Хвилинка слави: двометровий інженер з Волині, у якого 50-й розмір ноги

11 Жовтня 2018

Текст і фото: Юлія ДЗЬОБИК

Ніколи не здогадаєшся, наскільки цікавими є люди, які ходять тими ж вулицями, що і ми, сидять поруч у маршрутках, смакують каву за сусіднім столиком в кафе або ж чекають на зупинках громадського транспорту. У кожного з них – унікальна історія, яка заслуговує на те, аби бути почутою.

Потрапити у «Хвилинку слави» від «Таблоїда Волині» може кожен. Cловом, якщо побачите наших журналістів, не соромтеся і ловіть свою!

Цього разу героєм розмови став 20-річний Микола Лесик. Не побачити юнака заввишки більше 2-х метрів неможливо, але мало хто з першого погляду зрозуміє, що він займається екстрим-вокалом, сидів у камері з грузинами в Ізраїлі, носить кеди 50-го розміру та має чимало великих мрій. Знайомтеся!

***

Якби треба було розповісти про себе трьома реченнями, що б це було?

Це доволі дивно, але перше, що спадає на думку, це струс мозку, люди по груди і маяк. Перед новим роком в останній робочий день я просто заходив на роботу і вдарився об дверне гальмо так, що отримав струс мозку. Маяк, бо у натовпі всі зазвичай орієнтуються на мене, а з людьми по груди, думаю, і так все зрозуміло.

Розкажи, де народився і чим займаєшся?

Народився у Луцьку, деякий час проживав у Маневицькому районі, зараз місцем прописки є село Піддубці, а в реальності я живу у Вроцлаві. Одного дня просто набридла напружена ситуація в сім’ї і вирішив переїхати не лише в інше місто, але й в іншу країну. У Вроцлаві був друг, який давно мене кликав до себе.

Якщо починати спочатку, то після 9-го класу школи пішов навчатися у технічний коледж ЛНТУ на спеціальність «ремонт і обслуговування автомобілів та двигунів». Я виріс в селі, багато працював із технікою, у 14 років вже впевнено почувався за кермом автомобіля, тому професія мені подобалася. На 4-му курсі я відчув, що пора намагатися заробляти собі на життя, а не лише брати кошти від батьків. Частково прогулюючи пари, влаштувався на свою першу роботу на завод «Модерн Експо». Літо відпрацював, але на початку навчального року на вимогу батька звільнився, щоб таки спокійно довчитися в коледжі.

Дуже скоро знову відчув бажання піти на роботу, знову трохи прогулював пари, а взимку відчув, що можу щось більше. У цеху, де я працював на листозгині, були дуже хороші технологи, приходив до них у вихідні і після нічних змін з комп’ютером, вивчав щось нове. А навесні мені запропонували спробувати попрацювати конструктором. Я зрозумів, що у 19 років такий шанс випадає нечасто, тому докладав максимум зусиль, проходив навчання, займався самоосвітою і таки отримав цю роботу!

Разом з тим отримав ще й неоціненний досвід співпраці та спілкування з людьми, які вже по 10 років працювали у галузі, переміг якесь невміння формулювати свої думки та висловлювання. До мене виявляли повагу як до людини, яка зробила себе сама, без блату і зв’язків. Цей досвід виростив у мені особистість, яка має ціну своїм вчинкам, вміє за них відповідати, може легко знаходити спільну мову з людьми і знає у досягненні цілей, як зробити все так крок за кроком, щоб потім до цього не повертатися. Пропрацював рік і два місяці, а у літню відпустку полетів до Ізраїлю, де здобув кардинально інший життєвий досвід.

Які враження від Ізраїлю?

О, не так від Ізраїлю, як від їхніх законів! Мене не впустили до країни і посадили на 5 діб у камеру. Так вони борються з тими, хто приїхав нелегально працювати, а я ж насправді поїхав відпочивати. І доки йшла перевірка документів, треба було чекати. Мені залишили лише гаманець і пачку цигарок, за ці дні у камері зі свастикою на стіні, намальованою зубною пастою, майже почав вчити грузинську, оскільки грузинів там було чимало. Кожного дня люди змінювалися, серед них було і дуже багато цікавих, а я все сидів і сидів. Як досвід то було непогано, але найближчі 10 років не можу туди поїхати, та й не дуже хочеться, якщо чесно.

А вдома в цей час розлучалися батьки, і було емоційно якось дуже важко, тому вирішив, що пора будувати нове життя.

А навчання усе-таки завершив?

Так, паралельно працюючи, я все ж таки отримав диплом. Більше того, поки мої одногрупники не дуже вміли робити креслень, то я з цим працював щодня і вмів вигадати, як і що зробити.

І от переїзд до Вроцлава… Як все було?

Місто велике, дуже велике! Приблизно в 5-6 разів більше за Луцьк, але кількість населення більша лише в 3 рази. Мене вразило, що автобуси і трамваї ходять за графіком, тобто справді точно за графіком! У громадському транспорті купити квиток не можна, лише на зупинках, і які в мене були очі, коли дізнався, що квиток коштує 3 злотих, тобто 22,5 гривень! Згодом, щоправда, друг навчив мене не рахувати все у гривнях, бо ж витрати співвідносні до місцевих зарплат.

Також друг влаштував мене працювати до себе в піцерію. Інженер-конструктор став піцайоло! Але це був дуже приємний досвід, навіть, коли від роботи вени напружувалися так, що ставали мрією будь-якої медсестри (сміється – авт). При всьому тому за 4 тижні набрав 4 кг ваги!

У Вроцлаві уже близько 1,5 місяця, тепер працюю на «Амазоні» (щось на кшталт «Нової пошти»), а навесні планую переїжджати до Любліна. У планах зараз вчити польську і починати працювати у сфері моделювання. Досі спокушають освітні програми у Німеччині та Австрії, але на цю освіту я маю заробити сам, бо батьки і так дали мені багато шансів для того, щоб я розвивався. Не знаю, чи залишуся у Польщі, я спонтанна людина.

Зараз я почав зустрічатися з дівчиною, у неї ще навчання 2,5 роки в Україні, а там будемо планувати.

Дуже очікуване питання – якого зросту дівчина?

Десь 1,65. Але я не вважаю це чимось неакуратним чи смішним. Зате я можу взяти її на ручки, навіть на одну ручку. А яка рада була, що її височенні каблуки тепер можна одягати і не переживати, що буде за мене вищою! І коли її подруги зі мною знайомляться, то захоплено усміхаються (сміється – авт).

Давай детальніше поговоримо про тебе. Як живеться з таким зростом?

Я завжди у дитинстві був височеньким, а в 11-12 років почав стрімко рости. І мама начебто була щаслива, що у неї такий високий син, але коли кожного тижня доводиться міняти штани на більші, то вже не так весело.

Зараз це важко, бо світ не дуже влаштований під мій зріст, але веселого теж вистачає. Одного разу, наприклад, я збив голуба (сміється – авт). Я не можу постригтися «під нуль», бо голова у мене вся у подряпинах і вм’ятинах. Доки не звик до зросту, основною проблемою були двері. А ще маршрутки, в яких часто випадково відкриваю люк головою, чим викликаю злість водіїв. З потягами та ще тема! Намагаюся вибирати купе, де ще якось можна вміститися, а бокові верхні у плацкартах – це впертися головою і колінами, не дихати і чекати, коли все закінчиться.

Часом сміюся з низькорослих людей у супермаркетах, коли вони намагаються підстрибнути до пляшки води на верхній полиці і не можуть дістати. Підходжу позаду, дістаю, – і десь знизу дивляться на мене вдячним поглядом.

Часто не бачу себе в дзеркалі, бо вони або маленькі, або не на тому рівні розташовані.

Старша на 4 роки сестра навчається в Одеському медінституті , вона приблизно 1,75 зросту. Розумієте, так, що для мене це не високий зріст? (сміється – авт.) У мене навіть тату у вигляді мікрофона біля вуха, я жартую, що це для того, аби чути низьких людей.

А насправді чому з’явилося це тату?

Набив його на 20-й день народження, і було навіть менш боляче, ніж іноді бритися! Займався і займаюся екстрім-вокалом, тому обрав саме таку картинку. Якщо слухали так звану «важку сцену» Бандерштату, то можете зрозуміти, що таке екстрім-вокал. Це треба робити специфічно, щоб не пошкодити зв’язки, до цього треба довго йти. У мене з’явився напівпрофесійний мікрофон і шумоізоляція у квартирі достатня для того, щоб не турбувати сусідів. Коли співаєш якусь пісню у такому стилі, то перестаєш згодом кричати на людей. Так, я кажу співати, бо хоч здається іноді, що там нічого не зрозуміло, через деякий час звикаєш і чуєш слова.

А ще я переконаний, що така музика можлива без алкоголю і наркотиків, чим грішать чимало метал-гуртів. Я за здоровий спосіб життя, хоча й курю. Останнім часом, правда, обираю замість цигарок тютюн і роблю з них звичайні «самокрутки». Справа в тому, що у нього приємний запах, тому немає цього неприємного шлейфу від людини і довкола неї.

Повертаючись до теми зросту. Як обираєш одяг і взуття?

Взуття – це цікаво, завжди квест. Насправді не знаю, який у мене розмір ноги! Купував кросівки 51-го, часто влізаю у 50-й, а бувають і 49-го, і 48-го, залежно від виробника. Якщо мені підходить взуття, то все неважливо, що це і якого кольору. Проблема виникає із зимовим взуттям, 4 роки ходив у берцях. За кордоном можна замовити мій розмір взуття за доступні гроші (до 2 тисяч гривень), то це рятує. З одягом теж простіше через інтернет-магазини.

А тепер секретик мотивації від Миколи Лесика! Що робити, коли нічого не хочеться робити?

Варто подумати, що може бути з тобою через один рік, навіть через півроку (для студентів актуально через 5 років). Що з тобою буде? У момент, коли я йшов на роботу, я розумів, що не хочу залишатися в селі, хочу працювати розумово, а не фізично, і заклав собі у голову, що у мене це вийде.

Треба планувати, розглядати можливості для реалізації своїх ідей і планів, долучатися до молодіжних організацій, подорожувати. Я бачу своє майбутнє розмито, але я знаю, що воно в мене буде. Досвід, прагнення і бажання – це все, що необхідно для справжнього успіху.

За місяць практики я більш-менш навчився розуміти поляків, зараз прагну інтенсивно вивчити польську, англійську і нову програму. Тобто варто бути готовим працювати, якщо знаєш, що попереду дещо вище, і ти це зможеш!



***

Передрук без згоди Таблоїда Волині заборонений.

6

Читати ще

Коментарі

Владлена

ЦІкавий і симпатичний.

Глядачка

ого, гарнюній

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter