​BLOG на нічку: Чоловік, з яким снідають

08 серпня 2017

Сьогодні у традиційному «BLOG на нічку» від «Таблоїда Волині»  – весела розповідь журналістки, поетки Юлії Фінковської про дівочі мрії, гастрономічні експерименти та естетику білого в літній маршрутці.
 
Якщо бажаєте побачити і свій блог на сторінках нашого інтернет-видання – надсилайте тексти на електронку tabloyid@gmail.com.
***

Є чоловіки, з якими хочеться кутатися у плед із великими чашками какао і дивитися фільми. Є чоловіки, з якими хочеться пити вино неодмінно в якійсь картинній галереї. Цей був із тих, з якими кортіло поснідати.

Було літо. Він сидів у маршрутці «Луцьк-Нетішин» по діагоналі від мене, чим зробив мені величезний дарунок – можливість споглядати його. То буває вкрай рідко, щоб я так зацікавлено, із відверто погано прихованим запалом в очах, розглядала незнайомця. Високий, брюнет, волосся вкладено гелем назад. Аж світиться, бо так багато в ньому білого: легка ситцева біла сорочка, льняні білі штани, білі шкарпетки і туфлі у дірочки, біла валізка, білий рюкзак і навіть мобільник білий. Віє смачними парфумами і впевненістю.

Так-от, він із тих, з ким хочеться снідати, подумала тоді я. Навіть не так – він із тих, для кого хочеться готувати сніданки. Щось розкішне і витончене, як ця ідеальна сорочка, як ці безапеляційно випрасувані штани. Готувати, уявляючи, як граційно, красиво і доладно він їстиме.

Щось таке ж досконале, як він зараз.... Хрумкий тост із яйцем пашот, свіжою рукколою, сирним соусом і маринованими мідіями… Багет із часниковим маслом, зеленню і копченим лососем… Млинці зі шпинатом і сиром фета… Шоколадний круасан із лимонним курдом… Бананові панкейки з арахісовим маслом…

Нудна довга дорога, змішуючись із захватом і фантазією, давала про себе знати. Аж доки на одній із зупинок цей алебастрово-молочний ідеал не повернувся в маршрутку із… величезним хот-догом. Я скривилася. Вибудуваний впродовж години світ посипався. Востаннє такий дисонанс я відчувала, коли чоловік з дуже неохайними нігтями грав симфонію на фортепіано. Але тоді той дисонанс вилився у захват, а тут навпаки.
Забувши вже остаточно усі правила пристойності, я ще пильніше прикипіла очима до чоловіка у витонченому білому, напружено очікуючи на той перший укус вуличної їжі. Пан не гаяв часу дарма, сів на місце і одразу ж смачно припав до хот-дога, намагаючись відкусити побільше.

І тут світ почав руйнуватися з небаченою швидкістю: на білі-білі безапеляційно випрасувані штани посипалась капуста, морква і сосиска під кетчупом та майонезом. Втім, чоловіка це не дуже потурбувало, бо апетит таки перемагав умовності. Зрештою, він побачив цю прикрість (Крах! Фатальність! Руйнування мрій!) лише, коли доїв. Тоді взяв і просто рукою розтер майонезну масу по штанях, гидко прицмокуючи і облизуючи пальці.

Десь між нами добряче гепнулися кілька маленьких амурчиків. Ось так і повергають до реальності. Я одягла навушники і почала мріяти, як міг би снідати мій улюблений французький співак Даніель Лавуа. 

+1
+4
-1

Коментарі

Ааахххаа. Юліє, супер! А ви насправді оте все вмієте готувати,що у тексті виписано? )))

Після перерахованих ранкових привілегій,хочу стати тим,кого хочеться годувати сніданками.Зроду такого не їв)

Нецікаво,журналістка думає,що вона велике цабе. А їй ще вчитись і вчитись.І не факт,що вивчиться.

А мені сподобався текст. Люблю читати пости Юлі у соцмережах, а тепер і блог дівча веде! Юльцю, пиши частіше.

Знаю авторку особисто. Нормальна дівчина, вміє цікаво розказувати історії, пише класні вірші. Може, у журналістиці іще треба вчитися, але точно можу сказати, що вона не самозакохана і критику бере до уваги.

Додати новий коментар