Без політики: фемінізм, котики та блогерство мера Львова Андрія Садового. ФОТО

19 Березня 2019

Текст: Софія ГУДИЧ

Фото: Юлія КОЦЮБА

Локація: BAR 11, проспект Волі 11

Політик з вірою в Бога та сильною батьківською мрією. Андрій Садовий – не лише мер Львова, а й батько п’ятьох синів, ерудований та справді харизматичний дипломат. Андрій Іванович мав завершити свій візит до Луцька раніше, але все ж погодився пізнім вечором порозмовляти із «Таблоїдом Волині» за чаєм із медом та роздумами про книги, авторитетів та тригери сьогодення.

Андрій Садовий не втомлюється зізнаватися в коханні дружині та рідному місту, освіту ставить на перше місце і навіть розказав, що 10% своїх прибутків віддає на розвиток Українського Католицького Університету.

– Ось їхала до вас на інтерв’ю і побачила борд з підписом «Ваші Садові». Яку роль у вашому становленні як політика відіграла саме дружина?

– Без неї я би не зміг багато чого зробити в житті. Я її кохаю, вона – унікальна жінка. Це моя друга половинка.

– Ви амбітна людина?

– Я люблю робити справу, щоби ця справа приносила успіх для великої кількості людей, і тоді я від цього отримую сатисфакцію.

– Якою справою гордитеся?

– На сьогодні моя гордість, як менеджера, – це моє рідне місто Львів. Тому що львів’яни спромоглися за останніх 13 років створити унікальну атмосферу, яка манить мільйони гостей, яка дає задоволення, яка дає львів’янам гордість.

– З новин, які ми читали в редакції, цитую: «Екс-депутат Львівської міської ради Яромир Смагальський стверджує, що Садовий, приділяючи багато уваги культурно-масовим заходам, нехтує розвитком інфраструктури міста». Ваша відповідь?

– Я не знаю, чи в Україні є інше місто, яке би так багато вклало в інфраструктуру. Мова йде про десятки мільйонів доларів. Ми є найбільшим партнером Європейського банку, ми дуже великі кошти вклали в заміну тепломереж. Нема в світі міста, в якому не було би проблем. Але ми створили атмосферу нульової толерантності до корупції, це дозволяє коштам залишатися в місті. Наприкінці минулого року ми потребували коштів на освіту, і ми продали одне приміщення в центрі, за нього отримали 34 мільйони гривень – це 17 тисяч доларів за метр. Чи є подібні приклади в інших містах України?

– Львів різні джерела називають центром проституції, що ви про це думаєте?

– Є такі медіа і такі люди, яким погано все, що б Садовий не зробив. Львів – це є місто молитви, столиця кави, столиця шоколаду…

– Ви назвали Львів містом молитви, а себе називаєте вірянином?

– Так.

– Ви читали Біблію?

– Читаю. Її треба читати все життя.

– Чи звертаєтеся до віри в своїй роботі?

– Є віра, а є довіра. Вірити треба в Бога, а довіряти треба людям.

– Буваєте у церкві щонеділі?

– Стараюся бути кожної неділі.

– У вас п’ятеро синів. Плануєте ще дітей, можливо, мрієте виховати й дочку?

– То все від Бога. Ми не планували, що матимемо п’ятеро дітей, але так Він дав.

– Прививаєте й дітям релігійні цінності?

– Катерина читає їм цікаві оповідання, зокрема, з релігійною тематикою. Вони зростають разом з нами, тому вважаю, що батьки – лише найкращий приклад.

– Андрію Івановичу, на сторінці Уповноваженого Президента з прав дитини Миколи Кулеби прочитала допис із запитом до українців і українок щодо їх ставлення до абортів. Він написав, що дитина в утробі матері чи й народжена не має права вибору, а завдання держави – цей вибір дати. В коментарях жорстка дискусія і відверті побоювання того, що в Україні заборонять аборти. Хочу почути вашу думку з приводу. Тема, прямо кажучи, хайпова. До того ж, у Верховній Раді ще й є жіноче об’єднання «За сімейні цінності», яке теж, ймовірно, підніматиме тему абортів.

– Є теми, які потребують дуже серйозного обговорення у суспільстві. Коли суспільство не готове, а тематика вкидується, це створює велику біду. Ми – воююча країна, ворог захопив нашу територію, і треба бути обережними, давати тематику, яка об’єднує. Якщо робити навпаки, це означає – працювати за сценарієм ворогів. Давайте це питання дебатувати серед громадськості, серед церков. Є чітка позиція церкви з цього приводу: дитина є дитиною вже під час зачаття. Для мене це святе.

– У Львові дуже активний феміністичний рух, цьому сприяло багато факторів. Ви цікавитеся цією тематикою?

– Я відношуся до тих людей, які підтримують жінок. У керівництві Львова – 70% саме жінок, на виборах 2014 і 2015 року «Самопоміч» була єдиною партією, яка витримала гендерну квоту, ми маємо додаткове фінансування з державного бюджету через цю квоту.

– Ви провели день у Луцьку, побачили різні райони. Знаєте також, що вже не один рік тут немає мера. Які проблеми ви зауважили?

– Це приниження людської гідності, коли штучно не дають громаді обрати мера. Це відповідальність ВР і Президента, тут зійшлися корупційній схемі. Не маючи кандидата, який переможе, вони вирішили не призначати вибори. Мені це боляче. Я Романюка знав особисто, а коли був минулого разу, то заїхав до нього на могилу…

Приведу приклад Гданська. Після трагічної смерті мера там вже за півтора місяця обрали нового. А у нас 200 випадків, коли громади не мають гаранта конституції.

– А все ж таки, які конкретні проблеми ви побачили?

– Немає в місті якихось особливих проблем. Місто живе, розвивається. Я хотів би, щоб воно мало більшу перспективу. Моя порада: нехай всі впливові люди звернуть увагу на важливість аеропорту в місті. Якщо є аеропорт – є місто.

– Так, читала про це у вашій президентській програмі. Що було кінцевим аргументом, щоб знятися з виборів?

– Велике бажання перемоги. Я хочу перемоги для всіх нас. Всі люди, які приходили, благали про єдиного кандидата, і я вирішив зробити цей крок. На кінець лютого інший кандидат мав більше шансів, і моє рішення мало б йому автоматично додати 10%. Звичайно, що були певні прорахунки з мого боку. Вибори – це дуже дорого, в нас таких грошей немає. Були й кадрові проблеми. Тому вирішив виграти на виборах в Парламент.


– Які ЗМІ читаєте, яким медіа довіряєте?

– Переглядаю Бі-Бі-Сі, 24 канал, Новое время, Захід.нет. Раніше активно читав «Дзеркало тижня», «Українську правду» читаю.

– Чи бачили «Телебачення Торонто» Майкла Щура?

– О, це дуже класно, мені він подобається. Я люблю такі неординарні методи подачі інформації, вони дуже креативні, а це пробиває оцей бетон байдужості.

– А є блогери, до яких прислухаєтеся?

– Я сам почав вести блог на Ютубі. Мене спонукав Андрій Оністрат, банкір. Можливо, за браком часу не дивлюся українських блогерів, але знаю, що їх є дуже багато і дуже цікавих.

– Чи знали ви, будучи кандидатом в президенти, своїх піарників в обличчя?

– У мене дуже мало людей, які займаються піаром, і всіх їх я знаю персонально. Це стосується наших офіційних сайтів. Але народилося дуже багато інших сайтів, які тим чи іншим чином давали мені поштовхи чи критикували. Ну, молодці, хтось тратить гроші, щоб звучало моє прізвище.

– То «Садовий - котик» придумала не ваша команда?

– Ні, це не моє, я Садовий. Моя жінка насправді має прізвище Кіт, а її сторінка в Інстаграмі має назву «Кіт в саду».

– Чи ваші діти навчаються в державних школах?

– Всі вони навчаються в приватних школах. Я не люблю бути залежним, простіше заплатити кошти і мати спокій. Якби діти вчилися в державній школі й місто їй допомагало, то говорили б, що Садовий допомагає тій школі, де вчиться його дитина. Якби місто не допомагало, то всі б думали, що це за батько, який для школи своєї дитини так мало робить. Мені простіше допомагати всім школам, а це перша стаття в бюджеті міста, закупили мультиборди, щоб вчителі могли цікавіше донести дітям інформацію. Купуємо 3D-принтери.

– Школи ваших дітей мають певні ухили?

– Ой, вони міняють час від часу школи. Я їх час від часу відправляю за кордон вчити мови. Іван, Тадей, Михайло бували в Англії, Іспанії. А в яких університетах вони навчатимуться, вибиратимуть самі. Мене ніхто ні до чого не примушував, і я над ними цербером стояти не буду.

– Скільки мов ви знаєте?

– Постійно вдосконалюю свою англійську, знаю польську і хочу вивчити італійську. І російською володію, адже вчився в Радянському Союзі.

– Яку останню книгу ви прочитали?

– Всім рекомендую книгу Тімоті Снайдера «Про тиранію. Двадцять років двадцятого століття» – це унікальна книжка. Вона по-іншому відкриє вам світ. Я пробую читати через інтернет, почав читати Харарі.

– Які хвороби сучасного суспільства?

– Агресивне невігластво. Це небажання людей критично мислити і бути реалістом. Коли хам має владу, він вважає, що лише його думка правильна, а розумна людина все ставить під сумнів.

– Хто ваші авторитети?

– Митрополит Андрей Шептицький, який збудував церкву, яка направду як держава. Любомир Гузар, Карл Густав Маннергейм, Черчиль.

– Чи є річ, за яку Андрію Садовому соромно?

– Я недостатньо уваги приділяю дітям, мені прикро, що для об’єднання мало часу приділяю.


– Які слабкі місця Львова?

– Є багато інфраструктурних проектів: ремонт вулиці Шевченка, площі Двірцевої, хочемо почати будувати великий виставковий комплекс, завод з вторинної переробки відходів, маємо збільшити кількість велодоріжок, закінчити ремонти в бібліотеках і зробити їх центрами інновацій. Дуже багато ідей.

– Коли ви востаннє розслаблялися, і як це було?

– Розмови з мудрими людьми мене надихають, тому й на таких інтерв’ю розслабляюся.

– Про що мріє Андрій Садовий?

– Та бути людиною і робити речі, за які не буде соромно. Хочу збудувати країну, в якій хочеться жити, і сказати своїм дітям: «Бачите, пацани, це було неможливо, але я це зробив».
















***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

9

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter