Викидень, позаматкові та невдалі ЕКО – через що пройшла волинянка, щоб народити

23 Листопада 2018

Текст: Наталка Мазепа

Фото: Софія Гудич

Коли ми почули цю історію, то одразу вирішили, що її потрібно опублікувати, аби дати надію сотням інших жінок, які безуспішно намагаються завагітніти та шукають підтримку не там, де потрібно, або й зовсім опустили руки.

Імена та рідне місто «Таблоїд Волині» змінив за проханням героїв, усе інше – одкровення, яке варте того, аби бути почутим.

***

Протягом п'яти років я намагалася народити дитину. У мене був викидень, дві позаматкові та операції з видалення маткових труб. Три ЕКО, які не прижилися. Чоловік не вилазив з заробітків, а я з лікарень… Ми витратили тисячі доларів. Однак, з самого початку нашого шляху ми не втратили основного – надію. Знали, що будемо йти до кінця.

Познайомилася з своїм майбутнім чоловіком у 2008 році. Тоді я працювала вихователькою у дитячому садочку і знімала квартиру у Володимирі-Волинському. Якось у інше крило будинку, кімнату в якому орендувала, поселилися студенти. Серед них був і мій Сергій.

Від початку наших зустрічей майже одразу вирішили, що будемо жити разом. Через 2,5 роки – одружилися.

Після кількох місяців подружнього життя спіймали себе на думці, що вже готові стати батьками і хочемо малюка.

Записалися на огляд до лікарів та на усі потрібні аналізи. Нам сказали, що усе добре – можна вагітніти. Мені було 25, а чоловікові – 23 роки.

Через три місяці відкритого статевого життя, коли результатів ніяких не було, я вирішила поїхати у «Боголюби», аби переконатися, чи не помилилися у лікарні. У приватній клініці мені зробили дообстеження, зокрема, продування маткових труб. Також виписали гормональні таблетки для незначної гормональної стимуляції вагітності.

Моєму щастю не було меж, коли після двох курсів такої стимуляції я завагітніла. Але не так сталося, як гадалося… Через чотири тижні мене почав боліти живіт. Біль був нестерпним…

Коли вже серед ночі в міській лікарні я сказала, що у мене затримка, вкололи прогестерон і сказали чекати до ранку. На ранковому УЗД поставили підозру на позаматкову вагітність, але толком ніхто нічого не сказав. Залишилося чекати і пити таблетки для підтримки вагітності. Поки не підтвердився діагноз.

Моя перша операція пройшла з повним видаленням маткової труби.

Мене заспокоювали, казали, що все буде добре, адже аналізи хороші, та й ще одна труба залишилася…

Три місяці я оклигувала вдома і чекала повного одужання.

Навесні 2012 року ми знову почали проходити обстеження, адже дуже хотіли дитя. Ми вирішили поїхати до Вадима Валентиновича Петровського у Центр репродуктивної медицини «Боголюби». Там були гормональні обстеження, аналізи, і мені призначили операцію для перевірки труби, яка залишилася. Результати були хорошими. Лікарі виписали таблетки і сказали їхати додому. Після трьох місяців очікування можна було знову вагітніти.

Таблетки я пропила лише місяць, потім чомусь зневірилася і нічого більше не хотіла вживати, робити, навіть почала втрачати бажання жити.

Я шукала розради і у батюшок, і у бабок, і у знахарок… Мені виливали віск, гадали на кавовій гущі, ворожили на картах… Було купання у домашньому виноградному вині, скручування свічок, які треба запалювати у певні дні з певним ритуалом та молитвою… У бабок були свої версії – хтось казав, що пороблено, хтось, що все буде добре. Всі обманювали, бо ж на прийомі виявлялося, що у мене з внутрішніми органами все гаразд (на той час я вже була без однієї маткової труби). Лише одна – пані Надія сказала правду…

Пройшов рік після лапераскопії та поневірянь і ми поїхали з чоловіком за кордон на відпочинок. Там в мене почав боліти живіт. Несподівано тест показав, що я вагітна. Це була така радість і неймовірний приплив енергії.

За три дні після тесту в мене почалася кровотеча. Я дзвоню до лікаря у міську лікарню – мені призначають кровоспинні таблетки і постільний режим. Сказали здавати кров на ХГЧ. Аналіз показав, що ще вагітна. Тиждень я пролежала з кровоспинними таблетками і пішла на УЗД та почула, що вагітність я втратила. Були сльози, був відчай…

Тоді почався наш пошук клінік з репродукції. Я вже знала, що сама не зможу нормально завагітніти і виносити дитину. Читала за Тернопіль, читала за Івано-Франківськ, Львів. Вирішила поїхати в Івано-Франківську державну клініку. Перше враження, що це – «конвеєр», безперервний потік людей. Це мене і зупинило. Ніхто не цікавився, що я робила, що приймала до того, як звернутися до них, а одразу оголосили суму за ЕКО.

Тоді, це вже був 2015 рік, вирішила поїхати у Львів, адже багато читала позитивних відгуків за Медичний центр «Інтерсоно». Комусь, можливо, він допоміг, але, як потім виявиться, не мені…

Клініка приватна, тому усе за гроші, але – чистота, порядок, сервіс високого рівня. Знову почали усе з початку – аналізи, які тільки можна: на сумісність, на гормони, на щитовидку; різні УЗД, гістероскопії…

Я їздила з Володимира у Львів кілька разів на тиждень, проводячи у клініці інколи всього лиш 20 хвилин.

Перед безпосередньою підготовкою до ЕКО довелося зробити операцію на яєчнику – на фоні гормональних таблеток у мене сформувалася кіста. У листопаді мене успішно прооперували і за довгим лікарським протоколом почали приймати курс таблеток перед ЕКО, нові аналізи, нові витрати. Мені приписали «Біовен», який коштував 11 тисяч гривень за курс. Ми, звісно, з чоловіком погодилися, бо грошей уже ніхто не рахував, коли йшлося про народження дитини.

Протягом двох років ми витратили до 4-х тисяч доларів на три ЕКО, які не прижилися.

Був розпач і депресія. Я навіть казала чоловіку: «Давай розійдемося – я ж не можу народити дитину. Знайди собі іншу, яка може». Але чоловік розумів, що це в мені говорить розпач, тому заспокоював і підтримував далі. Лише завдяки підтримці Сергія ми не зупинилися.

Звісно, що думали і про інтернат, і про сиротинець, і вже почали в інтернеті шукати, де є будинки дитини, цікавилася всиновленням і розпитували знайомих… Були готові й до такого. Але тоді я згадала слова пані Надії – тої гадалки, яка колись сказала: «Не знаю, чи пройде 2 роки, чи буде 2-е місто, але тоді ти народиш сина». У той момент, я вирішила, що не дарма я це згадала. Ці слова заспокоїли та вкотре повернули надію стати мамою.

Минув деякий час, у мене знову затримка… Зробила тест – 2 смужки. Щастю не було меж!

«Давай не будемо спішити. Треба впевнитися, що все гаразд», – казав чоловік, але я не була готова до якихось сумнівів, навіть раціональних. Після першої позаматкової, після викидня, після трьох ЕКО, які не прижилися. У мене була ще одна маткова труба і, як мені тоді здавалося, ще один-єдиний шанс.

Телефоную у Львів до своєї лікарки і вона відправляє мене здати аналізи. Одного дня показує вагітність, наступного – нічого немає. Мені лікарка каже: «Або позаматкова, або щось не те».

А я, не зважаючи на те, вірю, що все буде добре. Через деякий час у мене починає мазатися. Знову потрапляю в лікарню. Знову капельниці прогестерону…

Я пролежала так три дні і виписалася під свою відповідальність, аби поїхати на обстеження у приватну клініку «Здорова сім’я», що у Нововолинську.

Там узист мені каже, що все добре і призначає мені кровоспинні таблетки. Через кілька днів знову мажеться. Я йду у той же центр і чую, що у матці нема плідного яйця. Питаю: «Як це можливо? Адже мене у мене не було кровотечі?». Лікарі розводять руками.

Коли прийшла додому, то одразу набирала до Петровського у клініку «Боголюби». Викликав терміново до себе.

Ніч була неспокійна, я вся в сльозах і у здогадках: що нас чекає.

Вранці приїжджаємо з чоловіком до Луцька і йдемо у медичний центр на прийом. Вадим Валентинович мене відправляє на УЗД і тут остаточний діагноз – вас друга позаматкова. Сльози, розпач і життя не миле… Втішали, казали, що все буде добре. В лікарні запевняли, що допоможуть усе налагодити. Сам лікар Петровський робив операцію на видалення другої труби.

Це було 20 лютого 2017 року. Слова лікаря: «Не переживай, будеш ти мамою!» дали мені те, що я потребувала – поштовх і бажання йти далі.

Довго говорили з чоловіком, вирішували, що робити, адже яєчники дуже ослаблені. І ми дійшли згоди, якщо скажуть, що потрібна донорська яйцеклітина, то погодимося на це. Спершу думала попросити знайомих чи подруг про допомогу, бо ж ціна донорської яйцеклітини «кусюча» – приблизно 10 тисяч гривень, а для підсадки потрібно дві. Але чоловік категорично відмовився і наполіг на банку яйцеклітин.

Приїхавши у Луцьк до лікаря, знову розказала, що мені капали, які маніпуляції проводили. Петровський вкотре заспокоїв мене, сказав, що все буде добре.

На початку травня почали стимуляцію, а вже вкінці місяця мені зробили четвертому підсадку (ЕКО).

Коли я приїхала на підготовку, виявилося, що у мене дуже мало власних яйцеклітин. Фактично їх залишилося дві. Мені сказали, що у мене лише єдиний ембріон, але вже тоді я відчувала, що той один – це мій син.

У «Боголюбах» мене здивувало, що там усі маніпцляції показують на екрані. Як робиться підсадка, як вводиться катетер, сам ембріончик, коли він пускається у матку… У Львові мені цього не показували.

Коли лікар зробив свою роботу, ввімкнули заспокійливу музику, і медсестри сказали мені полежати, розслабитися та думати про хороше. Пам’ятаю, як гладила живіт і говорила: «Синочку, все буде добре».

На шостий день після підсадки я роблю тест. Кличу свою сусідку, яка увесь час мене підтримувала і заспокоювала, та кажу: «Дивися, друга смужка». Наступного дня, я знову роблю тест – смужка вже яскравіша. До 14-го дня вагітності я зробила штук 25 тестів.

Коли знову приїхала до Вадима Валентиновича Петровського на огляд, лікар привітав мене з вагітністю.

Звісно, що усю вагітність супроводжували таблетки, підтримки, контроль та аналізи.

Через, напевно, найдовших у моєму житті 9 місяців, у пологовому будинку міста Луцька побачив світ мій синочок.

Коли через деякий час приїхали з синочком на перевірку, мене дуже здивували відповідь Петровського на мої слова подяки. «Я просто інструмент в руках Бога», – сказав лікар.

Моя порада тим, хто вже втратив надію – ніколи не опускайте руки. Якщо є підтримка з боку чоловіка, рідних – ідіть до кінця. Не жалійте себе, ресурсів і всього іншого. Я була готова на все. Перша спроба невдала – ідіть на другу, друга – на третю. Жодні гроші не замінять того щастя, коли ти перший раз зустрічаєшся зі своїм дитям, з його запахом, посмішкою. Це маленьке щастя варте усіх ваших зусиль!

***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

22

Читати ще

Коментарі

Лучанин

Дуже гарна стаття! Дякую!

читачка

У мене нема слів...Просто неймовірна жінка! Щастя вашій сім'ї!

Ольга

Мотивує

Іванна

Хороша прихована реклама.Краще б жінка за ті тисячі взяла додому обділеного любов'ю малюка.

Л

Щастя вашій сім'ї та здоров'я вашому янголу

В.Т.

Петровські насправді лікарі від Бога! Нам допомогли завагітніти з першої спроби. У 2014 обійшлось у 5000 грн. Щира подяка, земний уклін!

Анна

В.Т., ви могли б і без Петровського завагітніти з першої спроби.

Маріана

Не кожен може взяти в сімью прийомного малюка. Тим більше що це реально важко в нашій країні. Хай все буде гаразд у цієї сімьї, появилась довгожданна дитинка і це добре

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter