Викидень, позаматкові та невдалі ЕКО – через що пройшла волинянка, щоб народити

^{Текст: Наталка Мазепа}

^{Фото: Софія Гудич}

Коли ми почули цю історію, то одразу вирішили, що її потрібно опублікувати, аби дати надію сотням інших жінок, які безуспішно намагаються завагітніти та шукають підтримку не там, де потрібно, або й зовсім опустили руки.

Імена та рідне місто «Таблоїд Волині» змінив за проханням героїв, усе інше – одкровення, яке варте того, щоб бути почутим.

***

Протягом п'яти років я намагалася народити дитину. У мене був викидень, дві позаматкові та операції з видалення маткових труб. Три ЕКО, які не прижилися. Чоловік не вилазив з заробітків, а я з лікарень… Ми витратили тисячі доларів. Однак, з самого початку нашого шляху ми не втратили основного – надію. Знали, що будемо йти до кінця.

Познайомилася з своїм майбутнім чоловіком у 2008 році. Тоді я працювала вихователькою у дитячому садочку і знімала квартиру у Володимирі-Волинському. Якось у інше крило будинку, кімнату в якому орендувала, поселилися студенти. Серед них був і мій Сергій.

Від початку наших зустрічей майже одразу вирішили, що будемо жити разом. Через 2,5 роки – одружилися.

Після кількох місяців подружнього життя спіймали себе на думці, що вже готові стати батьками і хочемо малюка.

Записалися на огляд до лікарів та на усі потрібні аналізи. Нам сказали, що усе добре – можна вагітніти. Мені було 25, а чоловікові – 23 роки.

Через три місяці відкритого статевого життя, коли результатів ніяких не було, я вирішила поїхати у «Боголюби», аби переконатися, чи не помилилися у лікарні. У приватній клініці мені зробили дообстеження, зокрема, продування маткових труб. Також виписали гормональні таблетки для незначної гормональної стимуляції вагітності.

Моєму щастю не було меж, коли після двох курсів такої стимуляції я завагітніла. Але не так сталося, як гадалося… Через чотири тижні мене почав боліти живіт. Біль був нестерпним…

Коли вже серед ночі в міській лікарні я сказала, що у мене затримка, вкололи прогестерон і сказали чекати до ранку. На ранковому УЗД поставили підозру на позаматкову вагітність, але толком ніхто нічого не сказав. Залишилося чекати і пити таблетки для підтримки вагітності. Поки не підтвердився діагноз.

Моя перша операція пройшла з повним видаленням маткової труби.

Мене заспокоювали, казали, що все буде добре, адже аналізи хороші, та й ще одна труба залишилася…

Три місяці я оклигувала вдома і чекала повного одужання.

Навесні 2012 року ми знову почали проходити обстеження, адже дуже хотіли дитя. Ми вирішили поїхати до Вадима Валентиновича Петровського у Центр репродуктивної медицини «Боголюби». Там були гормональні обстеження, аналізи, і мені призначили операцію для перевірки труби, яка залишилася. Результати були хорошими. Лікарі виписали таблетки і сказали їхати додому. Після трьох місяців очікування можна було знову вагітніти.

Таблетки я пропила лише місяць, потім чомусь зневірилася і нічого більше не хотіла вживати, робити, навіть почала втрачати бажання жити.

Я шукала розради і у батюшок, і у бабок, і у знахарок… Мені виливали віск, гадали на кавовій гущі, ворожили на картах… Було купання у домашньому виноградному вині, скручування свічок, які треба запалювати у певні дні з певним ритуалом та молитвою… У бабок були свої версії – хтось казав, що пороблено, хтось, що все буде добре. Всі обманювали, бо ж на прийомі виявлялося, що у мене з внутрішніми органами все гаразд (на той час я вже була без однієї маткової труби). Лише одна – пані Надія сказала правду…

Пройшов рік після лапераскопії та поневірянь і ми поїхали з чоловіком за кордон на відпочинок. Там в мене почав боліти живіт. Несподівано тест показав, що я вагітна. Це була така радість і неймовірний приплив енергії.

За три дні після тесту в мене почалася кровотеча. Я дзвоню до лікаря у міську лікарню – мені призначають кровоспинні таблетки і постільний режим. Сказали здавати кров на ХГЧ. Аналіз показав, що ще вагітна. Тиждень я пролежала з кровоспинними таблетками і пішла на УЗД та почула, що вагітність я втратила. Були сльози, був відчай…

Тоді почався наш пошук клінік з репродукції. Я вже знала, що сама не зможу нормально завагітніти і виносити дитину. Читала за Тернопіль, читала за Івано-Франківськ, Львів. Вирішила поїхати в Івано-Франківську державну клініку. Перше враження, що це – «конвеєр», безперервний потік людей. Це мене і зупинило. Ніхто не цікавився, що я робила, що приймала до того, як звернутися до них, а одразу оголосили суму за ЕКО.

Тоді, це вже був 2015 рік, вирішила поїхати у Львів, адже багато читала позитивних відгуків за Медичний центр «Інтерсоно». Комусь, можливо, він допоміг, але, як потім виявиться, не мені…

Клініка приватна, тому усе за гроші, але – чистота, порядок, сервіс високого рівня. Знову почали усе з початку – аналізи, які тільки можна: на сумісність, на гормони, на щитовидку; різні УЗД, гістероскопії…

Я їздила з Володимира у Львів кілька разів на тиждень, проводячи у клініці інколи всього лиш 20 хвилин.

Перед безпосередньою підготовкою до ЕКО довелося зробити операцію на яєчнику – на фоні гормональних таблеток у мене сформувалася кіста. У листопаді мене успішно прооперували і за довгим лікарським протоколом почали приймати курс таблеток перед ЕКО, нові аналізи, нові витрати. Мені приписали «Біовен», який коштував 11 тисяч гривень за курс. Ми, звісно, з чоловіком погодилися, бо грошей уже ніхто не рахував, коли йшлося про народження дитини.

Протягом двох років ми витратили до 4-х тисяч доларів на три ЕКО, які не прижилися.

Був розпач і депресія. Я навіть казала чоловіку: «Давай розійдемося – я ж не можу народити дитину. Знайди собі іншу, яка може». Але чоловік розумів, що це в мені говорить розпач, тому заспокоював і підтримував далі. Лише завдяки підтримці Сергія ми не зупинилися.

Звісно, що думали і про інтернат, і про сиротинець, і вже почали в інтернеті шукати, де є будинки дитини, цікавилася всиновленням і розпитували знайомих… Були готові й до такого. Але тоді я згадала слова пані Надії – тої гадалки, яка колись сказала: «Не знаю, чи пройде 2 роки, чи буде 2-е місто, але тоді ти народиш сина». У той момент, я вирішила, що не дарма я це згадала. Ці слова заспокоїли та вкотре повернули надію стати мамою.

Минув деякий час, у мене знову затримка… Зробила тест – 2 смужки. Щастю не було меж!

«Давай не будемо спішити. Треба впевнитися, що все гаразд», – казав чоловік, але я не була готова до якихось сумнівів, навіть раціональних. Після першої позаматкової, після викидня, після трьох ЕКО, які не прижилися. У мене була ще одна маткова труба і, як мені тоді здавалося, ще один-єдиний шанс.

Телефоную у Львів до своєї лікарки і вона відправляє мене здати аналізи. Одного дня показує вагітність, наступного – нічого немає. Мені лікарка каже: «Або позаматкова, або щось не те».

А я, не зважаючи на те, вірю, що все буде добре. Через деякий час у мене починає мазатися. Знову потрапляю в лікарню. Знову капельниці прогестерону…

Я пролежала так три дні і виписалася під свою відповідальність, аби поїхати на обстеження у приватну клініку «Здорова сім’я», що у Нововолинську.

