Кохання у лікарні, в’язниці та божевільні – зіркові актори влаштували у Луцьку італійську пристрасть
05 Березня 2017
Текст: Марія ВАВРИНЮК
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ
Ураган пристрастей, гаряче, як вогонь, кохання та справжній італійський гумор принесла до Луцька комедія у двох діях «І тільки смерть розлучить нас».
Гостросюжетний спектакль за п'єсою знаменитого італійського драматурга Альдо Ніколаї поставив відомий український режисер Валерій Астахов у співпраці з художнім керівником Євгеном Паперним та продюсером Олегом Шпанчуком.
Постановка зібрала повний зал глядачів Палацу культури міста Луцька.
Особливого шарму додавав блискучий акторський склад. Головні роді виконали: народний артист України Остап Ступка, зірка серіалів «Коли ми вдома», «Слуга народу» і «Родичі» Катерина Кістень та відомий театральний актор і зірка серіалів «Ко мне, Мухтар», «Жіноча інтуїція-2» Костянтин Костишин.
Бруно і Єва випадково зустрілись на одному з пляжів. Чоловік, приїхавши відпочити, навіть не підозрював, що ця поїздка може виявитись для нього фатальною. З перших хвилин між героями виник непростий конфлікт, який тривав протягом всієї вистави та створював інтригу.
Єва доводить Бруно спершу до лікарні, потім до в’язниці, а згодом і до божевільні. Після цих кіл пекла, бідолаху нарешті відпускають додому, де його чекала та ж сама «турботлива» Єва.
Завдяки жіночим хитрощам, головна героїня Єва таки закохала у себе Бруно. Їх почуття виявлялись по-різному – від пристрасті до ніжних обіймів у ліжку. У кожній репліці, у кожному діалозі вистави присутня жагуча суміш сатири та іронії.
Особливо глядачам сподобалася суперечлива фраза героя Костишина: «Я тебе ненавиджу, але я тебе хочу».
Єва увійшла в життя Бруно через ретельно спланований план вбивства власного чоловіка Маріо (його зіграв Остап Ступка). Проте, після знайомства, Маріо та Бруно стають справжніми друзями.
У фіналі любовного трилеру все-таки стається неочікувана смерть – помирає головна героїня. А чоловіки зі «смутком» на обличчі приносять до статуї квіти й апельсин.
П’єса дійсно гумористична. Сам автор зазначає, що ніколи не розлучався з театральним гумором:
«Мені ніколи не було нудно, тому що я завжди знав, чим зайняти себе. У мене була і є чарівна іграшка, яка складає мені компанію, — це театр».
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ
Ураган пристрастей, гаряче, як вогонь, кохання та справжній італійський гумор принесла до Луцька комедія у двох діях «І тільки смерть розлучить нас».
Гостросюжетний спектакль за п'єсою знаменитого італійського драматурга Альдо Ніколаї поставив відомий український режисер Валерій Астахов у співпраці з художнім керівником Євгеном Паперним та продюсером Олегом Шпанчуком.
Постановка зібрала повний зал глядачів Палацу культури міста Луцька.
Особливого шарму додавав блискучий акторський склад. Головні роді виконали: народний артист України Остап Ступка, зірка серіалів «Коли ми вдома», «Слуга народу» і «Родичі» Катерина Кістень та відомий театральний актор і зірка серіалів «Ко мне, Мухтар», «Жіноча інтуїція-2» Костянтин Костишин.
Бруно і Єва випадково зустрілись на одному з пляжів. Чоловік, приїхавши відпочити, навіть не підозрював, що ця поїздка може виявитись для нього фатальною. З перших хвилин між героями виник непростий конфлікт, який тривав протягом всієї вистави та створював інтригу.
Єва доводить Бруно спершу до лікарні, потім до в’язниці, а згодом і до божевільні. Після цих кіл пекла, бідолаху нарешті відпускають додому, де його чекала та ж сама «турботлива» Єва.
Завдяки жіночим хитрощам, головна героїня Єва таки закохала у себе Бруно. Їх почуття виявлялись по-різному – від пристрасті до ніжних обіймів у ліжку. У кожній репліці, у кожному діалозі вистави присутня жагуча суміш сатири та іронії.
Особливо глядачам сподобалася суперечлива фраза героя Костишина: «Я тебе ненавиджу, але я тебе хочу».
Єва увійшла в життя Бруно через ретельно спланований план вбивства власного чоловіка Маріо (його зіграв Остап Ступка). Проте, після знайомства, Маріо та Бруно стають справжніми друзями.
У фіналі любовного трилеру все-таки стається неочікувана смерть – помирає головна героїня. А чоловіки зі «смутком» на обличчі приносять до статуї квіти й апельсин.
П’єса дійсно гумористична. Сам автор зазначає, що ніколи не розлучався з театральним гумором:
«Мені ніколи не було нудно, тому що я завжди знав, чим зайняти себе. У мене була і є чарівна іграшка, яка складає мені компанію, — це театр».
Фотогалерея
Популярне
- Переглядів
- Коментарів
