я, так як і вони у водія питала чи доїду я з ним до головного корпусу, шукала логіку в тому, що перед університетом Лесі Українки розмістився пам’ятник Тарасу Шевченку та тішилася, що через дорогу шумить такий класний фонтан.

Пари, майстер-класи, різні триденні школи додавали «приправки» до моєї страви-місії «стати луцьким працівником ЗМІ». Мабуть, я дуже добре себе знала, якщо слова «авторський оригінал», «репортаж», «перцептивний образ» давали мені зрозуміти, що я «в темі». Загалом – чого хотіла від навчання, те отримала. А бонусом було те, що на факультет приїздили відомі (мені не дуже) письменники та діячі. Чого тільки вартував мій земляк Макс Кідрук – який, як виявилося, родом із Володимирця.

«Підкорення Луцька» виднілося все ближче і ближче. І одного дня мені вистачило духу погодитися тимчасово (пощастило людям) попрацювати в одному інтернет-виданні. «Пфф, та легенько», – подумала я і майстерно на співбесіді не відповіла на запитання: «А хто в Луцьку зараз голова обласної адміністрації?». Облажалася як має бути. Але вакансію отримала, бо на інші запитання наче вдало відповідала. А Володимира Петровича згодом вживу ще й побачила =)

Моє «підкорення Луцька» триває й досі, але одночасно із процесом «підкорення себе». Я по-своєму виконую буденну роботу, по-своєму мрію, по-своєму вичитую новини, по-своєму пишу і сміюся, але при цьому всьому зі мною є мій Луцьк, який так і залишиться непідкореним, бо на виконання цієї мети я спеціально не ставитиму дедлайну. В цьому буде особливість.
А своїми «доріжками підкорення» за декілька тижнів крокуватимуть у мантіях нові жителі Луцька, які стовідсотково закохаються у замок, відвідуватимуть цікаві заходи на Театральній площі міста і фотографуватимуться у серці біля РАЦСу.

 

+1
+5
-1

Коментарі

слухай дитино,задуманe і пeрeтворeнe в бізнeс купки бариг Гуся і ко,на крові частини молоді на сході,нe сожe сприйматись.Молитви чeтайтe за душі убієнних!!!

Додати новий коментар