Там узист мені каже, що все добре і призначає мені кровоспинні таблетки. Через кілька днів знову мажеться. Я йду у той же центр і чую, що у матці нема плідного яйця. Питаю: «Як це можливо? Адже мене у мене не було кровотечі?». Лікарі розводять руками.

Коли прийшла додому, то одразу набирала до Петровського у клініку «Боголюби». Викликав терміново до себе.

Ніч була неспокійна, я вся в сльозах і у здогадках: що нас чекає.

Вранці приїжджаємо з чоловіком до Луцька і йдемо у медичний центр на прийом. Вадим Валентинович мене відправляє на УЗД і тут остаточний діагноз – вас друга позаматкова. Сльози, розпач і життя не миле… Втішали, казали, що все буде добре. В лікарні запевняли, що допоможуть усе налагодити. Сам лікар Петровський робив операцію на видалення другої труби.

Це було 20 лютого 2017 року. Слова лікаря: «Не переживай, будеш ти мамою!» дали мені те, що я потребувала – поштовх і бажання йти далі.

Довго говорили з чоловіком, вирішували, що робити, адже яєчники дуже ослаблені. І ми дійшли згоди, якщо скажуть, що потрібна донорська яйцеклітина, то погодимося на це. Спершу думала попросити знайомих чи подруг про допомогу, бо ж ціна донорської яйцеклітини «кусюча» – приблизно 10 тисяч гривень, а для підсадки потрібно дві. Але чоловік категорично відмовився і наполіг на банку яйцеклітин.

Приїхавши у Луцьк до лікаря, знову розказала, що мені капали, які маніпуляції проводили. Петровський вкотре заспокоїв мене, сказав, що все буде добре.

На початку травня почали стимуляцію, а вже вкінці місяця мені зробили четвертому підсадку (ЕКО).

Коли я приїхала на підготовку, виявилося, що у мене дуже мало власних яйцеклітин. Фактично їх залишилося дві. Мені сказали, що у мене лише єдиний ембріон, але вже тоді я відчувала, що той один – це мій син.

У «Боголюбах» мене здивувало, що там усі маніпцляції показують на екрані. Як робиться підсадка, як вводиться катетер, сам ембріончик, коли він пускається у матку… У Львові мені цього не показували.

Коли лікар зробив свою роботу, ввімкнули заспокійливу музику, і медсестри сказали мені полежати, розслабитися та думати про хороше. Пам’ятаю, як гладила живіт і говорила: «Синочку, все буде добре».

На шостий день після підсадки я роблю тест. Кличу свою сусідку, яка увесь час мене підтримувала і заспокоювала, та кажу: «Дивися, друга смужка». Наступного дня, я знову роблю тест – смужка вже яскравіша. До 14-го дня вагітності я зробила штук 25 тестів.

Коли знову приїхала до Вадима Валентиновича Петровського на огляд, лікар привітав мене з вагітністю.

Звісно, що усю вагітність супроводжували таблетки, підтримки, контроль та аналізи.

Через, напевно, найдовших у моєму житті 9 місяців, у пологовому будинку міста Луцька побачив світ мій синочок.

Коли через деякий час приїхали з синочком на перевірку, мене дуже здивували відповідь Петровського на мої слова подяки. «Я просто інструмент в руках Бога», – сказав лікар.

Моя порада тим, хто вже втратив надію – ніколи не опускайте руки. Якщо є підтримка з боку чоловіка, рідних – ідіть до кінця. Не жалійте себе, ресурсів і всього іншого. Я була готова на все. Перша спроба невдала – ідіть на другу, друга – на третю. Жодні гроші не замінять того щастя, коли ти перший раз зустрічаєшся зі своїм дитям, з його запахом, посмішкою. Це маленьке щастя варте усіх ваших зусиль!

***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].